Хотів, але не зміг: чи був Арсеній Яценюк реформатором

Хотів, але не зміг: чи був Арсеній Яценюк реформатором

Арсеній Яценюк, ставши прем’єр-міністром України на хвилі Революції гідності, отримав необмежений мандат довіри і лояльності громадян до проведення реформ, необхідних для європеїзації країни. Проте ця лояльність виявилася прямо пропорційною рівню доходів населення, що в підсумку поставило прем’єра в один ряд із найбільш ненависними населенню політиками. Чи справедливе таке ставлення до нього і чи зміниться воно в історичній перспективі? Відповіді на ці запитання дає економічна статистика й аналіз головних реформ, проведених ним за останні два роки.

Чотири головні макроекономічні показники, що характеризують економіку України в 2014–2015 роках, виглядають так:

Показник/рік 2013 2014 2015 2016
(прогноз МВФ)
Реальний ВВП (млрд грн) 1140,8 1062,8 966,7 985,7
Безробіття (%) 7,8 9,7 9,5 9,1
Інфляція (дефлятор) 4,3 14,8 39,0 12
Валютний курс грн/$ 7,99 15,77 24,00 28,70

 (Джерело: НБУ, IMF)

Легко констатувати, виходячи як зі статистичних даних, так і з ситуації «за вікном», що українська економіка з початку 2014 року увійшла у стан рецесії, але вже досягла дна, і 2016-й обіцяє бути першим роком «відштовхування». Чи винен у цьому голова виконавчої влади, і якщо так, то якою мірою?

За іронією долі, обставини, які дали змогу Яценюкові стати прем’єром, знищили і його шанси на отримання політичних дивідендів у вигляді економічного зростання та підвищення доходів населення: кожному економісту відомо, що революції, незалежно від намірів їхніх учасників, є могильниками як банківської системи, так і економіки в цілому. Якщо додати до ефекту революції ще й військові події на сході України та торговельну війну з її найбільшим партнером – Росією, стає очевидно, що, незважаючи на свої повноваження, прем’єр був заручником ситуації. І навіть наймудріша економічна політика здатна була тільки сповільнити падіння, але ніяк не забезпечити країні економічне зростання. Варто зазначити, що основною причиною затягування і загострення рецесії була неправильна монетарна політика, яка продукується НБУ і є непідконтрольною Кабінету міністрів.

Що ж до структурних реформ, то головними завданнями прем’єра були: проведення ліберальної податкової реформи, масова приватизація (зокрема зняття мораторію на продаж сільгоспземель), дерегулювання і створення найсприятливіших умов для інвестування і ведення бізнесу.

Такий перелік базується на тому, що Україна, як і всі інші країни з перехідною економікою, для реформування останньої на неоліберальний лад дотримується рекомендацій, прописаних у Вашингтонському консенсусі. А вони, у свою чергу, зводяться до мінімізації ролі держави.

Загальну оцінку діяльності прем’єра можна дати, виходячи з середньої оцінки щодо виконання цих завдань.

1. Податкова реформа

Україна є класичним прикладом занадто рано побудованої соціальної держави, коли надмірно високий рівень перерозподілу ВВП через бюджет (який ставить за мету підвищити соціальні виплати) уповільнює економічне зростання. І в підсумку знижує і темпи зростання, і соціальні стандарти. Фіскальний відсоток ВВП в Україні на 2013 рік становив 43,3%, реформа знизила його до 39,7%, прогнозованих на 2016-й.

До речі, у країн – успішних прикладів переходу до ринкової економіки – цей показник становить у середньому: Чилі – 22%, Китай – 17%, Сінгапур – 20%. Україна перевищує навіть Великобританію, яку вважають «раєм для мігрантів», на 4%. Єдиним чинником, який дав можливість вітчизняній економіці розвиватися, був високий рівень «тіні»: він розмивав реальне фіскальне навантаження до 25–27%. Очевидно, що така «косметична» реформа не створить інституційної бази для розвитку, тому можна вважати, що податкову реформу не було проведено.

2. Ринок газу в Україні

Політичну волю прем’єра почати боротьбу проти системи перехресного субсидування (коли різниця в цінах на газ для населення була нижчою за ціну для підприємств більш ніж удвічі) і побудову системи субсидування для найменш забезпечених громадян можна вважати однією з найуспішніших реформ за останні два роки.

Розпочата лібералізація ринку газу в Україні має зменшити фіскальне навантаження на бізнес (зменшення субсидування населення з бюджету), посилити конкуренцію між підприємствами (багато з яких шляхом корупційних схем купували газ за цінами для населення), а також стати інституційною основою для усунення монополії «Нафтогазу» і приходу на український ринок інших постачальників.

Варто також вказати, що було проведено диверсифікацію поставок газу в Україну, яка суттєво підвищила енергетичну безпеку країни і застрахувала Україну від можливих наслідків конфлікту з будь-ким із постачальників.

3. Приватизація

Хотел, но не смог: был ли Арсений Яценюк реформатором

 (Джерело: Фонд держмайна України)

Незважаючи на заяви прем’єра на початку правління про плани повторити «Чилійське диво», одним із причин якого була масова приватизація, за 2014–2015 роки знижувалася не тільки сума надходжень від приватизації (за інфляції 60%), а й кількість приватизованих об’єктів.

Звичайно, продати підприємство чи інші об’єкти в післяреволюційний і воєнний час майже неможливо, тому зниження надходжень було об’єктивним. Проте зменшення динаміки приватизованих державних об’єктів свідчить про те, що програма приватизації за останні два роки була занедбана. Це зазначено в річному звіті Фонду державного майна України за 2015 рік, де однією з причин зниження темпів приватизації вказано «відсутність пропозицій від уповноважених органів управління щодо нових інвестиційно привабливих об’єктів на приватизацію та гальмування передання Фонду функцій з управління державними підприємствами, щодо яких ухвалено рішення про приватизацію».

Про небажання проводити приватизацію свідчить і продовження мораторію на продаж сільгоспземель, яке могло б принести бюджету від $20 млрд до $30 млрд протягом 3–4 років – це більш як половина зведеного та пенсійного бюджетів разом узятих – і підвищити рівень конкуренції в українському агросекторі.

Підбиваючи підсумки, можна констатувати, що період правління Арсенія Яценюка доречно вважати найневдалішим (з погляду можливостей прем’єра що-небудь зробити) після 1996 року, і його вина за зниження економіки мінімальна. З другого боку, аналізуючи ефект від проведених реформ і кількість тих, які ще залишилися, його діяльність не можна оцінити як успішну. Косметичні зміни в податковій системі й уповільнення приватизації своїми негативними ефектами в рази перевищують позитивні від лібералізації ринку газу в Україні.

Чи був Арсеній Яценюк реформатором? Безумовно. Проте швидкість, з якою він проводив реформи, характеризується як незадовільна.

джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі