Що потрібно Україні для економічного дива

Що потрібно Україні для економічного дива

Чому немає альтернативи проведенню децентралізації. Про це у своєму блозі на НВ пише академік НАН України Богдан Данилишин.

Останнім часом децентралізація є одним з найбільш обговорюваних в Україні питань. Однак при всій запеклості дискусій, на практиці все обмежується виключно косметичними діями влади в даному напрямку. Що таке децентралізація, чому ця тема повинна бути в числі першочергових дій в рамках українських реформ, що і як правильно робити, я розповім в цій колонці.

Під час другої хвилі промислової революції (кінець XIX століття — перша половина XX століття) стало зрозуміло, що централізоване управління масовим промисловим виробництвом того часу, наявність класу бюрократів-управлінців як в корпоративному секторі, так і в державних органах, економічно більш ефективно, ніж в колишню економічну епоху.

Управління на величезних вертикально інтегрованих заводах Генрі Форда, який свого часу (на початку 1920-х років) контролював до 80% світового виробництва автомобілів, здійснювалось за допомогою величезного класу професійних бюрократів-менеджерів. Цей феномен став еталоном не тільки для корпоративного управління в бізнесі, а й еталоном для управління в державних органах. І дійсно, саме планування з центральних апаратів, зосереджених нагорі управлінської піраміди, стало основною парадигмою управління як в капіталістичному світі, так і в світі соціалізму, в якому воно набуло особливо потворних форм.

Однак по мірі розвитку інформаційної революції, що радикально змінила в кінці XX століття філософію управління промисловим виробництвом, а також відповідного збільшення низової економічної активності мас і зростання якості їх рішень, стало зрозуміло, що збереження великих централізованих структур управління економікою не відповідає сучасній дійсності. Це, до речі, і стало основною причиною краху СРСР. Держплан, як надцентралізований «монстр» з управління економікою СРСР, начисто програв змагання з мобільною західною економікою, в якій основна маса рішень приймалася на місцях.

Але ідеї вмирають повільно, і, найчастіше, роблять це тільки разом з їх носіями. Корпоративне управління економікою навіть на Заході іноді ще являє собою громіздкі піраміди, де багато керівників імітують мудре керівництво.

Особливо це характерно для нерозвинених в економічному сенсі держав, до яких тепер належить Україна. В останні десятиліття українська політика являє собою процес, в рамках якого чергова хвиля популістів-політиків приходить до влади, обіцяючи виборцям «все і вся». Потім, природно, політики не справляються з цим валом нічим не забезпечених обіцянок, і, награвшись, йдуть, щоб поступитися місцем черговій хвилі популістів. А народ залишається з тими ж невирішеними проблемами.

Чи відповідає централізоване управління завданням, які ставлять перед собою ці горе-політики? Безумовно, так. Якщо не ставити перед собою завдання реформування політичної системи та економіки країни, а бачити тільки завдання перерозподілу економічної ренти на свою користь, то централізоване управління найбільш адекватно таким завданням. Але якщо не на словах, а насправді проводити найскладніші політичні та економічні реформи, успіх яких залежить, за влучним висловом Дарона Асемоглу, від ступеня залученості всього суспільства до справи управління державною політикою, то — ні, не відповідає. Саме ступінь розподіленості управлінської влади матиме вирішальне значення для успіху цих реформ.

Сучасні інформаційні технології дозволяють залучити здорові сили суспільства в процес реального реформування. В науці та економіці розвиненого світу є проекти, коли мережевим чином розподілені команди вирішували складні завдання, реалізувати які було б неможливо в умовах використання централізованого планування і управління.

Наведу два яскравих приклади — створення операційної системи Linux та розшифрування геному людини. За оцінками вчених, централізоване розшифрування геному людини, якби при цьому використовувалося традиційне централізоване управління, вимагало б набагато більше часу — додаткові десятки років і багато мільярдів доларів інвестицій. А розробка відкритого ПЗ Linux взагалі не була б можлива при централізованому управлінні. І наразі це — основне ПЗ там, де потрібна особливо висока надійність роботи систем, наприклад, воно використовується для ядерних станцій і управління військовими об’єктами розвинених країн. Висока якість ПЗ Linux була забезпечена саме за рахунок того, що процес його створення і виробництва був децентралізований.

Подібних прикладів багато. Ось тому українські реформи зараз неможливі без децентралізації. Пірамідальні управлінські системи в сучасному інформаційному світі не мають шансів на виживання. Вони просто не зможуть конкурувати з відкритими управлінськими системами розвинутого світу. В рамках так званого виключного світового технологічного розвитку (коли більш досконалий технологічний уклад витісняє менш досконалий) вони будуть зруйновані під тиском більш ефективного зовнішнього управління. Єдиний варіант консервації поточного стану речей — закритися від зовнішнього світу (пригадується приклад Північної Кореї), що теоретично можливо, але навряд чи хтось із нинішньої української влади наважиться на це, пам’ятаючи про Майдани.

Отже, альтернативи децентралізації в Україні немає. І це не примха, а єдиний спосіб виживання в сучасну епоху.

Кожен місяць зволікання в проведенні децентралізації тільки посилює наш і без того поганий політичний і економічний стан. Замість того, щоб вирішувати проблеми за допомогою нових децентралізованих методологій державного управління, ми їх тільки створюємо і нагромаджуємо одна на одну, щоб зрештою потонути під їх тягарем.

Які першочергові заходи ми повинні зробити, щоб процес децентралізації нарешті запрацював:

1. Якщо влада всіляко гальмує децентралізацію, то нічого не залишається, окрім як продовжувати чинити різноманітний громадський тиск на українських політиків, як під час чергових виборів, так і в міжвиборчий період, для того, щоб важелі прийняття рішень передавалися на місця. Інакше ніхто з них не захитався ні на йоту в цьому процесі, так як, і я вже це казав, збереження нинішнього стану речей в державному управлінні їм вигідно з точки зору контролю над економікою на свою користь.

2. Необхідно сформувати національний громадський рух, що виступає за децентралізацію України. У цей рух повинні увійти лідери думок — національно орієнтовані політики, українські вчені та програмісти, підприємці, історики, культурні антропологи, прогресисти-журналісти, письменники, художники. Всі, хто розділяє здорові ідеї децентралізації країни. Пропаганда цих ідей в суспільній свідомості — єдиний вихід подолання застійної ситуації в рішенні цієї проблеми.

3. Активно сприяти створенню практики децентралізації на місцях. Не тільки декларації, а й справи. Чим більше важливих заходів буде проводитися на місцях, а не в Києві, тим краще. У перспективі Київ має стати, нехай найбільшим, але лише одним з міст України, а не тим містом, де все важливе в країні і відбувається. Зрештою, невже Львів або Дніпро гідні цього менше, ніж Київ?

Дані заходи зможуть почати процес зміни парадигми українського громадського і державного розвитку в бік сучасного світового розвитку — світу соціальних мереж, хмарного програмування, коллаборативної (громадської) економіки, економіки блокчейну, і рішень по створенню штучного інтелекту.

Тільки децентралізація зможе зробити Україну сучасною державою нового промислового розвитку зі стійким зовнішньополітичним становищем. Так як ефективні економічні реформи без народної участі не відбудуться. А ефективна участь народу в політичних і економічних реформах в рамках централізованого управління економічним життям в країні за умов того, що центральні органи всіляко саботують проведення реформ, неможлива



загрузка...

Читайте також

Коментарі