Крила майбутнього, або Про перспективи технічного переоснащення української військової авіації

17 березня 1992 року згідно з директивою начальника Головного штабу Збройних Сил України були створені Військово-Повітряні Сили України. На той момент вони мали у своєму складі майже 2800 літальних апаратів різного класу і призначення, а також майже 120 тисяч військовослужбовців у строю. Через 22 роки, на момент початку російської агресії проти нашої країни, у парку військової авіації Повітряних Сил налічувалось близько 170 бойових літаків (бомбардувальники, штурмовики та винищувачі), а боєздатними серед них вважалися не більше 40 одиниць.

На сьогодні в багатьох військових фахівців та експертів не викликає сумніву те, що серед інших завдань та цілей Збройних Сил України одним з пріоритетних є відновлення бойової спроможності військової авіації та нарощування рівня її боєздатності. Звісно, без належного технічного оснащення і відповідного нарощування парку боєздатної авіатехніки (вже не кажучи про оснащення її новими зразками) зробити це буде неможливо. Так само, як і без збільшення інтенсивності підготовки та навчання (передусім у практичній площині) льотного та технічного складу авіаційних частин та підрозділів Повітряних Сил.

Словом, військова авіація України сьогодні потребує системного оновлення, причому достатньо швидкого і змістовного.

Технічну складову проблеми можливо розділити на дві основні частини. Першу становлять питання нагальні, ті, які потрібно було вирішувати, образно кажучи, «вже вчора», а другу — ті, якими, очевидно, доведеться займатися в середньостроковій перспективі, коли експлуатаційний ресурс основного парку української військової авіації буде майже вичерпаний. Адже нині в Україні відсутнє серійне виробництво власного бойового літака.

До першої складової, безумовно, належить питання збільшення парку боєготовної авіатехніки шляхом відновлення та модернізації наявної, зокрема й тієї, що знаходиться на довгостроковому зберіганні. Саме на цьому сьогодні робить наголос вітчизняне оборонне відомство в питанні відновлення бойової спроможності української військової авіації. Зважаючи на те, що в цій сфері окремі визначені типи та класи літальних апаратів наша країна вже сьогодні завдяки можливостям власного ОПК здатна виробляти самостійно (це стосується військово-транспортної авіації, створення та виробництва авіадвигунів, авіаційних конструкційних матеріалів та деяких інших напрямів авіаційної промисловості), це завдання не здається таким уже «непідйомним».

Створення фактично нових українських літаків у межах модернізації добре відомих у війську типів та моделей авіатехніки ще радянської розробки та виробництва стало реальністю. Українські спеціалісти авіаремонтної сфери вітчизняного ОПК вже створили низку оновлених і модернізованих літаків, наприклад, Су-25М1, Су-25УБМ1, МіГ-29МУ1 і Л-39М1.

Однак, за словами заступника директора українського Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Антона Міхненка, починаючи з 2020 року дедалі частіше виникатиме потреба в модельному оновленні парку вітчизняної бойової авіації. А надто це відбуватиметься в контексті вичерпання ресурсу авіатехніки та необхідності інтеграції в європейські та північноатлантичні структури безпеки. У найближчому майбутньому потрібно буде чітко визначитися не тільки щодо штатної структури вітчизняної військової авіації, а й відповідно обрати конкретні типи та моделі авіатехніки для оснащення вітчизняних Повітряних Сил, а також конкретизувати, що ми спроможні створити та виробляти в цій сфері самостійно, а що доведеться закуповувати за кордоном.

Саме це й належить до другої складової технічного питання української військової авіації. Якщо у сфері військово-транспортної авіації це питання сьогодні виглядає досить позитивним, принаймні конструкторсько-виробничі об’єднання «Антонов» та «Мотор Січ», які в попередні роки змогли зберегти самостійність і незалежність від «поглинання» російським капіталом, за своїм потенціалом здатні виконати таке завдання, то у сфері безпосередньо бойової авіації справи виглядають не так оптимістично.

Для розробки власного типу бойового літака знадобляться значні фінансові ресурси і чимало часу. На закупівлю бойових літаків у достатній кількості за кордоном теж навряд чи ми найближчим часом знайдемо кошти. В експертному колі навколо цього тривалий час точиться чимало дискусій та суперечок. Налагодити власне виробництво чи купувати за кордоном? Які бойові літаки?

Утім варто відразу зазначити, що будь-який з варіантів щодо закупівлі літаків потребуватиме значної перебудови як експлуатаційної, так й ремонтно-обслуговуючої інфраструктури країни (починаючи з обладнання аеродромів, закінчуючи сервісним обслуговуванням нових літаків). Не кажучи вже про необхідність внесення досить суттєвих змін у програми та зміст підготовки і навчання льотно-підйомного та технічного складу авіаційних частин та підрозділів, а також військово-навчальних закладів.

Тож, як бачимо, майбутнє української бойової авіації в технічному плані хоча й не виглядає безпроблемним, але доволі перспективне. Треба лише пам’ятати: якщо ми бажаємо, щоб у вітчизняної бойової авіації таки було майбутнє, питання її технічного оснащення має постійно належати до переліку пріоритетних. Причому не тільки у відповідних військових структурах, а й на державному рівні.

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Рекомендуємо прочитати

Лицензионным пассажирским перевозчикам выдадут желтые номера

Желтые номерные знаки, которые хотят ввести с сентября, будут указывать, что это транспортное средство перевозчика, у которого есть лицензия....

Це може бути цікавим

В зоне проведения АТО начало действовать перемирие

С 00:00 24 июня вступило в силу очередное перемирие, которое еще называют "хлебным", ведь оно связано с необходимостью сбора урожая на Донбассе....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

Арабские страны поставили ультиматум Катару

Арабские страны выдвинули Катару перечень требований, которые власти должны выполнить для нормализации отношений после разгоревшегося "Катарского кризиса"....