Донбас повернеться до України, коли місцеві колаборанти визнають свої злочини

Донбас повернеться до України, коли місцеві колаборанти визнають свої злочини

Під час вивчення хорватського досвіду мирної та військової реінтеграції окупованих територій від практично всіх місцевих політиків і посадовців ми чули, що мирна реінтеграція Східної Славонії хоч і була важким процесом, який багато критикувався і не мав великої підтримки в суспільстві, але альтернативи були гірші і тому таке рішення, в підсумку, виявилося вірним.

Як образно сказав тодішній заступник міністра внутрішніх справ Йошко Морич: «Інколи треба їсти жаб, щоб потім не їсти крокодилів».

Відверте несприйняття того рішення ми почули тільки від цього чоловіка, який зараз працює в команді Вуковарсько-Сріємського жупана (голови обласної влади), колишнього добровольця та командира роти хорватської армії, який за часів реінтеграції в 1997 році повернувся в свою общину як начальник району.
«Все я зробив, що вимагала ця мирна реінтеграція. Всі повернулися. Але скажіть мені ще раз зробити цю мирну реінтеграцію — і я відмовлюся. Я до неї дуже критичний, попри те що в Європі і вважають це дуже успішним досвідом», — сказав він.

З 5 тисяч населення його району 102 людей було вбито. «102 людини загинули, але ніхто не відповів. Згвалтовані жінки ходять по вулиці і зустрічають тих, хто їх гвалтував… Концепція була така, що ті, хто здійснив злочини повинні піти. Але дехто з них залишилися і виявилося, що довести їх вину в судовому процесі дуже проблематично. Правосуддя дуже повільне», — нарікав він.

«Мій батько помер в селі від наслідків мирної реінтеграції». Крім батька чоловік втратив у війні ще дядька і брата.

Про своє відчуття, що справедливість не відновлена, нам говорили в Хорватії досить часто. І журналістка, дім якої під Карловацем зруйнували і яка ще досі не може без сліз говорити про те, яким чужим для неї було рідне зруйноване село ще рік після повернення. І жінка, яка була директоркою госпіталю під час облоги Вуковару, більш як 200 пацієнтів якого серби катували і розстріляли після захоплення міста. Навіть відомі деякі імена учасників цієї бійні і командира підрозділа, бійці якого це здійснили. Але перших Сербія не засудила і не видала, а другий стверджує, що геть не знав, що відбувається в 400-х метрах від його штабу.

В Вуковарській жупанії ми почули про 126 випадків самогубств тільки колишніх хорватських бійців через мирну реінтеграцію. Скільки було самогубств жителів краю навіть не змогли вказати. Але що такі наслідки війни і реінтеграції треба враховувати — це очевидно.

«Можливо колись вийде пробачити, але забути — ні», — ось формула ставлення до колишніх ворогів, яка актуальна через 20 років по війні.

Власне, ключовим у можливості хоч якогось примирення і реінтеграції окупованих територій мені видаються слова Вуковарсько-Сріємського жупана Божо Галича: «Люди сербської національності, які живуть в Хорватії повинні прийняти і визнати, що сербська держава здійснила злочин проти хорватів. І хтось повинен нести за це відповідальність. І тутешні серби повинні допомогти знайти пропалих безвісті (таких зниклих більш як тисяча осіб і є підозри, що сербська сторона приховує інформацію про місця масових поховань, хоч і знає де шукати)». В Хорватії таке покаяння і розуміння з боку місцевих сербів поступово прийшло. І треба усвідомлювати, що і в Україні не буде ніякої успішної реінтеграції окупованих територій без подібного покаяння і визнання провини Росії і її колаборантів за війну та агресію проти України з боку тих людей, які зараз від імені ОРДЛО, Донбасу чи ще когось говорять про примирення. Без визнання провини примирення не буває.

автор: Ольга Лень



загрузка...

Читайте також

Коментарі