А може, повернемося: думки про виведення російських військ із Сирії

А може, повернемося: думки про виведення російських військ із Сирії

Президент Росії здивував аналітиків розпорядженням про термінове «виведення основних сил» із Сирії. Forbes спробував з’ясувати, що ховається за несподіваною заявою Володимира Путіна: черговий обман, втеча від війни з Туреччиною або досягнення поставлених цілей.

Російська військова кампанія в Сирії почалася 30 вересня. За п’ять із половиною місяців авіація РФ здійснила 9000 бойових вильотів, змінивши перебіг війни і зміцнивши позиції режиму Башара Асада. Не менш важливими наслідками військової операції в Сирії стало падіння російського пасажирського літака A321над Єгиптом і конфлікт Володимира Путіна з президентом Туреччини Реджепом Ердоганом, який контролює найсильнішу армію у Близькосхідному регіоні й має свої воєнні інтереси в Сирії.

Найдивовижніше у згортанні російської військової кампанії в Сирії – це таймінг. Володимир Путін оголосив про своє рішення ввечері 14 березня, хоча до цього моменту жодних натяків на бажання вивести війська із Сирії з боку російського керівництва не надходило – навпаки, влада РФ неодноразово підкреслювала, що має намір завдавати авіаударів до перемоги над терористами. Показовим є також те, що почати відтягувати сили президент розпорядився з 15 березня, тобто негайно.

Для чого така терміновість? Що задумав Володимир Путін? На сайті Кремля рішення про виведення військ пояснюють тим, що завдання, поставлені перед російською армією в Сирії, «загалом виконано», і що ефективна робота військових створила умови для початку мирного процесу.

Неповний список успіхів сирійської операції перерахував міністр оборони РФ Сергій Шойгу. За його словами, Росія потренувалася завдавати ракетних ударів із моря і з повітря, знищила понад 2000 бандитів-вихідців із Росії, повернула Башару Асаду контроль над трьома великими нафтогазовими родовищами й допомогла йому визволити 400 населених пунктів і понад 10 000 кв. км території.

Доповідь про успіхи здалася непереконливою навіть російським експертам. «Коли вводили війська в Сирію – завдання, які ставили, пояснювали дуже туманно, напевно, тому, що вони були військовою таємницею. Тепер ми дізналися, що їх виконано, і знову не знаємо, чому, – коментує ситуацію голова правління Центру політичних технологій Борис Макаренко. – ІДІЛ був і є. Територія під контролем Башара Асада збільшилася не дуже значно… Відносини зі США якщо й покращилися, то не дуже наразі зрозуміло, наскільки. Зате відносини з Туреччиною, нашим найближчим сусідом, зіпсовані надовго, і повороту тут поки не передбачено».

Forbes пропонує розглянути чотири основні версії західних експертів про справжні мотиви російської влади.

Версія № 1. Ослаблення позицій Башара Асада на переговорах у Женеві

Як зазначає американське видання New York Times, заяву Кремля про початок виведення військ із Сирії було опубліковано через кілька годин після зустрічі спецпосланця ООН Стаффана де Містури з делегацією сирійської влади в Женеві.

У цьому швейцарському місті почалися мирні переговори між сторонами сирійського конфлікту. Можливість завершити сирійську війну з’явилася минулого місяця, коли під тиском США й Росії уряд Башара Асада уклав перемир’я з багатьма опозиційними угрупованнями, які воюють проти нього.

«Останнім часом надходили дедалі частіші сигнали про розбіжності між Росією й урядом Сирії щодо мирних переговорів у Женеві, до проведення яких Москва доклала багато зусиль спільно з Вашингтоном. І для пана Асада перспектива залишитися воювати без Росії самому, без сумніву, є тривожною. Заява Кремля сфокусує мислення пана Асада на тому, що потрібно дотримуватися того курсу, який російська влада рекомендує йому упродовж останніх днів», – пише New York Times.

Якщо ця версія правильна, то заява про виведення військ із Сирії буде черговим обманом Володимира Путіна. Британське видання The Guardian наводитькілька причин для недовіри заяві російського президента.

По-перше, Володимир Путін не вказав, у який термін буде виведено війська, а це означає, що процес може затягнутися на невизначений час. По-друге, російський лідер підкреслив, що збереже основні військові плацдарми в Сирії – авіабазу у Хмеймімі й морський порт у Тартусі. Маючи у своєму розпорядженні цю інфраструктуру, Росія зможе повернути війська ще швидше, ніж під час інтервенції 30 вересня 2015 року. Третя причина для скептицизму – попередні нереалістичні заяви.

«Постійні неправдоподібні заперечення перебування російської армії в Україні і твердження про те, що в Сирії авіаудари завдають «винятково» по терористичних угрупованнях, звичайно ж, роблять будь-яку іншу офіційну заяву Москви важкою для сприйняття без здорової частки цинізму», – зазначає The Guardian.

Версія № 2. Мінімізація фінансових втрат

Колапс цін на нафту й міжнародні економічні санкції виснажують фінансову міць Росії. Нещодавнє укладання хиткого перемир’я між режимом Башара Асада й помірними опозиціонерами надало Володимиру Путіну короткочасну можливість оголосити про перемогу і вискочити з війни, поки Росія не загрузла в ній подібно до того, як СРСР загруз в Афганістані у 80-і роки минулого століття.

«Ніхто не хотів мати справи з Росією після України, і мета військової кампанії в Сирії була в тому, щоб змусити Захід відновити співпрацю з Москвою. Цієї мети досягнуто, і тепер вони хочуть вийти з конфлікту з мінімальними втратами. Я вважаю, це блискуче тактичне рішення», – цитує The Guardian незалежного військового експерта Олександра Гольца.

Британська «Інформаційна група Джейна», що спеціалізується на військовій аналітиці, оцінює витрати Росії на військові дії в Сирії в суму від $5 млн до $7,5 млн на день. За підсумками 167 днів витрати склали від $668 млн до $1,25 млрд. Сума немаленька для країни, весь військовий бюджет якої у 2015 році становив $50 млрд.

Версія № 3. Договір із Європою та США

Американське видання Wall Street Journal припускає, що Володимир Путін розраховує не тільки заощадити на військових діях у Сирії, але й «отримати концесії» від США і Європи. Канцлер Німеччини Ангела Меркель та інші лідери європейських країн зараз втрачають популярність через міграційну кризу. На думку експертів, вони готові піти на поступки, щоб російська авіація припинила руйнувати будинки сирійців і збільшувати потік біженців до країн ЄС.

«Путін хоче, щоб Захід послабив санкції, введені проти Росії у відповідь на захоплення українських територій, і він знає, що Обама теж шукає шлях до того, щоб повернутися до нормального ведення справ із Росією. Заява про виведення військ може бути спробою надати американському президенту дипломатичне прикриття для ще одного «перезавантаження» відносин із Москвою, перед тим як Обама покине Білий дім», – пише Wall Street Journal.

Версія № 4. Уникнення війни з Туреччиною

Новина про згортання російської військової кампанії в Сирії збіглася також із розгортанням на кордоні із Сирією позицій турецьких військових. У неділю, 13 березня, глава МЗС Росії Сергій Лавров в інтерв’ю каналу РЕН ТВ заявив про те, що солдати Туреччини «окопуються за декілька сотень метрів від кордону всередині Сирії», назвавши дії Анкари на турецько-сирійському кордоні «повзучою експансією».

У статті «Курдам час готуватися до чергової зради» американський журнал The Nation наводить два підозрілі спостереження. Щойно турки починають бомбити позиції курдів на півночі Сирії, європейські та американські політики беруться звинувачувати курдів у військовій співпраці з Росією, а правозахисні організації, як-от Amnesty International, випускають звіти про етнічні чистки і військові злочини, скоєні курдами.

«Попри критично важливу роль, яку курди відіграють у війні проти ІДІЛ у Сирії та Іраку, незважаючи на те, що всі визнають курдів (особливо сирійські загони народної самооборони) найефективнішою наземною силою, котра бореться проти ІДІЛ, їхні територіальні завоювання викликають незадоволене бурчання як в Анкарі, так і у Вашингтоні. Якщо і щойно мирну угоду щодо Сирії буде досягнуто на переговорах у Женеві, курди, ймовірно, відразу втратять США та інших західних союзників», – пише The Nation.

Привід для початку військових дій проти сирійських курдів у Туреччині з’явився два дні тому. У неділю ввечері в центрі Анкари автомобіль із вибухівкою протаранив пасажирський автобус, у результаті чого 37 людей загинули зі 125 дістали поранення. Відповідальність за теракт ніхто на себе не взяв, але прем’єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу прямо вказав на курдів, повідомивши про наявність «переконливих ознак» провини курдських повстанців.

 



загрузка...

Читайте також

Коментарі