Повернутися в авангард: як українцям подолати комплекс неповноцінності

Повернутися в авангард: як українцям подолати комплекс неповноцінності

Народний депутат України, співвласник фармацевтичної фірми «Дарниця» і колекціонер зі стажем Гліб Загорій спеціально для Forbes пояснив, який слід у світовому мистецтві залишив український авангард початку ХХ століття. А потім провів паралелі із сучасною економічною ситуацією.

На початку ХХ століття наші художники перебували в авангарді світового мистецтва. Кияни Олександр Архипенко та Казимир Малевич, Натан Альтман із Вінниці та Мане-Кац з Кременчука, вихованець Одеського художнього училища Володимир Баранов-Россіне, одеситка Соня Делоне, Хана Орлова родом із Харківщини – часто імена цих майстрів у Європі й Америці відомі значно ширше, ніж в Україні. Вони не тільки формували свій стиль у відомих паризьких салонах початку ХХ століття, а й впливали на французьке і світове мистецтво.

Український авангард

Українця Олександра Архипенка в усьому світі вважають родоначальником кубізму у скульптурі. Він першим почав використовувати порожнини як частину скульптурних творів, активно працював із негативним простором. Його роботи зберігаються в усіх провідних американських центрах мистецтва – Мuseum оf Мodern Аrt, Метрополітен-музеї та Музеї Гуггенгайма в Нью-Йорку, Національній художній галереї у Вашингтоні. Шведський історик культури Ганс Гільдебрандт стверджував: «Якби не українець Архипенко, неможливо уявити, щоб наша сучасна скульптура змогла повністю порвати з натуралізмом – цим океаном, навколо якого оберталися всі течії ХІХ століття».

Важко переоцінити той вплив, який справив на сучасне світове мистецтво український художник Казимир Малевич. Його «Чорний квадрат» 1915 року викликав ефект вибуху бомби, ставши живописним маніфестом супрематизму, нового напряму в мистецтві. Його послідовники з’являлися по всьому світу. Так, один із найважливіших представників американського абстрактного мистецтва 1960–1970-х Ед Рейнгардт із його «чорними малюнками» (black paintings) дуже близький до супрематизму та творчої спадщини Малевича.

Авангардист і театральний художник із Вінниці Натан Альтман із 1902 по 1907 рік навчався в Одеському училищі, потім жив, продовжував навчання й активно виставлявся в Парижі. Його знаменитий портрет Анни Ахматової з елементами кубізму часто приписують перу Модільяні, настільки він вливається в паризький живопис того часу. Трохи пізніше французьку столицю підкорив ще один український єврей, художник Мане-Кац. На його першу виставку в галереї Персьє у травні 1923 року завітав на сам Пабло Пікассо й уважно розглядав кожну картину. На другу виставку засновник кубізму відправив арт-дилера і порадив йому купити чотири роботи Мане-Каца. Через сім років Пікассо зробив портрет олівцем українського художника з дарчим написом. Сьогодні він зберігається в музеї сучасного мистецтва Хайфи.

Французька художниця і дизайнер, перша жінка, чиї роботи за життя виставлялися в Луврі, Соня Делоне у своїй книжці спогадів писала: «Яскраві фарби я люблю. Це фарби мого дитинства, фарби України». Її яскраві візуальні образи згодом надихали неперевершену Коко Шанель.

Ще довго можна перераховувати заслуги всіх українських учасників Осіннього салону і Салону незалежних Паризької школи живопису, жителів творчої майстерні «Вулик». Абрам Маневич, яким захоплювався Ейнштейн. Великий фізик писав живописцеві: «Ми обидва служимо зіркам. Ви – як художник, я – як науковець». Володимир Баранов-Россіне, який, розвиваючи ідеї Скрябіна про світломузику, придумав перше оптофонічне піаніно. Хана Орлова, яка 1925 року стала кавалером Ордена Почесного легіону.

Не менш примітні українці і в інших сферах культури. Весь світ із захопленням слухає музику донеччанина Сергія Прокоф’єва й обожнює режисера Олександра Довженка. Торік його фільм «Земля» увійшов до п’ятірки світових кіношедеврів за версією ЮНЕСКО.

Економічний егоїзм

Вернуться в авангард: как украинцам побороть комплекс неполноценности
«Чорний квадрат», Казимир Малевич

Фото: Державний Ермітаж/wikipedia.org

Найцікавіше, що ми не гірші за іноземців не тільки в кіно, живописі чи музиці. Я як керівник великого сімейного фармацевтичного підприємства бачив, що український продукт за якістю можна порівняти з європейським чи американським. І в мене народився термін «економічний егоїзм». Бути українським економічним егоїстом – значить відкинути скромність і почуття власної меншовартості, щоб сміливо визнати: ми можемо робити не гірше, ніж іноземці. Просто потрібно вміти об’єднуватися і захищати свої інтереси.

Стати сильнішими і впевненішими нам заважають надмірна скромність і комплекс неповноцінності, який сформувався протягом довгої непростої історії України й остаточно закріпився в Радянському Союзі. Із цими рисами потрібно боротися, інакше західні партнери ніколи не перестануть сприймати нас як величезний споживчий ринок, залежний від іноземних запозичень. Під загрозою зупинення фінансових вливань нас примушують грати за чужими правилами.

Тут і має включатися економічний егоїзм та активне позиціонування себе у світі як країни виробництва, а не споживання. Ми можемо не тільки купувати імпортні продукти за завищеними цінами, а й виробляти власні, які не поступаються за якістю. Потрібно любити свою країну і розвивати її, виходячи з правила: спочатку домінуємо ми, ті, хто тут живе, а потім усі інші. Я цілком переконаний, що економічний егоїзм – це наш макрошанс.

джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі