Без преференцій: від олігархічної економіки до вільної

Без преференцій: від олігархічної економіки до вільної

Економічний колапс України 2014–2015 увійде в історію як один із найбільш руйнівних катаклізмів, що спіткали нашу країну. Криза назрівала багато років. Військова агресія східного сусіда дала фінальний імпульс для того, щоб національна економіка склалася, як картковий будиночок. У 2016 рік країна входить у стані глибокої економічної рецесії, політичної турбулентності і фінансової нестабільності.

Каталізаторами цих економічних проблем стали такі чинники, як-от:

  1. Відсутність конструктивної економічної політики з часів 1991-го;
  2. Залежність від зовнішніх ринків сировини;
  3. Брак диверсифікації й модернізації експортної номенклатури;
  4. Ручне управління монетарною політикою;
  5. Стрімке зростання дефіцитів державних підприємств і Пенсійного фонду;
  6. Масова корупція і відсутність «верховенства права».

Необхідно вказати на той факт, що багато в чому коренем зла в ситуації, що склалася, є олігархічна модель держави, котра системно впливає на фундаментальні макроекономічні показники, на фінансову стабільність (підриваючи монетарну і фіскальну політику), на місцеве правове поле й на «політичний establishment». Саме вплив олігархічних груп підривав довгострокові перспективи України останні 25 років, оскільки не брав до уваги гострі проблеми вітчизняного промислового виробництва, архаїчність якого заперечувати неможливо. Адже олігархічним групам було вигідно розвивати бізнес за рахунок державних і політичних преференцій, штучного протекціонізму й сировинної бази цілої країни.

Монетарна політика, побудована на фіксованому курсі обміну валют, спотворила погляди місцевих ринків і місцевого населення на системи хеджування ризиків і на роль національної валюти в забезпеченні цінової стабільності. Небажання великих олігархічних груп інвестувати в диверсифікацію й модернізацію промисловості зробило країну «сировинним придатком» світової економіки, а місцеве населення «підсадили на голку імпортних товарів та іноземної валюти». Відповідно, системного переходу до виробництва товарів із високим рівнем переробки та великою доданою вартістю так і не відбулося.

Сучасні світові економічні реалії

Є загальновизнаний економічний факт, що надмірна економічна концентрація одного сектору або групи впливу робить економіку держави вразливою до системних ризиків і зовнішніх шоків. Зазвичай підтвердженням цього факту було те, що країни, де домінує економічна активність із боку МСБ і домашніх господарств, швидше й ефективніше проходили періоди економічних криз. Адже саме свобода підприємництва найактивніше створює робочі місця і стимулює національну економіку до зростання, формуючи стимул для інновацій і конкуренції.

Якщо взяти приклад Великої Британії, то в докризовий період, до фінансового краху 2009 року, сектор МСБ створював приблизно 1,5 млн нових робочих місць на рік. Після 2009 року це цифра впала до середнього рівня в 600–700 тис. нових робочих місць щорічно. Для ефективнішої ілюстрації, 96% всіх комерційних юридичних осіб у Великобританії – підприємства та підприємці із сектору МСБ (74% сектору МСБ є саме індивідуальні підприємці). Йдеться про Велику Британію – батьківщину торгових конгломератів і місце, де розташована одна з головних фінансових столиць світу. У Європейському Союзі сектор МСБ генерує в середньому 60% валової доданої вартості економіки.

Сполучені Штати Америки є яскравим прикладом держави, де сектор МСБ відіграє роль «першого плану». Американський сектор МСБ– це 99% усіх комерційних юридичних осіб у країні і 50% всієї робочої сили. Сектор МСБ створює 65% усіх нових робочих місць і генерує 34% від валового експорту США, і, найголовніше, становить половину всієї економіки країни (половина ВВП США). Фінансовий сектор активно кредитує і працює з малим і середнім бізнесом, а держава підтримує рівні правила гри для всіх учасників ринку.

Картина «західного світу» намальована фарбами вільних художників. Ця картина формується підприємницькою жилкою, економічною свободою і принципом «верховенства права», у якому приватна власність є практично священною. В Україні бачимо неформальне єднання великих корпорацій, які проповідують вертикальну інтеграцію не тільки в бізнесі, а й разом із політичними силами, судовими інстанціями та органами виконавчої влади.

Рекомендації – що потрібно Україні сьогодні?

По-перше, Україна потребує екстрених реформ. Ці реформи мають бути спрямовані на створення нових умов для підприємництва в сегменті МСБ, на боротьбу з корупцією, побудову «правової держави», і на викорінення помилок фіскальної й монетарної політики.

По-друге, держава, в особі уряду та інших інституцій влади, має стимулювати диверсифікацію й модернізацію промислового виробництва та інфраструктури. Це найважливіше завдання, оскільки воно в кінцевому підсумку має допомогти великому бізнесу з «живими» операційними моделями й економічним потенціалом залишитися на ринку. Такий великий бізнес потрібен, оскільки в підсумку стане частиною максимізації рівня робочої зайнятості спільно з МСБ і державними секторами (широкомасштабна концепція full employment професора Рендалла Врея). Для цього вже сьогодні має впроваджуватися система реструктуризації боргів великого бізнесу за участю держави. Корпорації- «паразити» або олігархічні групи з неефективними операційними моделями треба відправити на «смітник».

По-третє, сьогодні як ніколи потрібно піднімати економічну активність за рахунок активізації проектного фінансування, операційного фінансування та інвестиційної справи. Бізнес у країні не може розвиватися за нинішніх номінальних процентних ставок у 24% річних за овердрафтом і 26–27% річних за кредитами на розвиток (адже ефективні ставки ще вищі, якщо враховувати комісійні, преміальні за ризик і страхові). У цьому контексті державні банківські установи мають рухатися локомотивом вперед, а уряд із парламентом просто зобов’язані розвивати внутрішній ринок капіталу (особливо боргового) і ринок деривативів для хеджування ризиків.

Необхідно спрямовувати всі зусилля на «дедоларизацію» української економіки (яка сьогодні в Україні – на середньому рівні у 50%). Як певний маяк Національний Банк України й уряд можуть використовувати співвідношення боргового навантаження на державу й боргового навантаження на приватний сектор (коефіцієнт закредитованості держави й закредитованості приватного сектору). Коли того вимагає ситуація, держава має брати на себе роль «драйвера» економічного зростання, а коли все стабільно – стимулювати приватний сектор виконувати цю важливу функцію.

Доступ до боргових коштів, до інвестиційного капіталу й до інструментів хеджування відкриє нову еру економічного розвитку в Україні і направить економіку на «деолігархізацію». Треба припинити політику «проїдання» боргового капіталу і випалити розпеченим залізом українські традиції створення преференційних режимів для бізнес-груп, наближених до влади.

джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі