3 березня розпочався великий тур гурту «Гайдамаки» Європою. Першим концертом туру став виступ в Ужгороді, — найзахіднішому місті України.

Одразу після повернення з туру фронтмен «Гайдамаків» Олександр Ярмола дав інтерв’ю «Соцпорталу».

Черговий тур «Гайдамаків» і лише один концерт в Україні. Виходить, що  «Гайдамаки» приїжджають в Україну набратись сил, натхнення і поїхати на гастролі закордон?

Це не так, бо, насправді, ми тут живемо, творимо, граємо, і постійно саме тут набираємось сил та натхнення. Але це був великий тур – 16 концертів, багато зусиль і праці було докладено, щоб його зробити. Там, так само, як і в Україні, всі концерти потрібно піарити, промувати, давати інтерв’ю, і цим ми займались останні два-три місяці, активно працювали, щоб мати на концертах в турі повні зали. Мені здається, саме зараз як ніколи потрібні виступи українських гуртів в Європі, інтеграція українців в європейський музичний простір.

«Гайдамаки» — це один з перших українських гуртів, які стали відомими далеко за межами Батьківщини. Проте, чи можемо ми зараз говорити про «не формат» саме в українському медіа просторі?

Так, питання «формат – неформат» далі залишається проблемою українського медіа простору – весь медіа бізнес в Україні працює, як і працював до Революції Гідності. Тобто, якщо ми чекаємо реформ, то їх треба втілювати і тут. І ці реформи в першу чергу мають торкнутись україномовного контенту, якого в ефірі має бути значно більше. Наскільки мені відомо, зараз з цього питання ніякі закони не діють, а законопроект 3822, який зараз готують у Верховній раді, передбачає значні квоти саме для продукту не «зробленого в Україні», а україномовного матеріалу. Закон передбачатиме 50% продукту, «зробленого в Україні», з яких 75% — україномовного. Тобто це навіть не 50% в загальному. Навіть цього мало. І має бути більше. Тоді вся індустрія, яка працює на радіо перебудується, зміниться. В зв’язку з цим, з’являться стильові радіостанції, бо коли українського контенту стане більше, то його можна буде розвести по стилях, як це відбувається в Європі.

Говорячи про формат. Гурт, який співає українською, вже є не форматом для Польщі, Німеччини чи будь-якої іншої країни. В кожній країні є закон, що регулює національний контент. Але через те, що там весь музичний матеріал розведений за стилями, ми на певних радіостанціях за кордоном є форматом. А в Україні – ні. Поки ми маємо для української музики вузенький сегмент ефірного простору, все зводиться до потоку української попси.

Що стосується слухача – суспільство готове слухати подібну музику і чи готові меломани?

Меломани однозначно готові, бо це люди мислячі, а сіра маса (без образ) — не готова. Але вона ніколи не буде готова. І не лише до того, що стосується цього питання, а й до будь-яких змін. Ця частина суспільства буде просто тихо слухати російський шансон в транспорті, чи закладах громадського харчування, і буде в цій же матриці мислити. Не хочеться нікого образити, але в нас, на жаль, є досить багато людей не думаючих. І якщо просто слухати якісну українську музику, думаю, рік не більше, свідомість перебудується.

 Кого Ви порадите слухати меломанам? Кого слухаєте особисто Ви, учасники «Гайдамаків»?

Я б сказав, що варто слухати українську рок-музику. А насправді це не тільки рок, це й інші стилі – рок, реггі, панк-рок, хіп-хоп україномовний, український джаз, сучасна класика. Тут важко когось вказати, бо є дуже багато жанрових виконавців. Ми всіх і не знаємо, знаємо ті кілька імен, що засвітились в 90-х, бо тоді ще можна було це зробити.  І навіть якщо гурт має всього одну-дві вдалі пісні, то і їх треба слухати.

Тобто ми повертаємось до того, що досі немає якісної індустрії?

Саме так. Ми досі знаходимося на периферії російської музичної індустрії. А нам треба будувати власну – українську.

Українські музиканти почали перелаштовуватись, слухачі почали змінюватись. А на скільки концертні майданчики готові приймати таку музику?

Концертні майданчики є і вони готові працювати. Тут на 100% все залежить від популярності виконавця, а популярність будується на ЗМІ – теле-, радіо- та Інтернет просторі.  Щойно законодавчо урегулюється це питання, відразу зміниться вся українська сцена.

В такому випадку, на нас чекатиме справжній український бум.

Так. І майданчики підлаштуються. Якщо виконавець збирає зал, то його з радістю будуть приймати.

Піар в Украйні і піар в Європі сильно відрізняються?

Ні, абсолютно не відрізняються. І це жодним чином не залежить від імені музиканта. Будь-який виконавець працює з піарщиками та піарагенціями. Ніхто не буде безкоштовно доносити твій матеріал до  радіостанції. Або ти робиш це сам, або наймаєш піарщиків. Ті самі закони (сміється).

Під час Майдану Ви особисто і музиканти гурту  відверто заявили про свої політичні погляди, а останнім часом не було гучних заяв і коментарів щодо політики. Чому?

В першу чергу,  ми – музиканти і займаємось музикою і інтерв’ю даємо, коли є про що говорити. Зараз ми зробили тур, про це не соромно заявити (сміється), а паралельно – можна і про політику.

Як Ви ставитесь до колег, які, не зважаючи на політичну ситуацію, продовжують гастролювати в Росії?

Звичайно, це особиста справа таких «колег», але спілкуватись мені особисто було б не комфортно. Серед моїх друзів немає людей, що продовжують  грати в Росії. Щодо наших концертів там, то виступати в Росії я ніколи не рвався, не зважаючи на багато запрошень, хоча час від часу виступи були. При цьому ніколи ми не допускали маніпуляцій щодо «братніх народів». Я завжди підкреслював, що ми лише сусіди. Але слід спочатку розібратись з колоніальною залежністю, а потім можна і дружити.

Як європейці ставляться до проблем України, чи знають вони про конфлікт на Сході?

Знаєте, ми вже були в двох європейських турах від початку війни. І тоді нам не сподобалося ставлення. Воно було дуже під впливом російської пропаганди (скрізь крім Польщі, Литви, Естонії). Але після цього туру – зовсім інші враження. У всіх без виключення країнах, де ми зараз грали – Австрії, Чехії, Німеччині, Угорщині, Польщі, прості люди говорили нам слова підтримки і засуджували російську агресію. Всі вони незадоволені тим, що їх політична верхівка і бізнес-кола продовжують в цій ситуації домовлятися з Росією. Чехи влаштували свому президенту майже імпічмент за те, що поїхав в Москву на «парад перемоги» 9 травня. І це ми чули не тільки від слухачів наших концертів, а також спілкуючись з людьми на вулицях, в пабах. Європейці загалом мислячі люди.

А чи сприймають європейці нас, як своїх, музику, що зроблена в Україні, як рідну?

Як свою – ні, бо європейці набагато більше, ніж ми, люблять своє. Але. Якщо є продукт – готовий, стильний, якісний і класний, що звучить не гірше – вони готові слухати.

Тобто «Гайдамаки» для європейців – чужі?

Ні. Ми для них – імпорт. Класний, драйвовий,  якісний (сподіваюсь), але імпорт.

А чи є нова українська музика, яку б Ви могли порекомендувати і чи легко отримати ротацію в ефірі, власне, молодих виконавців?

Проривом і в Україні, і для Європи стали «Dakh Daughters». Ще мені подобається «Vivienne Mort». Можна назвати багатьох, але поки не буде того закону,  про який ми з Вами говорили,  ротації не буде. Бо теле- і радіоефір спрямований на попсу, а якщо хочеш ставити свою музику, то тобі скажуть робити ремікс і розраховувати на те, що будеш упізнаваним за рахунок бренду, імені.

Чи є меценати, інвестори, які, скажімо, вкладають гроші в розвиток саме такої музики, можливо створюють медіа ресурси?

Є. Вкладають. Свідомі заможні українці саме так і роблять.  Але все одно — щоб створити українську медіа індустрію, мають запрацювати закони – про квоти, про авторськ право.

Яка  цільова аудиторія?

Весь світ (сміється).

Тобто, нам чекати світового  туру?

Поки що ми займалися європейським туром, а тепер, після повернення, будемо шукати щось нове. Постійно пишемо нову музику. Оскільки в минулому році вийшов альбом, то новий поки не плануємо. Але нова музика є і ми над цим постійно працюємо.

Паралельно вирішуємо питання формату/не формату))), бо ми хочемо показувати не ремікси, а саме ті пісні, що ми робимо. Тобто, пошук триває.



загрузка...

Читайте також

Коментарі