Юрій Луценко: завзяття замість управлінського вміння

Юрій Луценко: завзяття замість управлінського вміння

Юрій Луценко вдруге очолив структуру, досвіду роботи в якій не має. Щоб скласти уявлення, чого чекати від нового генпрокурора, DW поглянула, чим він себе зарекомендував на посаді очільника МВС.

Революціонер, партійний діяч, міністр, народний депутат, політичний в’язень. До свого багатого послужного списку Юрій Луценко тепер додав і посаду генерального прокурора України. Син першого секретаря Рівненського обкому компартії, свою політичну кар’єру він розпочав ще у першій половині 1990-х років у рідному місті. Відомим він став уже на початку століття завдяки акції «Україна без Кучми», одним з лідерів якої він був.

Своїми полум’яними промовами він запам’ятався і під час «Помаранчевої революції». На тлі обіцянок боротьби з корупцією та реалізації слогана «Міліція з народом» він очолив на початку 2005 року міністерство внутрішніх справ і пробув у ньому до кінця 2006 року при трьох прем’єрах: Юлії Тимошенко, Юрію Єханурову та Вікторові Януковичу. Після позачергових парламентських виборів 2007 року Луценко повернувся на цю посаду і в другому кабінеті Тимошенко. Саме в цю каденцію голова МВС України здобув скандальну репутацію за кордоном. 2009 року у Німеччині міністр Луценко побився з правоохоронцями в аеропорту Франкфурта-на-Майні. Його разом з сином не пустили на борт літака до Сеула. За різними повідомленнями, український урядовець перебував у стані алкогольного сп’яніння та влаштував бійку. В сутичку тоді довелося втрутитися місцевій поліції.

«Міліція з народом»

На чолі МВС Луценку частково вдалося реалізувати ідею «міліція з народом». Одним з головних його досягнень на посаді міністра експерти називають ініціацію створення механізмів контролю за міліцією. Мова йде, зокрема, про громадську раду із забезпечення прав людини при МВС, управління моніторингу дотримання прав людини та мобільні групи, які здійснювали моніторинг прав людини в місцях позбавлення волі, підпорядкованих відомству. «Перше, що було зроблено новим міністром Анатолієм Могильовим, це припинення усіх цих механізмів і звільнення всіх працівників», — розповідає відомий правозахисник Євген Захаров, який в часи роботи Луценком міністром очолював громадську раду. Директор Центру досліджень правоохоронної діяльності Олег Мартиненко додає, що нинішня поліція пішла таким самим шляхом і створила управління забезпечення прав людини.

Водночас Захаров вказує і на те, що в питанні громадського контролю Луценко зупинився на половині дороги: «Залучення громадськості — це було серйозно. Але він чітко обмежив: кадрові питання — це не ваше. І це було неправильно. Не можу сказати, що Юрій Луценко добре розбирається в людях. Немало його призначень на посади в міліції були помилковими».

Обіцяв багато…

Не вдалося Луценку і глибоко реформувати МВС, хоча основною причиною цього опитані DW експерти називають об’єктивні обставини. «Він виконав дуже мало — я би оцінив це як одну шосту. Міліція не була реформована. Швидше з об’єктивних, а не особистих причин», — вважає Мартиненко.

«Луценко обіцяв, але в повному масштабі у нього не вийшло. Система дуже важка, і щоб її змінити, потрібні докорінні реформи. В нього тоді не було таких можливостей — насамперед, через політичний конфлікт у таборі «помаранчевих», — пояснює Захаров.

Водночас, за словами Мартиненка, Луценко замінив під час першої своєї каденції усіх керівників обласних управлінь, а частину — і двічі. «Це — досягнення, але був і мінус, бо почали руйнуватися ієрархічні зв’язки, а взамін він нічого не пропонував, — уточнює Мартиненко. — Крім безладу це нічого не принесло, хоча Луценко зарекомендував себе рішучим міністром».

Зараз він також пообіцяв люструвати близько 400 працівників прокуратури, які ще не були люстровані. Серед інших його обіцянок — завершити справи про вбивства активістів під час подій Євромайдану до початку осені.

Запал замість професіоналізму?

Найбільше суперечностей питання призначення Луценка генпрокурором викликало через те, що за освітою він є інженером електронної техніки й не має досвіду роботи в галузі права, якщо не брати до уваги роботу міністром. Протягом останніх близько 20 років він був політиком, зокрема народним депутатом трьох скликань. Через це під нього президенту Петру Порошенку та парламентській більшості довелося переписувати закон.

Парламент підтримав призначення Юрія Луценка на посаду генерального прокурора України. За його призначення проголосували 264 народних обранці. Одразу після голосування Петро Порошенко підписав відповідний указ. (12.05.2016)

Тож в прокуратурі Луценко так само буде людиною ззовні, як і раніше у МВС. Водночас він відомий своїм завзяттям та активністю, одним з найсвіжіших прикладів чого була його кампанія за відставку Арсенія Яценюка з посади прем’єра. Під час неї Луценко не зупинявся і перед тим, аби постити фото та колажі з кроликами.

Олег Мартиненко згадує, що, обійнявши посаду міністра, Луценко доклав багато зусиль, аби увійти в курс справ. «На першій колегії він не міг зістикувати термінологію, а вже на другій хизувався термінами, наприклад, «оперативно-розшукова справа». Тож він прогресував, знаходив підтримку та розуміння», — зауважує експерт.

Євген Захаров, натомість, переконаний, що Луценку в міліції не вдалося цілком розібратися. «Я вважаю, що він не розібрався з цією системою до кінця. Думаю, управлінських здібностей теж не вистачило. — він багато віддав під управління колегії МВС. Луценка не вистачало на все», — підсумовує правозахисник.

Не вважає Луценка хорошим менеджером і Олег Мартиненко. Тож експерт висловлює скепсис щодо роботи політика на чолі Генпрокуратури. «На жаль, він не показав себе таким управлінцем в МВС, тому, боюся, і в Генпрокуратурі не покаже. Для мене виглядає смішним, що людину без юридичної освіти призначили генпрокурором. Це було би не страшно, якби людина була сильним менеджером. Приміром, у керівника якоїсь ІТ-компанії могло би вийти. Він — активний, але активність без знань — небезпечна».

джерело: dw.com



загрузка...

Читайте також

Коментарі