План деокупації: що потрібно зробити вже сьогодні

План деокупації: що потрібно зробити вже сьогодні

Візит впливових гостей в Україну і остання поїздка до Ради Європи підтвердили необхідність оперативно посилити публічну позицію України в конфлікті з Росією.
Про це у своєму блозі на НВ пише народний депутат від «Самопомічі» Олена Сотник.

Наведу лише дві основні причини.

Внутрішня: два роки минуло, а Україна досі не сформулювала послідовну стратегію щодо окупованих територій. Таку помилку вже допустила колись Грузія в питанні з Абхазією, тепер через багато років спроби виправити відсутність проактивної політики призводять до нерозуміння і неприйняття як з боку грузинського народу, так і населення Абхазії. Просто, між ними розірваний зв’язок і тепер підуть десятки років, щоб хоч якось його відновити. У нас ще зберігається шанс виправити ситуацію, але час працює проти нас.

Зовнішня: якщо ми не можемо чітко пояснити (сформулювати) своє бачення сценаріїв розвитку подій, ми втрачаємо аргументи в переговорному процесі з міжнародними партнерами, Країна, у якої немає своєї думки, обов’язково стає виконавцем чужої, нав’язаної, і дуже часто не в її інтересах.

Як виправити ситуацію? Є як мінімум 5 конкретних кроків, які вже сьогодні можуть посилити позиції України у взаємодії з зовнішніми партнерами, від яких ми очікуємо підтримки.

По-перше, введення єдиного статусу для всіх непідконтрольних територій. Україна говорить про східні окуповані території, але чомусь мовчить про Крим? Чітке юридичне (якщо потрібно законодавче) формулювання, що і Крим, і Донбас є українськими територіями, окупованими Росією. Це нам дає можливість припинити будь-які спроби вивести конфлікт в розряд внутрішнього або ставити під сумнів присутність Росії на цих територіях, а в разі виходу на новий етап переговорів – внести умови щодо деокупації і повернення Кримських територій. Однаковий статус окупованих територій дає можливість прив’язати до санкцій і Донбас, і Крим.

По-друге, ініціювання нового формату переговорів щодо врегулювання ситуації і деокупації українських територій та легітимного підписання міжнародного договору врегулювання військового конфлікту, як з Росією, так і країнами, що виступають гарантами його виконання. Вже не перший раз у відповідь на мої претензії щодо нікчемності мінських папірців я чую: «Україна нічого не пропонує»! За півтора року жоден пункт «Мінська» Росією не виконаний. Росія все частіше заявляє офіційну позицію, що стороною у «Мінську» не є, і Україна повинна домовлятися з терористами. Якщо не взяти на себе ініціативу найближчим часом, Києву доведеться демонструвати такі кроки в односторонньому виконанні «Мінська», що до миру точно не наблизить, а країні явно зашкодить. Тільки власна позиція зробить нас суб’єктом, а не об’єктом міжнародної гри.

По-третє, активізація кроків щодо стягнення збитків, завданих Росією, внаслідок окупації і військової агресії. Це буде сильний удар по позиції і економічним можливостям, мова йде про десятки мільярдів доларів. В рамках стягнення збитків можуть бути накладені арешти на російське майно по всьому світу і в Україні. В майбутньому для України це додатковий серйозний фінансовий ресурс для відновлення зруйнованої інфраструктури і інтеграції територій. Наявність цього кроку значно підсилює позицію України в переговорному процесі і демонструє готовність захищати інтереси країни. До того ж, успіх у даному процесі це превентивний захід по відношенню до будь-якого потенційного агресора — за будь-яку незаконну дію доведеться платити велику ціну.

По-четверте, збір доказів військових злочинів Росії проти України (винуватці повинні понести покарання). Для початку необхідно офіційно визнати, що визнання територій Донбасу окупованими Росією виправдовує введення військового стану на цих територіях. Для пред’явлення доказів міжнародному співтовариству потрібно залучити міжнародних експертів, у тому числі з країн, які пройшли цей досвід. Потрібно посилити позиції в інформаційній війні (апелюємо до фактів, а не емоцій); наявність доказів військових злочинів спрощує Європейським колегам-прихильникам України аргументовано продовжити дію санкцій і пояснити цю логіку скептично налаштованим виборцям і країнам-прихильникам послаблення санкцій. Це посилить переговорну позицію України. Велика частина країн не зможе ігнорувати або відкинути очевидні факти військових злочинів, що дасть можливість продовжити тиск на Путіна і ізоляцію Росії, як країни агресора.

І останнє. Ратифікація Україною Римського статуту, як гарантії, що Володимир Путін коли-небудь все ж таки сяде на лаву підсудних, а ватажки терористичних організацій ЛНР і ДНР не будуть мати шансів на амністію. Це коротка дорожня карта, якою могла б слідувати Україна для відстоювання своїх інтересів. Описані вище завдання лежать у сфері компетенції як Мін’юсту, так і Міністерства закордонних справ. Враховуючи роль президента у зовнішній політиці, саме він повинен стати хедлайнером цього процесу. Тільки тоді ми отримаємо результат в інтересах країни, а не будемо пасивно спостерігати за тим, як прагматична Європа знімає санкції або Росія «заштовхує» військовий конфлікт в рамки цивільного.



загрузка...

Читайте також

Коментарі