Росіянин про те, чому Львів схожий на Москву

Слава "бандерівського лігвища" часто відлякує росіян перед візитом до Львова. Втім з Іваном Яковиною все навпаки. Журналіст, арабіст за освітою, залишив Москву і згодом проміняв Київ на Львів. Тут він почуває себе, як у Європі, і не претендує на інтеграцію в українське суспільство. Іван Яковина розповів, чому у Львові краще, ніж в Києві, як реагувати на місцеву церкву Московського патріархату та чому він не говорить українською.

Про Україну – не цікаво

Якщо б я зараз поїхав до Росії, мене би посадили в тюрму. Там мені повідомили, що краще триматися подалі. Майже все життя я прожив у Москві, а в Київ переїхав через роботу. У 2010-у році тут якраз були вибори президента, а я писав про Україну. Подивився навколо, на ціни особливо, подзвонив у Москву і спитав «можна я залишуся?» – мені дозволили. Тоді ще працював на Lenta.ru (редактор рубрики «Світ» – ред.), але ми всі звільнилися, коли змінили головного редактора.

Потім почав працювати на «Новое Время», також веду програму на «Громадському ТБ» російською мовою, але звідти вже йду. По-перше, тяжко їздити в Київ що два тижні, а по-друге, – нудно. Мене цікавлять різні міжнародні справи, а там доводиться розповідати про Україну. Не хочу займатися цією темою, бо я росіянин, і завжди закидають: «а, москаль (!), що ти тут лізеш зі своїми порадами». Взагалі тут зараз нічого такого крутого не відбувається, про що б я міг розказувати. Раніше писав про Україну, але потім виникло відчуття, що я б’юся головою об ватну стіну, пиши-не пиши – нічого не змінюється. Наприклад, взяти ситуацію з Шокіним.

Сільський менталітет та «антиросійський» націоналізм

Я не люблю Київ впринципі. Це місто, яке хоче одночасно бути Львовом і Москвою, і в нього це не виходить. Там жахлива інфраструктура, в центрі міста багато будинків стоять занедбаними і пустими. На відміну від Львова, у людей там абсолютно сільський менталітет через так званих «понаехавших», тому я вирішив переїхати в місто-місто: або в Одесу, або до Львова. В Одесі – брудно, все радянське, розвалене, «тяп-ляп»-зроблене, при цьому, місто доволі кримінальне. А Львів – це саме місто-місто, тому після двох років у Києві я перебрався сюди.

Ніякого страху щодо Львова в мене не було, оскільки до переїзду я тут бував. От коли спускаєшся в київське метро, там страшно. До речі, в Києві люди набагато більше націоналістичні, тут – більш відкриті, європейські та ліберальні (принаймні ті, з якими спілкуюся я). У Львові переважає індивідуальна відповідальність, а в малих містах чи селах – колективна, тому там росіян сприймають гірше. І вся ця культура переїхала в Київ, Дніпропетровськ, Харків, навіть Одесу, де націоналізм став дуже модним. До того ж жорсткий націоналізм, бо тут він правильний, а там, я вважаю, дивний. Весь цей потік ненависті вилився після Нового року – не знаю, звідки воно взялося, але пішло з Центральної України. Там дуже вкорінилися ідеологічні та психологічні фактори з Радянського Союзу, схильність до компанійщини – сьогодні любимо тих, а завтра не любимо інших. У Львові такого нема.

Православна церква Московського патріархату і свобода у Львові

Жодна церква не повинна лізти в політику. Московського, китайського патріархату – не важливо. Ісус Христос сказав «кесареве кесареві, а Боже – Богові», відділивши політику від релігії ще дві тисячі років тому. Цього і треба притримуватися. Інакше буде Іран, де все змішано, або Саудівська Аравія. Незалежно від конфесії, церква має займатися своїми справами і не лізти у державні. При цьому, вважаю, що закривати церкву не можна – нічого доброго. Мені подобається пункт про свободу віросповідання в американській конституції. За слова карати людей не можна. От якщо вони почнуть щось робити, тоді – так. У Львові роль церкви, здається, занадто висока. Напевно, в мені говорить атеїст, але мають бути якісь рамки. Свобода слова і віросповідання – критично важлива для здорового суспільства. В Німеччині недавно видали книгу «Mein Kampf» («Моя боротьба» Адольфа Гітлера – ред.), яка була під забороною. Її розкупили за день. Це свідчить про великий інтерес до теми, який штучно подавляє німецька влада. Ці заборони вироджуються в те, що ми бачили в Кельні, коли люди не говорили про напади з боку мігрантів, бо боялися, що їх звинуватять у фашизмі.

Чому Львів схожий на Москву 

Львів’яни дуже сильно відрізняються від росіян і киян, на мій погляд. А от кияни і росіяни – якраз не дуже. Із різним знаком, але в останніх присутнє оце потужне «ватництво» – не тільки як любов до Путіна, а як вперта заідеологізованість. Скажімо, якщо в Києві людина, розбагатівши, купує собі круту «тачку» і їздить всім показує, то у Львові вона може ходити в светрі і джинсах, але збудує хороший дім.

Для тої хвилі, на якій живу я, Львів вступає в резонанс з Москвою, хоча там набагато вищий темп життя. Якщо взяти москвичів і львів’ян, то відчувається приналежність саме до міської культури. Власне, культурні потреби тут і там дуже високі, чого не скажу про Київ. Мені подобається, що і у Львові, і в Москві (хоч зараз менше, бо не можу навіть поїхати туди) велике культурне середовище людей. Знову ж таки, я знаю, що там є гастарбайтери, бандити, гопники і все що завгодно, але ті, з ким спілкуюся я, – досить культурні освічені люди, які ходять на виставки, дивляться інтелектуальне кіно. До речі, я не відношу себе до висококультурного кола, бо порівняно з моїми друзями, в мені цього значно менше.

Я взагалі не вірю в концепцію «братніх народів». Наприклад, в мене є знайомий швед – я можу щиро назвати його своїм братом. Як на мене, це взагалі особисте, а публічна любов до чогось – це як відхилення. У всіх людей спільне те, що вони хочуть жити добре, спокійно і щасливо.

Радянські залишки і відчуття прекрасного

Львів – Європа. Це я про людей, бо джерело всього – люди. Грубо кажучи, якщо людина постійно дивиться на всі ці будинки 18-19 століття у Львові, у неї з дитинства з’являється якесь почуття норми та прекрасного. Коли ця людина потрапляє в Європу, в неї не виникає шоку, бо бачить приблизно те саме. Жителі Краматорська навпаки думають, що дев’ятиповерхові коробки – це нормально. Вони не винні, що опинилися в таких обставинах, але почуття прекрасного подавлене.

Західній Україні пощастило, що тут не було довго Радянського Союзу. Звідси і внутрішня відповідальність, готовність брати все у свої руки і риса, коли влада сприймається як те, що треба і можна штовхати, змушуючи працювати.

Я часто буваю в Бонні – таке тихе місто в Німеччині, в якого є неофіційне прізвисько «Bundesdorf» – федеральне село. Воно-то, звичайно, село, але там є метро, купа музеїв – у якомусь сенсі нагадує Львів. Дуже дратують різні залишки радянського тут, а ще немає ріки. Та у Львові мені подобається його нормальність, місто помітно розвивається, у людей людське ставлення один до одного. Такими і мають бути міста, мені здається.

Окремо від українців

Я не дуже взаємодію з українським суспільством, живу якось собі окремо. Не цікавлюся діяльністю місцевої влади, бо не голосую, і не хочу говорити українською мовою, бо розмовляю як Азаров. Читаю здебільшого закордонну пресу, інколи слухаю радіо «Эхо Москвы» чи дивлюся «Дождь», зараз читаю книгу Михаїла Зигаря «Вся кремлевская рать». У мене немає цілі стати «українським росіянином». Коли Путіна приберуть, тоді, можливо, повернуся в Росію.

Джерело: Tvoemisto.tv

Рекомендуємо прочитати

Астрономы изучили питание черных дыр в галактиках с «щупальцами»

В некоторых скоплениях встречаются галактики довольно необычной формы....

Це може бути цікавим

СБУ спіймала інформатора терористів "ДНР"

Співробітники Служби безпеки України затримали на Запоріжжі інформатора так званої «інформаційної служби політвідділу міністерства оборони» терористичної орга....

загрузка...

Схожі публікації

Дивіться, що пишуть

Роль кассового аппарата в заведении общепита

Составляя бизнес-план по открытию кафетерия или ресторана, особое внимание следует уделить кассовым аппаратом....