Що зробить Україну рівною країнам Заходу

Що зробить Україну рівною країнам Заходу

Міжнародна конкуренція більше схожа на поле битви, де тих, що б’ються — до полону не беруть. Про це у своєму блозі на НВ пише академік НАН України Богдан Данилишин.

У XX столітті теорія міжнародної торгівлі ґрунтувалася на класичних працях Давида Рікардо. Головним двигуном торгівлі, на його думку, були порівняльні переваги країн у виробництві товарів і послуг: чим менш схожі один на одного країни, тим більше повинен бути між ними товарообмін. Після Другої світової війни ця теорія почала розходитися з практикою. Країни зі схожими економіками несподівано почали активно торгувати одна з одною, причому, як правило, ідентичними товарами. Торгівля виглядала так: Японія продає автомобілі в США, а США — до Японії. Німці продають автомобілі у Францію, а французи — у Німеччину.

Тоді американський економіст (в майбутньому — Нобелівський лауреат) Пол Кругман висунув теорію, що пояснює нову форму міжнародної торгівлі через таку ідею — витрати на виробництво товарів можуть бути знижені при великих обсягах виробництва. Кругман показав, що, якщо країна збільшує розмір ринку продажів в іншу країну, це призводить до диверсифікації виробництва, зростання конкуренції, а також зниження витрат виробництва і цін. Пол Кругман писав: «Завдяки «економіці масштабу» у виробників з’являються стимули сконцентрувати виробництво товару чи надання послуги в обмеженій кількості географічних точок, там, де попит найбільш високий, а пропозиція праці та ресурсів особливо сприятлива. Тобто, це завжди ті самі точки, де вже діють інші виробники. Тому географічна концентрація промисловості, одного разу встановившись, далі фактично сама себе розвиває».

В умовах «економіки масштабу» країни Заходу завжди отримують переваги у світовій торгівлі за рахунок ефективного виробництва на великих технологічних підприємствах, а в країнах держав шансів конкурувати з ними небагато, незважаючи на низьку вартість праці.

У роботах Пола Кругмана йшлося в тому числі про позитивну роль «часткової монополії»: захист державою національного виробництва за рахунок жорстких обмежень на імпорт аналогічних товарів, що було по суті реалізацією ідеї протекціоністського захисту національної промисловості. Держава підтримує експорт, тимчасово обмеживши при цьому імпорт, щоб дати можливість розвинутися найбільш перспективним національним промисловим компаніям і вийти на світовий ринок. І вже тільки після цього можна скасувати колишні обмеження на торгівлю. Так, після війни нарощували свій експорт у всіх державах «азіатських тигрів» Південно-Східної Азії.

Ось така безрадісна, як для наших реформаторів, картина від сучасного класика світової економіки. Виходить, що, згідно з Полом Кругманом, альтернативи промислової політики немає. Але в головах наших реформаторів домінує теорія канонічної версії Вашингтонського консенсусу щодо дерегуляції економіки, а також про запуск механізмів вільної торгівлі і конкуренції, які нібито і повинні вивести нашу країну з кризи.

Так як ми повинні допомогти нашому експорту, на яку теорію ми повинні спертися? Якось під час однієї з моїх закордонних подорожей я задав питання гіду: де можна добре і не дуже дорого пообідати? На що він мені відповів: «Шукайте ресторани, де їдять місцеві, туди і йдіть».

Нам потрібно обирати економічні теорії, які застосовують у себе розвинені країни, а не ті теорії, які вони спеціально розробляють для «тубільців», якою і є економічна теорія Вашингтонського консенсусу, спеціально розроблена для країн, що розвиваються. Місце яких, в міжнародній економіці, в теорії Пола Кругмана, не найкраще. Давайте ж наслідувати у своїх реформах першокласні теорії першокласних світових економістів. Якщо українці в змозі оцінити якість німецьких автомобілів і якість італійських спагетті, чому ж вони погодилися їсти економічний джанк-фуд?

Всі заходи щодо стимулювання зростання експорту, якщо вони не будуть пов’язані з промисловою політикою, не дадуть жодних результатів. Це просто неможливо, якщо це суперечить економічній теорії. Чудес не буває. Всі тривалі успіхи в збільшенні експорту з країн Південно-Східної Азії були пов’язані виключно з реалізацією в них промислової політики щодо організації виробництва нових технологічних товарів, а не з «чудесами» митного регулювання (скільки б позитивними ці «чудеса» не були), продажем експортерами валютної виручки та/або поверненням-неповерненням їм ПДВ.

Тільки створення нових технологічних товарів або їх клонів за більш низькою ціною (як роблять це, наприклад, китайські виробники смартфонів, поступово витісняючи Apple зі світового ринку) дозволяє нам сподіватися на приріст українського експорту в країни, які усіма силами стримували.

Міжнародна економіка — не богадільня. Міжнародна конкуренція більше схожа на поле битви, де тих, що б’ються — до полону не беруть. Як казав французький просвітитель XVII століття Франсуа де Ларошфуко: «У всіх нас вистачить сил пережити чуже нещастя». Повірте, канадські та бельгійські пересічні жителі зовсім не страждають від низьких рівнів експорту технологічної продукції в Україні. Вони переживуть це. Але чи переживемо ми, якщо і далі будемо керуватися у своїй економічній практиці якимись третьосортними економічними теоріями?

Тільки впровадження промислової політики і промислового протекціонізму – реальний довгостроковий метод стимулювання експорту української продукції, сучасної та високотехнологічної продукції, яка буде користуватися попитом на світових ринках, а виробники-експортери якої якщо і будуть залежати від повернення ПДВ, то в дуже незначному ступені.

Якщо ми не зможемо, нарешті, зайнятися промисловою політикою, єдине, що нам залишається – це стати «сільськогосподарською наддержавою» Тільки згадайте, що схожий план в 1945 році пропонував для Німеччини і міністр фінансів США Генрі Моргентау. Але його план потім був замінений «планом Маршалла». Чому? Та тому, що в іншому випадку Німеччину спіткала б депопуляція на 15-20 млн. осіб (за оцінками західних повоєнних економістів). Ось вам справжня ціна деіндустріалізації.

Якщо наші реформатори не люблять український народ, то нехай продовжують в тому ж дусі. Геть промислову політику і промисловий експорт, хай живе експорт зерна. Тільки, враховуючи дуже низьку маржу прибутку при торгівлі зерном, хто з цього прогодується в Україні?



загрузка...

Читайте також

Коментарі