Нічого спільного з російським 9 травня ми не маємо, - думка

9 травня я не святкую.

Мені немає що «святкувати» в цей день.

Якщо ми говоримо про завершення Другої Світової, то мені зрозумілий День пам’яті і примирення, котрий відзначає весь цивілізований світ, включно з українцями останні три роки поспіль. День, коли ми згадуємо загиблих – як військових, так і мирне населення. Коли ми говоримо незручну для багатьох правду – котра не вписується в канон «вєлікой пабєди». Коли ми відкриваємо приховані сторінки власної історії, щоб зробити невивчені уроки, і щоб ніколи знову не повторилось жаху, горя й сорому минулої війни.

Мій дід по маминій лінії Семен Ткачук пройшов усю війну і повернувся додому з Берліну. Я пам’ятаю, як в «цей день» він не вдягав ані форми, ані своїх нагород, а брав пляшку горілки і їхав на цвинтар поминати своїх. Малим я їздив з ним, бо бабця не могла, а самого діда відпускати не хотіла. І я бачив, як він просто пив і плакав. Якось я спитав його, чому він не ходить на паради і урочистості. Дід відповів те, що я запам’ятав на все життя: «На кладовищах на гармошці не грають»… Як ви розумієте, розповідей про «героїчний путь» я від діда теж не чув.

Друга Світова у 1945 закінчилась для Європи. Але вона не закінчилась для України.

Всі ці десятиліття російський фашизм продовжував нищити українців, кримських татар, євреїв.. І всі ці десятиліття другої половини ХХ ст. українці чинили опір російсько-радянському монстру – у карпатських та подніпровських лісах; зброєю чи карбованим словом літератури; знаходячи останній притулок в невідомих промерзлих табірних землях або зовсім поруч, в казематах та психіатричних «лікарнях». І це тривало безперервно, постійно – доки приховане не вибухнуло, не вирвалось пекучим вогнем в 2014 році.

І ми всі знову стоїмо на межі – того, що було і того, що буде.

9 травня – це ще й моя особиста кривава новітня історія.

В 2014 у Маріуполі, в бою з російськими терористами загинули Сергій Демиденко і Олег Ейсмант. Це були перші втрати Батальйону територіальної оборони Дніпропетровської області.

І так само ввечері того дня в Штабі нацзахисту сиділа дружина Олега, оніміла і чорна від горя і неможливості усвідомлення біди, а за вікном гримів салют на честь «святого праздніка дня пабєди»…

Тому треба усвідомити – нічого спільного з російським 9 травня ми не маємо!

Наш День Перемоги буде тоді, коли на всіх (!!!)українських землях буде мир, а російські фашисти залишать в спокої Донецьку, Луганську області, Крим і Кубань.

Ми маємо назавжди залишити в минулому цей шабаш пафосного лицемірства. І шанувати своїх Героїв – кожного, хто загинув у боях за Україну, хто продовжує боронити рідну землю зараз. Кожного українця, який творить нову державу – і не лише військовою справою. Маємо пам’ятати про завдання, які перед нами стоять: поважати інших, себе, ту землю, на якій ми живемо. Світ не чорно-білий, він різний і розмаїтий. І нам треба захищати його і берегти.

Слава Україні! Слава українцям!

автор: нардеп Юрій Береза

Рекомендуємо прочитати

У девушки взорвался и загорелся iPhone 7 Plus

У жительницы Аризоны взорвался iPhone 7 Plus, а потом задымился и начал плавиться....

Це може бути цікавим

У Белоруси болит голова из-за России

***Накануне празднования в Белоруссии дня ветеранов президент Александр Лукашенко в заявлении своим вооруженным силам в среду сделал особый акцент на территориальной целостности страны....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

Россия пытается искусственно снизить курс рубля

Процесс беспрецедентного роста курса рубля на рынке обмена валют, особенно ярко выраженный в отношении доллара и евро, очень тревожит российское правительство....