Українці вірять у щасливий випадок, а не сумлінну працю — дослідниці

Українці вірять у щасливий випадок, а не сумлінну працю — дослідниці

Більшість українців вірять, що успіх залежить не від праці, а від щасливого випадку та зв’язків. про це у своєму блозі на НВ в пише керівник відділусоціально-політичнихдосліджень GfK Ukraine Інна Волосевич.

У листопаді 2015 року дослідники GfK Ukraine включили у всеукраїнське опитування ряд тверджень з Всесвітнього дослідження цінностей, щоб порівняти цінності українців та жителів сусідніх країн.

Деякі результати порадували: при виборі з двох тверджень «суспільне багатство може зрости так, що вистачить кожному» і «люди можуть розбагатіти тільки за рахунок інших» 62% українців обрали перше твердження. Такий же вибір зробили і більшість німців та поляків, а ось більшість росіян (54%) обрали друге твердження. На питання про ступінь свободи і контролю над власним життям 61% українців, як і більшість німців та поляків, вибрали «велику свободу вибору», а ось росіяни вірять у свободу вибору найменше серед усіх сусідів України – 54%.

Однак сильним розчаруванням, якщо не шоком, став такий результат: тільки 37% українців вірять у те, що «врешті-решт важка праця приносить краще життя», тоді як 63% віддали перевагу твердженню «важка праця, як правило, не приносить успіху, успіх залежить від щасливого випадку і зв’язків». У всіх сусідніх країнах – Росії, Білорусі, Молдові, Польщі та Угорщині — 50% і більше населення вірять у працю.

Побачивши ці дані, я стала згадувати суспільну реакцію на деякі події мого життя, що підтверджує поширеність переконання, що чесною працею нічого не можна добитися.

До запровадження ЗНО існувала думка про неможливість безкоштовного вступу на бюджетну форму навчання у ВНЗ, але моя сім’я навіть не розглядала варіант хабара або наймати репетиторів з цільових університетів, по-перше, через бідність, а по-друге, з переконання, що рівень вищої освіти навіть у кращих українських ВНЗах не коштує таких інвестицій. Оскільки я добре вчилася, ми все ж вирішили спробувати вступити без блату – і несподівано я вступила на соціологію відразу в два університети: Львівську політехніку і Києво-Могилянську академію. Багато львівських знайомих перебували в повній впевненості, що мої батьки занесли хабар у два університети.

Після закінчення університету багато студентів або просто люди, що бажають переїхати в Київ, запитували, яким чином мені вдалося знайти роботу в міжнародній компанії. Судячи з реакції на мою відповідь, практично ніхто не повірив, що мій тодішній керівник знайшов мене на HeadHunter. Зараз до мене час від часу звертаються знайомі і знайомі знайомих з проханням влаштувати своїх чад або молодших родичів на роботу – на жаль, у більшості випадків ці претенденти ні в найменшій мірі (за освітою, досвідом або сферою інтересів) не підходять для бажаної роботи. Хоча чому «бажаної»? Прохачі зазвичай не розпитували про роботу, тобто бажаною є зарплата, а не робота. Прохачі, швидше за все, думають, що я не взяла на роботу їх протеже через злобу або байдужість — або, можливо, беру хабарі за «влаштування на роботу».

Між тим, мені буває важко знайти хорошого співробітника на досить високу «білу» зарплату – більше того, нечасто зустрічаються навіть кандидати без граматичних помилок в резюме. І результати дослідження пояснюють, чому так відбувається. Навіщо працювати, якщо успіх залежить від щасливого випадку і зв’язків? Навіщо працювати в школі, якщо батьки оплатять навчання в університеті? Навіщо працювати у ВНЗ, якщо батьки дадуть хабар за «залік» і якщо на «хорошу» роботу все одно не візьмуть без блату, про який повинні подбати батьки? Схоже, так думають не окремі «двієчники» або «мажори», а близько половини молоді: за даними опитування «Молодь України – 2015» тільки 49% українців 14-35 років заявили, що обрали або збираються обрати спеціальність, відповідну до інтересів та здібностей, і лише 51% працюючих молодих людей працюють за фахом. 49% і 51% – збіг? Не думаю! Хто ж буде важко трудитися для отримання спеціальності, яка не подобається, і по якій не збираєшся працювати? Тільки дурні та мазохісти.

Далі: навіщо працювати, якщо роботодавець-експлуататор не дає за красиві очі зарплату, що дозволяє придбати шостий айфон? Взагалі навіщо працювати, якщо можна знайти багатого чоловіка/дружину, виграти в лотерею, вкрасти, відібрати, подружитися з потрібними людьми? Зрештою, є цілих 400 способів Остапа Бендера.

Я вдячна 37% українців за віру в чесну працю і вважаю, що саме вони – запорука розвитку нашої країни. Я бажаю 63% українців: 1) знайти справу свого життя, яка буде приносити не тільки втому, а й задоволення та натхнення, 2) знайти приклади людей, які чесною працею досягли успіху в цій справі, 3) повірити в чесну працю, 4) працювати і досягати успіху. А поки що, дорогі 63%, ви не маєте морального права скаржитися на корупцію, саботаж або некомпетентність влади, адже, якщо завдяки щасливому випадку або зв’язкам ви потрапите в цю саму владу, то самі станете такими ж самими.



загрузка...

Читайте також

Коментарі