Відома тернопільська волонтерка Алла Чонгар заявила про припинення роботи, оскільки більше не в змозі терпіти зневагу та приниження зі сторони високопосадовців Міністерства оборони України.

Про це вона написала на своїй сторінці в Facebook.

— Сьогодні (24 травня, ред.) останній день моєї роботи по пошуку і по полонених та загиблих.  Дядя Коля і Ворон Айдар — то дорогі для мене люди. І мені ніхто не може заборонити бути з тими, з ким пройшла не один день війни. Я багато терпіла, я багато мовчала. Бійці різних підрозділів, солдати, офіцери, батьки, ті, кого привезла з полону, не раз казали: давай ми зробим пресконференцію. Ти рятувала нас там, ти йшла туди, де не могли пройти ми. Ти була нам і є і сестрою, і мамо.Ти була нашим оберегом.

Я не погоджувалась. За солдата стояла стіною. Я знаю, де ще є хлопці зниклі, ми створили базу, яку подавали на МО, і нас ще й звинуватили, що то їхня робота .Я маю зв’язок з полоненими. Коли батьки телефонують, візьміть трубку з такого номера, будуть дзвонити з полону. Поговоріть, вони вам вірять, вони просять підтримки. Я не можу цього робити більше. Кожний полонений — то моя біль, кожний 200-тий — рана на серці. Я теж людина, я мама своїм дітям. Я знаю багато правди по загиблим. Мені болить кожний солдат, який повертається «Грузом- 200″. За два роки я досконало знаю по загиблим. Мою команду не запрошують на круглі столи по пошуковцям. Нам вручають повістки, нас поливають брудом.
Те, що хлопці Айдарівці сьогодні не доставлені додому…МО взнали, що я в Дніпрі по хлопцям. І тут розпочалось все найгірше. Навіть якщо я буду допомагати, то не рефа ,не сприяння в документах не буде. Зараз телефонують всі, бо що я такого наробила, що МО так бризкає слюною. Хлопці, я нічого не зробила, нічого.Ми приїхали, забрати по проханню побратимів наших, хлопців додому. Ми тут, щоб віддати честь і повагу.
І так частіше і частіше брудом. Зараз МО шукає вплив, як на мене можна подіяти.Я просто жінка, я мама. Що мене боятись. Так я закінчую роботу в допомозі рідним і солдатам. Я теж жива людина, терпіти всі зневаги і образи, погрози. Що боятись .Мою машину знають в кожному куточку України, не кажучи про передову. Де вона, рідна. Хлопців моїх закидують повістками .Ми не отримували нагород від держави. Ми були поряд з нашими солдатами. Але це нестерпно. Вибачте мене і моїх хлопців. Ми зупиняєм нашу роботу.Я прошу вибачення у солдат і родин .В мене більш немає сили бороти цей ідіотизм, — йдеться в дописі.


загрузка...

Читайте також

Коментарі