Україна після Майдану: випробування реальністю

Україна після Майдану: випробування реальністю

Майдан закінчився, але святкування було недовгим, пише Міжнародний кореспондент The Daily Signal Нолан Петерсон.

Більш ніж через два роки після революції Онищенко сидить в одному з київських барів. Він вільно говорить по-англійськи, розповідає, що після кривавих подій його кілька місяців переслідували страшні спогади. Снилися кошмари про чоловіка, застреленого снайпером: сіре, неживе обличчя, руки витягнуті, ніби намагаються дотягнутися до чогось.

Снайперська куля пройшла крізь голову чоловіка, що стояв перед Валентином Онищенко. Кров і мозок з голови бризнули з такою силою, що розбили окуляри 21-річного Валентина.

«Як робот» він пробіг крізь сотні протестувальників, які зібралися в центрі Києва в лютому 2014 року, і зайшов в найближчий mcdonald’s, який, незважаючи на кровопролиття прямо біля дверей, продовжував працювати. У вбиральні Онищенко вмився і прибрав людські останки зі сплутаного від крові волосся.

Він постояв ще хвилину, щоб прийти в себе, і пішов назад, на звук стрілянини, щоб знову приєднатися до революції.

Через кілька днів колишній президент України Віктор Янукович втік у Росію. Революція закінчилася, але святкування було недовгим.

Через кілька тижнів Росія почала гібридну війну на українському півострові Крим і врешті-решт анексувала його. Генеральна Асамблея ООН визнала цей акт незаконним. Згодом Кремль також запустив підривні операції в Східній Україні, зануривши регіон у війну.

«Під час революції, особливо в найбільш критичні моменти, в повітрі відчувалася особлива атмосфера. На секунду можна було подумати: тепер-то люди об’єднані настільки, що можуть досягти чого завгодно, можуть змінити країну», — розповідає Онищенко.

«Але це лише емоції. З самого початку я розумів, що революція дозволить нам позбутися одного, двох, максимум трьох корумпованих мерзотників, і на цьому все, — продовжує він. – Вона не могла змінити систему і вже точно не могла знищити того самого Homo sovieticus, процвітаючого, на жаль, серед наших людей, особливо серед тих, кому за 40. Їх ніщо не змінить. Ніяка революція не доведе їм, що давати хабар поліцейському – це погано, як і отримувати його від когось. Я поважаю нашу країну. Чесно. Але потрібно чимало часу, щоб тут щось змінилося».

Перевірка реальністю

Ланцюжок останніх подій всередині країни та за її межами стала випробуванням для віри українців у два ключових стовпи революції 2014 року: націленість на більш тісні зв’язки з Європою та боротьбу з корупцією.

Спочатку пройшов голландський референдум, на якому виборці відхилили ратифікацію довгоочікуваної торгової угоди між Україною і ЄС, поставивши тим самим під загрозу надії українців на інтеграцію з Європою. А потім були оприлюднені Панамські документи, де говорилося, що у президента Петра Порошенка є офшорні активи. Це викликало бурю протесту в засобах масової інформації України. Крім того, після місяців політичної нестабільності у відставку пішов прем’єр-міністр, що спровокувало конфлікт навколо призначення його наступника.

Тим часом війна, що триває в Донбасі, постійно погіршується. Перемир’я, яке так ніколи і виконувалося в повній мірі, балансує на грані зриву.

«Революція, звичайно, не досягла своїх цілей, — каже Онищенко. – Люди розчаровані, але вони дуже втомилися, щоб починати ще одну».

Голландський референдум став великим ударом для прозахідної орієнтації України і очікувано величався Кремлем. Більшість українських і європейських оглядачів кажуть, що негативне голосування голландців спровоковано поширилося по континенту евроскептичним рухом. Люди керувалися, швидше, побоюваннями через біженців, тероризму та економічних труднощів, ніж якоюсь особливою антипатією до Україні, відзначають деякі.

«Ініціатори [референдуму] проваджені, швидше, антиєвропейськими, ніж антиукраїнськими настроями», — підкреслює директор голландського аналітичного центру Cicero Foundation Марсель Ван Херпен.

«Цей рух, очевидно, є частиною більш широкого руху проти ЄС і біженців, — продовжує Ван Херпен. – Люди хочуть простих, популістських рішень – закрити двері для біженців з ісламських держав, а також для України».

Тим часом, Панамські документи показали, що у Порошенка є активи на Британських Віргінських островах. Деякі політики і ЗМІ звинуватили українського президента в перенесенні коштів в офшор з метою ухилення від сплати податків. Порошенко відкинув ці звинувачення, зазначивши, що при вступі на посаду президента у 2014 році він передав контроль над своїми активами команді радників. У Генпрокуратурі України додали, що президент не порушував закон.

Незважаючи на спалах негативу в медіа, більшість українців відмахнулися від оприлюдненої інформації про Порошенка з фаталістичною байдужістю, продемонструвавши тим самим і без того підірвану віру в постреволюційний уряд.

«Це мене зовсім не здивувало, — каже 27-річний український журналіст і активіст Богдан Логвиненко. – Його [Порошенка] зовсім не радувала перспектива віддати свій бізнес при вступі на посаду президента. Я з цим не згоден, проте розумію це».

«Нічого шокуючого в цьому немає, — каже Онищенко. – Порошенко – олігарх. У якогось олігарха немає офшорного рахунку? Справжнє розчарування було кілька років тому, коли його обрали».

Агенти змін

Нідерландський референдум став символічним ударом, адже саме Угода про Асоціацію з ЄС спочатку послужила імпульсом для революції 2014 року.

В листопаді 2013 року Янукович, колишній проросійський президент України, в останню хвилину відмовився підписувати договір, віддавши перевагу більш тісним зв’язкам з Росією та спровокувавши тим самим протести в центрі Києва.

Проєвропейські демонстрації — які спочатку називалися Євромайданом – не вимагали відставки Януковича. «Ми хотіли дочекатися наступних виборів, які він би програв, – говорить Дмитро Кривоног, учасник протестів. – Але все змінилося після того, як побили студентів». Зображення закривавлених і переляканих студентів, багато з яких впали на землю і вжались, поки Беркут бив їх кийками, розпалили антиурядовий гнів по всій країні, що вже давно назрівав.

«Після цього протести були про те, що не можна бити студентів, — розповідає Онищенко. – Починалося з ЄС, а потім – з метою не стати такою країною, як Росія».

«Це було не стільки про Європу, скільки про те, щоб не бути частиною Росії», — сказав Логвиненко.

«Ми знаємо, який режим Путіна. Ніхто цього не хоче, — продовжує він. – У нас є приклад Білорусі, де вже немає свободи. Так, головний мотив моїх друзів на Майдані — не бути як Росія».

По всій країні українці різних верств населення та вікових категорій, як україномовних, так і російськомовних областей, вирушили до Києва, щоб приєднатися до протестуючих на Майдані. Ті, хто не міг приїхати, організовували місцеві мітинги.

Євромайдан став відомий просто як Майдан.

«Справа була не тільки в Угоді, вона послужила каталізатором», — розповідає 26-річна Світлана Кислова, яка також брала участь у протестах.

«Для мене було важливо жити у вільній, демократичній країні, де можна вільно висловлювати свою думку. Коли Янукович спробував обмежити свободу слова, я знала, що мій обов’язок – боротися за мої права, мою країну і все те, у що я вірю», — додала Кислова.

Крива навченості

З моменту закінчення революції минуло вже два роки, а корупція, як і раніше, докучає Україні. Давати хабара – щоденна практика. Хабарі потрібні, щоб здати іспити в університет, знайти місце на парковці або відвідати лікаря.

Багато українців розуміють, що систематична корупція – це не тільки політична проблема. Деякі кажуть, що терпимість до корупції в повсякденному житті є культурною спадщиною радянської епохи. Подібна практика була, швидше, засобом виживання, ніж проявом жадібності людей.

Інші звинувачують слабкі інститути громадянського суспільства, а також українські ЗМІ, які працюють, швидше, як рупори різних олігархів, у власності яких вони знаходяться, ніж як інструмент контролю над політиками.

«В Україні, як і раніше, величезна кількість проблем, на їх рішення знадобиться багато часу. Потрібно боротися з корупцією на різних рівнях, навчити людей бути відповідальними за свій вибір на виборчій дільниці і бути відповідальними громадянами, — каже Кислова. – У нас дуже слабке громадянське суспільство. Рівень включеності людей у суспільні питання дуже низький. Але це тільки зародження нового суспільства в Україні».

Повільні темпи введення змін знизили підтримку післяреволюційного уряду України. Згідно з грудневим опитуванням компанії Gallup,впевненість українців у їхньому уряді нижча, ніж до революції 2014 року.

«Багато відомих активістів, обрані в парламент на хвилі Майдану, тепер розуміють: політичний активізм і управління державою (а також законодавча діяльність) – це різні речі, — каже директор центру з вивчення міжнародної політики американського дослідницького інституту Heritage Foundation. – Так що на існуючі виклики накладається ще й крива навчання».

Переклад НВ

Джерело The Daily Signal



загрузка...

Читайте також

Коментарі