Своє – ближче: як показати українцям свої ж товари

Своє – ближче: як показати українцям свої ж товари

Два роки тому українці регулярно оголошували бойкот російським виробникам. Однак по-справжньому масовим він так і не став, і сьогодні обсяги продажів товарів з РФ постійно зростають. Андрій Прокопенко, засновник платформи «Джерелія», яка об’єднує невеликих українських виробників, вважає, що значно важливіше не відштовхувати чуже, а любити своє.

Часто можна почути, що доля України – бути сировинним придатком і що постачати за кордон ми вміємо тільки зерно, соняшникову олію та руду. І мед, звичайно: все-таки ми перші у світі з його виробництва на душу населення. А ось створювати щось складніше і креативніше українці нібито зовсім не вміють.

У роботі я безпосередньо стикаюся з різними українськими виробниками. Рік тому ми з партнерами вирішили об’єднати їх на одній платформі, яку назвали «Джерелія». Наш задум полягав у тому, щоб зібрати чимало невеликих вітчизняних компаній, які створюють по-справжньому якісні товари: косметику, продукти харчування та різні оздоровчі препарати. Чесно кажучи, я навіть не очікував, що досить простий хід – показати українцям свої ж товари – призведе до такого результату.

Сьогодні ми об’єднуємо на своєму майданчику 41 виробництво, зокрема постачальників тари, етикеток і готових продуктів. Когось ми знайшли самі, а хтось знайшов нас. Одні виробляють помади, парфуми і креми, а інші – чаї або мед із фітоекстракту. Так ось, про дивовижний результат: із червня 2015-го до квітня 2016-го зростання продажів компанії «Джерелія» становить 1200%. Лише за квітень цього року ми відправили зі складів понад 5000 замовлень, у яких було 70 000 вітчизняних товарів різних виробників. Для мене це 100-відсоткове підтвердження того факту, що на речі, зроблені в Україні, може і має бути попит. Тим паче в самих українців.

Хтось може припустити, що таке зростання пов’язане з бойкотом російських товарів. У мене для вас новина: бойкот не працює – обсяги продажів російських товарів в Україні і далі зростають. Наприклад, за даними Української асоціації прямих продажів, у сфері косметики 2015 року українці купили на 30% більше російської продукції, ніж роком раніше. Тенденцію підтверджує і Держслужба статистики: в січні-лютому цього року наша країна імпортувала з Росії товарів на загальну суму $589 367 500. Це на 46% більше, ніж за той же період 2015-го. Цифри вражають.

Втім, із бойкотом Україна із самого початку вибрала не зовсім правильний шлях. Річ у тім, що в нас патріотизм часто плутають із ненавистю до чужого. Але насправді це поняття означає любов до свого, рідного. Можна голосно кричати про бойкот і демонстративно відмовлятися купувати російське, а потім переходити в сусідній торговельний ряд і між українськими та польськими яблуками вибирати останні. І нехай наші нічим не гірше, але в головах давно засіло: імпортне завжди краще.

Це, до речі, цілком безглузде узагальнення, від якого нам давно пора відмовитися. Українці справді вміють створювати конкурентоспроможні товари в найрізноманітніших – і часто несподіваних – галузях. Багато хто напевне чув про «традиційні» приводи для гордості. Дніпропетровці з Південного машинобудівного заводу співпрацюють з NASA і допомагають європейцям у створенні носія легкого класу «Вега». Харківський Завод ім. Малишева виробляє танки «Оплот», які в комп’ютерному моделюванні, проведеному російськими військовими експертами, посіли перше місце серед усіх світових конкурентів. А продукція київського «Антонова» досі регулярно фрахтується великими міжнародними замовниками – конкурентів у літаків «Руслан» майже нема.

Але при цьому українці мають чимало інших успішних виробників, про які мало хто знає. Наприклад, харківська компанія Brig робить швидкісні моторні човни, які завойовують нагороди на престижних європейських виставках. У Гостомелі випускають смартфони, планшети та іншу техніку під українським брендом Impression. А один із лідерів світового ринку електронних книжок – компанія PocketBook – родом із Києва. Україні справді є чим пишатися у сфері виробництва, і з поняттям сировинного придатка це не дуже в’яжеться.

У «Джерелії» ми поки що маємо справу з менш технологічними продуктами. Але вже точно з не менш якісними. А все тому, що нам пощастило працювати з людьми, які хочуть пишатися своєю продукцією. І вирішили об’єднатися, щоб із безлічі малих з’явилося щось велике. Тепер справа тільки за покупцями. Тобто за всіма нами. Тим паче що в нашій країні це не вперше.

Мало хто знає, але Україна вже має досвід масової підтримки вітчизняних товарів. На початку XX століття в тоді ще австро-угорській Галичині зародився рух «Свій до свого по своє». Польські компанії не дуже доброзичливо ставилися до етнічних українців, які у відповідь вирішили об’єднуватися, щоб допомогти одне одному досягти успіху. Це призвело до появи грандіозної кількості різноманітних кооперативів, об’єднань і товариств. Якщо 1921 року на Західній Україні було 580 українських кооперативів, то 1939-го – вже 4000.

Це, як мені здається, найголовніше – любити свою справу. Адже патріотизм усієї нації починається з того, що одна маленька людина добре зробить свою роботу. А інші люди потім дадуть їй шанс, проголосувавши своїми гривнями. І в підсумку взаємна підтримка та повага до своєї і чужої праці призведуть до того, що вже нікого не потрібно буде бойкотувати. Тому що ми переможемо самі.

джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі