Біженців змушують жебракувати і брати кредити, — історія переселенця

Біженців змушують жебракувати і брати кредити, — історія переселенця

23-річний Олексій Євсєєв, інвалід з Макіївки, розповідає про те, як недобросовісні люди наживаються на біді переселенців. Чоловікові довелося пережити приниження через жебрацтво, його виганяли з готелів і мало не оформили на нього чужий кредит.

Про це пише Знай.

Я жив з матір’ю в селищі Ханженково на Донеччині. Батько помер 16 років тому. З дитинства я хворів на ДЦП, в 7 років мені зробили першу операцію, почав ходити. А 9 років тому почали рости шишки нижче колін. Лікарі сказали, що це хвороба Шляттера. Вона буває у професійних футболістів, але я не грав ніколи в футбол. З тих пір мучуся. Зараз коліна не згинаються і не розгинаються. Пересуваюся важко, на напівзігнутих ногах. Якщо замерзну в ноги — болять всю ніч, — розповідає Олексій.

Ще до війни, бралися допомогти, але просили за операцію 50 тисяч доларів. У Євсєєва таких грошей не було.

У 2009 році від цукрового діабету померла мама Олексія. Хлопець залишився сиротою.

Закінчив училище в Луганську, за фахом я майстер з ремонту взуття. Коли повернувся додому, тітка допомогла переоформити будинок на мене. Купив собі «Жигулі», пішов таксувати, — розповідає Олексій.

Потроху хлопець накопичив 10 тисяч доларів. В 2014 році, коли почалися бойові дії, в будинок потрапив снаряд, все вигоріло повністю — разом з речами, меблями. Згоріли і накопичення.

У Луганську хлопець знайшов флігель і орендував його, поки не почалася стрілянина.

Сиділи разом з сусідами по підвалах. Грошей не було, банки не працювали, їсти не було чого. Знайомі мені запропонували виїжджати в Одесу. Під снарядами провів сусід і посадив на поїзд — мене записали в списки виїжджаючих. З Києва приїхав львівський поїзд, і через 10 хвилин його відправили вже назад — на ньому ми і виїхали. До вечора прибули до Києва. Там з іншими біженцями скинулися, найняли автобус до Одеси. Нас зустріли там, як переселенців, відправили в табір в село Маяки, Біляївського району, — каже Олексій.

Через півроку Олексій вирішив піти — посварився з комендантом.

Знайшов собі хостел за 1300 гривень на місяць. По телефону попередив адміністратора, що мені потрібна тільки нижня полиця, оскільки я інвалід. Адміністратором виявилася моя землячка з Горлівки. Я жив там, а заодно і їй допомагав справлятися по хостелу. Через кілька місяців вона порекомендувала мене власникам, я став адміністратором. За це мені робили знижку в 300 гривень на проживання і дозволяли безкоштовно прати речі в машинці-автомат, — згадує хлопець.

У серпні через шум постояльців сусіди хостелу написали скаргу в міліцію. Власники звинуватили в усьому чергового адміністратора — Олексія і попросили з’їхати.

Разом з знайомим, Олексій зняв кімнату в комунальній квартирі.

Жили разом з господарем — Юрою. Одного разу отримав свою пенсію, Юра запитав у мене, де гроші? Я здивувався — чому його це цікавить, я ж плачу йому за кімнату справно. Юра сказав, що я годуюся за його рахунок, він кілька разів варив щось і відсипав мені. Але продукти купував я сам, — згадує Євсєєв.

Господар квартири відібрав у нього паспорт і банківську картку. Хлопця посадив на інвалідний візок і щоранку вивозив на Олександрівський проспект, змушував жебракувати.

Він мене силою піднімав з ліжка. За день вдавалося приносити по 300 — 400 гривень. Під Новий рік зібрав 900 гривень. Пересуватися на той момент зовсім не міг, тому що мерз в ноги, поки просив. До всього, Юра забирав всі мої гроші з картки. За це я у нього жив і він мене годував, — згадує хлопець.

39302_c3tjbGnaSF2J_w_650

Незабаром господареві квартири і цього здалося мало — на візку він відвіз Олексія в одну з кредитних спілок, спробував оформити на нього кредит. Хлопцеві пощастило, що він втратив пенсійне посвідчення і не переоформив довідку переселенця — кредит йому не дали.

Я таки втік звідти. На той момент цю квартиру господар уже виставив на продаж. Я написав заяву в поліцію — там мені сказали, що я не перша людина, яка скаржиться на нього, — зітхає Олексій.

Щоб не померти від голоду і холоду, хлопець вирішив подорожувати по Україні.

Їздив з далекобійниками — вони мене підвозили, іноді годували, давали трохи грошей. Іноді просто на дорозі підбирали легковики. Один на «Мерседесі» підвіз, дав 200 гривень. Інший водій сказав, то може допомогти мені з новими документами — адже без них я не отримую виплат. Ще один пообіцяв поговорити з лікарями в Вінниці, щоб обстежили ноги … , — розповідає Олексій.

Хлопець зізнається — ніколи не думав, що Україна така величезна і красива, і що в ній живуть так багато добрих, небайдужих людей.

Пригощали мене і їжею, і кавою, давали, хто 50 гривень, хто 100. Дуже мені сподобався Львів та Івано-Франківськ. В Одесу добирався з Києва. Купив квиток на автобус, касирка подивилася на мене і запитала – чи останні я гроші на квиток витратив? Вона мені майже третину суми повернула, — посміхається хлопець.

Олексій дуже сподівається, що колись зможе ходити.

— Влаштуюся на роботу — поки не знаю де, але точно в Україні. Тут добре, і люди хороші, — зазначає він.

А поки Олексій ночує на залізничному вокзалі. Мріє знайти недороге житло і чекає допомоги з документами — без них він не отримає грошей.

— Може у кого знайдеться старе взуття — а то сильно мерзну в хворі ноги, — говорить він.

Контакти Олексія є в редакції видання «Знай«.

Читайте також: Гриценко: я не расист, але проти розміщення сирійських біженців



загрузка...

Читайте також

Коментарі