Нічого спільного з російським 9 травня ми не маємо, — думка

Нічого спільного з російським 9 травня ми не маємо, — думка

9 травня я не святкую.

Мені немає що «святкувати» в цей день.

Якщо ми говоримо про завершення Другої Світової, то мені зрозумілий День пам’яті і примирення, котрий відзначає весь цивілізований світ, включно з українцями останні три роки поспіль. День, коли ми згадуємо загиблих – як військових, так і мирне населення. Коли ми говоримо незручну для багатьох правду – котра не вписується в канон «вєлікой пабєди». Коли ми відкриваємо приховані сторінки власної історії, щоб зробити невивчені уроки, і щоб ніколи знову не повторилось жаху, горя й сорому минулої війни.

Мій дід по маминій лінії Семен Ткачук пройшов усю війну і повернувся додому з Берліну. Я пам’ятаю, як в «цей день» він не вдягав ані форми, ані своїх нагород, а брав пляшку горілки і їхав на цвинтар поминати своїх. Малим я їздив з ним, бо бабця не могла, а самого діда відпускати не хотіла. І я бачив, як він просто пив і плакав. Якось я спитав його, чому він не ходить на паради і урочистості. Дід відповів те, що я запам’ятав на все життя: «На кладовищах на гармошці не грають»… Як ви розумієте, розповідей про «героїчний путь» я від діда теж не чув.

Друга Світова у 1945 закінчилась для Європи. Але вона не закінчилась для України.

Всі ці десятиліття російський фашизм продовжував нищити українців, кримських татар, євреїв.. І всі ці десятиліття другої половини ХХ ст. українці чинили опір російсько-радянському монстру – у карпатських та подніпровських лісах; зброєю чи карбованим словом літератури; знаходячи останній притулок в невідомих промерзлих табірних землях або зовсім поруч, в казематах та психіатричних «лікарнях». І це тривало безперервно, постійно – доки приховане не вибухнуло, не вирвалось пекучим вогнем в 2014 році.

І ми всі знову стоїмо на межі – того, що було і того, що буде.

9 травня – це ще й моя особиста кривава новітня історія.

В 2014 у Маріуполі, в бою з російськими терористами загинули Сергій Демиденко і Олег Ейсмант. Це були перші втрати Батальйону територіальної оборони Дніпропетровської області.

І так само ввечері того дня в Штабі нацзахисту сиділа дружина Олега, оніміла і чорна від горя і неможливості усвідомлення біди, а за вікном гримів салют на честь «святого праздніка дня пабєди»…

Тому треба усвідомити – нічого спільного з російським 9 травня ми не маємо!

Наш День Перемоги буде тоді, коли на всіх (!!!)українських землях буде мир, а російські фашисти залишать в спокої Донецьку, Луганську області, Крим і Кубань.

Ми маємо назавжди залишити в минулому цей шабаш пафосного лицемірства. І шанувати своїх Героїв – кожного, хто загинув у боях за Україну, хто продовжує боронити рідну землю зараз. Кожного українця, який творить нову державу – і не лише військовою справою.
Маємо пам’ятати про завдання, які перед нами стоять: поважати інших, себе, ту землю, на якій ми живемо. Світ не чорно-білий, він різний і розмаїтий. І нам треба захищати його і берегти.

Слава Україні! Слава українцям!

автор: нардеп Юрій Береза



загрузка...

Читайте також

Коментарі