Забити камінням. Чому зрив “Фестивалю рівності” має змусити глибоко задуматися

Зірваний “Фестиваль рівності” має змусити всіх нас глибоко задуматися хто, як і чому контролює публічний простір. Цікаво, кого з того простору виганятимуть наступним? Про це у своєму бозі на НВ пише журналістка Ірина Славінська.
Чому молодики в балаклавах із камінням у руках почуваються безпечно? Тому що вулиця належить їм. Білим чоловікам немає чого боятися на вулицях українських міст. Саме їм належить публічний простір — тим, у кого є влада в патерналістському суспільстві.

В обговоренні подій у Львові навколо “Фестивалю рівності” вражає те, як наявність компоненту ЛГБТ всередині забороненого фестивалю осліпила зазвичай чутливих до правозахисних проблем людей.

Наприклад, я мала на цю тему доволі прикре листування. Ішлося про ідею написати якийсь відкритий лист на тему заборони та нападу “балаклавників” на беззахисних людей. У відповідь від половини співрозмовників я почула, що це не відповідає звичному порядку денному, оскільки ідеться про лише одну меншину, котра когось до чогось спровокувала, та й взагалі рука Москви.

Але розширимо кадр, не дивімося короткозоро впритул. Що ж сталося? У великому українському місті не дали провести публічну подію, що містила в своєму складі виставку, кінопокази, виставу. В ідейному осерді події була тема рівності меншин — наприклад, життя переселенців у нових для них громадах, національні, мовні та інші меншини в сучасній Україні.

Заборонений судом у Львові квест і зірваний фестиваль не містили елементів, які суперечать Конституції. Але його таки зірвали. В суботу 19 березня Львовом ходили хулігани в балаклавах, кидали в беззбройних людей каміння та красиво зігували на камери. В цей час інші городяни сиділи по хатах і не вилазили. Очевидно, що напад на організаторів фестивалю та ЛГБТ-активістів не має жодного стосунку до безпеки, прав і свобод всіх мешканців міста.

Ці люди, здається, ніколи в своєму житті не стикалися з дискримінацією та самі є агресорами. Незалежно від того, чи кидаються вони камінням, сховавши обличчя за балаклавами, чи приймають судові рішення в уніформі мантій, а чи з трибуни-кафедри голосно виголошують нісенітниці - вони маркують свій простір. Ідеї забороняти аборти чи ув'язнювати за вигадану “пропаганду гомосексуалізму” походять саме звідти. Вони — господарі життя, і їм не страшно.

В публічному просторі білих чоловіків немає місця для інших та Іншого.

Цей простір безпечний для паркування дорогих авто на тротуарах, але небезпечний для людей з інвалідністю, людей з обмеженою мобільністю, для інвалідних і дитячих возиків.

Цей простір безпечний для футбольних хуліганів, які влаштовують масові бійки, для гопніків у мене під вікнами, що розпивають пиво в сквері аж до ранку, але небезпечний для жінок, яким доводиться раз на рік влаштовувати марші та нагадувати про своє “Право на ніч” під час кампаній проти гендерного насильства на кшталт #redmylips.

Цей простір безпечний для незаконного захоплення земель і побудови пам'ятників, фітнес-клубів, висоток або церков у буферних зонах історичних пам'яток. Цей простір небезпечний для низового активізму зі створення умовного скверу Небесної сотні.

Цей простір безпечний для агресії та побиття слабших. Він небезпечний для мирних демонстрацій і протестів. Поліція (і також #мояноваполіція) підтримує цю владу та підставляє другу щоку: у відповідь на каміння відповідає роз'яснювальною роботою чи профілактичною бесідою. Але робити профілактику та пити боржомі вже пізно.

Небезпечний для горизонталі, в ньому добре виживає вертикаль. Саме тому в українських містах так плідно руйнують вулицю як особливий спільний простір: хочеш зустріти інших, іди в торгівельний центр, по газонах не ходити.

Вулиця, як виявилося, належить не всім. Люди в балаклавах і в піджаках мають більше влади, ніж Інші мають конституційних прав. Кого прийдуть бити камінням наступного разу? Жінок на Марші рівності? Людей з інвалідністю на мітингу за доступний простір? Які ще соціально незахищені верстви населення мають стати жертвами балаклавоносних молодиків, аби ця проблема стала спільною та перестала сприйматися як не своя?

Історія у Львові дражлива для всієї країни. Вона про те, хто має право бути видимим, а хто мусить не висовуватися, аби раптом не накликати біди. Бутафорія однорідного українського суспільства не тримається купи — тепер для її підтримки потрібні люди з камінням у руках.

Але ми різні, та рівні. Свободу не спинити.

Рекомендуємо прочитати

Оккупанты разместили десятки новейших танков на границе с Украиной

Запись этого, сделанная журналистами Reuters, появилась в сети Youtube....

Це може бути цікавим

Экс-депутат Госдумы, к которому шел Вороненков: Все указывает на спецслужбы России

Илья Пономарев считает, что бывший коммунист, получивший гражданство Украины, не был опасен для Путина....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

Марін ле Пен приїхала в Москву, де її особисто прийняв місцевий цар – Володимир Путін

Марін ле Пен приїхала в Москву, де її особисто прийняв місцевий цар – Володимир Путін....