Украдене свято: історичні трансформації смислу 8 березня

Украдене свято: історичні трансформації смислу 8 березня

218710Відтоді, як понад 100 учасниць Другої Міжнародної конференції жінок-соціалісток у Копенгагені в серпні 1910-го одностайно підтримали пропозицію Клари Цеткін щорічно на початку березня відзначати День жінок, щоб привертати увагу до питання рівних прав для жінок, смисл цього свята неодноразово змінювався. Особливо разючими виявилися ці зміни у країні, котра оголосила соціалізм своїм суспільним ладом, — в СРСР. Спробуймо простежити, як день солідарності жінок у боротьбі з ґендерною дискримінацією перетворився на свято «весни, любові і вічної жіночності».

У дореволюційній Російській імперії, крім численних і потужних жіночих організацій, було чимало дуже активних свідомих жінок-членів різних політичних рухів лівого спрямування, які також вкрай серйозно ставилися до питання жіночої рівноправності, що примусило зробити цю вимогу частиною політичних програм низки партій. Не слід також забувати, що Лютнева буржуазна революція в царській Росії, яка врешті привела до повалення монархії й започаткувала демократичні перетворення, розпочалася саме з масових вуличних демонстрацій жінок із вимогами «Хліба і миру». Ця знакова подія в Петрограді відбулася 23 лютого за Юліанським календарем, тобто — саме 8 березня, за Григоріанським. Згодом, прийшовши до влади, більшовики були змушені віддячити жінкам за підтримку і визнати їхній внесок у революційні події, законодавчо закріпивши рівні політичні, соціальні та громадянські права жінок у Країні Рад. Але насправді більшовики розглядали потенціал організованого і свідомого жіноцтва інструментально: вони прагнули поставити його під свій контроль та використати для посилення власного політичного впливу на суспільство.  Першим кроком на цьому шляху стало рішення, прийняте у 1921 році, про надання дню 8 березня статусу державного свята. Уже в перші роки радянської влади розпочалася систематична підміна його смислу — насамперед за рахунок зміщення акценту з ґендерної рівності на класову боротьбу: на політичних плакатах того часу цей день названо днем солідарності «жінок-трудівниць», «пролетарок» тощо. Тим часом жінок фактично було позбавлено ініціативи в питанні формату проведення та можливості організації масових заходів на відзначення Міжнародного жіночого дня.

Ці повноваження перейшли до жінрад — спеціальних структур при партійних осередках, створених ще у 1919 році, задля ширшого залучення жінок на підтримку політики більшовиків. Щоправда, у 1920-х відзначення 8 березня все ще мало виразний зв’язок із забезпеченням рівних прав жінок. Цей день використовували як нагоду вказати на проблеми, з якими зіштовхувалися жінки у соціальній, освітній, політичній та інших сферах.  Політична риторика того часу рясніє гаслами про «визволення жінок з кухонного рабства» та солідарність робітниць і селянок у класовій боротьбі проти поневолення трудящих. Власне, це відповідало пріоритетам ґендерної політики перших десятиліть радянської влади: радянський емансипаційний проект мав на меті масову мобілізацію жінок на комуністичне будівництво, що потребувало їх освіти і професійної підготовки та широкого залучення до публічної сфери. В його основі лежала ідея зрівняння жінок із чоловіками через нівелювання, розмивання, усунення будь-яких відмінностей між статями: жінок потрібно було звільнити через «дотягування» їх до ідеальної людини — чоловіка-робітника.

Пропагандистські плакати того часу будують чоловікоподібний образ жінки-пролетарки, в якому практично немає оголошених «буржуазними пережитками» традиційних жіночих рис

Офіційний дискурс того часу, представлений у пресі, нав’язує думку, що комуністична партія і радянська влада обдарували жінок правами, звільнили їх із патріархального ярма, підняли на вищий рівень, дали їм можливість самореалізуватися тощо. Отож тепер жінкам годиться віддячити за це самовідданою працею, виправдати високі сподівання й довести, що жіноцтво гідне виявленої йому довіри. У цей період у суспільній свідомості закріплюється думка, що саме радянська держава та компартія надали жінкам права, а не жінки самі їх вибороли, здобули, відстояли під час революційних перетворень. Невдовзі стало зрозуміло: обіцяні в межах втілення грандіозних емансипаційних планів заходи з усуспільнення побуту (створення громадських їдалень, пралень, дитсадків тощо) зазнали невдачі. Тож державі довелося підкоригувати свій курс щодо жіночої емансипації, більше наголошуючи на ролі жінок у налагодженні соціалістичного побуту та вихованні нащадків у комуністичному дусі. У 1930-х роках відзначення 8 березня набуває виразніших ознак офіціозу: урочисті збори трудових колективів та партійних осередків відбуваються за уніфікованими сценаріями, ухваленими й «спущеними» згори центральними органами.

Після набуття чинності новою сталінською Конституцією СРСР (1936р.) та офіційного проголошення «жіночого питання» в СРСР остаточно вирішеним відзначення 8 березня перетворюється на огляд досягнень радянського жіноцтва, про кількісні та якісні виміри яких керівництво партії повідомляють у спеціальних звітах. Свято набуває дедалі виразнішого пропагандистського характеру, тоді як можливості для обговорення проблем жінок і озвучення фактів їх дискримінації фактично зникають. Водночас демографічні проблеми, що виникли в СРСР як наслідок масових політичних репресій та Голодомору, примушують керівництво країни вживати заходів для підвищення народжуваності. У тогочасній пресі з’являється щораз рясніше публікацій, котрі наголошують на цінності материнства і заохочують жінок більше уваги приділяти своїм материнським функціям.

У святкуваннях 8 березня тема материнства набирає особливого звучання після Другої світової війни, що цілком відповідає посиленню пронаталістської політики партії та уряду

З огляду на спричинену війною демографічну кризу, у 1944 р. було запроваджено низку державних заохочень для багатодітних та самотніх матерів (почесне звання «Мати-Героїня», орден «Материнська Слава» та медаль «За Материнство», отримання яких передбачало низку відчутних соціальних пільг і допомог). Повоєнна офіційна риторика докорінно відрізняється від риторики двох попередніх десятиліть тим, що в ній, на зміну гаслам про потребу усунення відмінностей між статями, приходить схвалення таких ґендерних відмінностей і особливий наголос на суспільній важливості їх. Образ мужнього чоловіка-захисника вітчизни протиставляється образові турботливої, люблячої і вірної жінки-матері, а у візуальній пропаганді того часу зображення жінок стають щораз жіночнішими. Ця тенденція до поляризації ґендерних ролей (з характерними взаємнодоповнювальними поняттями «справжнього чоловіка» і «справжньої жінки») домінуватиме у державній ґендерній ідеології аж до останніх років існування СРСР.

Період холодної війни позначений дедалі активнішим використанням образу «вільної радянської жінки» в радянській пропаганді. Привітальні листівки та плакати з нагоди 8 березня початку 1960-х рясніють зображеннями усміхнених жінок (часто з дітьми) — представниць різних рас і національностей країн соцтабору, які заявляють про свою солідарність у боротьбі за мир у всьому світі та засвідчують переваги соціалістичного ладу. Святкування 8 березня повсюди відбувається під бравурними гаслами «Радянські жінки — найщасливіші та найрівноправніші жінки у світі!» — на контрастах із жалюгідним становищем експлуатованих і дискримінованих жінок країн капіталізму.

Відзначення Міжнародного жіночого дня у трудових колективах супроводжується прославлянням партії та уряду за невтомну турботу про жінок і нагородженням жінок-передовиць виробництва та переможниць соцзмагання за їхні трудові досягнення на благо соціалістичної батьківщини. Поворотним моментом у смислі та стилі відзначення жіночого дня став 1965 рік, коли 8 березня набуло статусу недержавного вихідного дня. Фактично, це рішення перенесло святкування з публічного простору у приватну сферу, у сім’ю. Не слід забувати, що період хрущовської «відлиги» приніс із собою певну лібералізацію громадського життя, покращення добробуту та «реабілітацію» колись затаврованих як «буржуазні пережитки» цінностей і атрибутів повсякденного життя (мода, косметика, предмети інтер’єру, елементи етикету тощо). Вірогідно, саме тоді й виникає традиція вітати жінок 8 березня квітами, дарувати їм цукерки та інші приємні дрібнички. У контексті персональних привітань офіційна риторика «жінки-трудівниці» була недоречною, тоді як вшанування жінки-матері (що на той час уже стало осердям образу «радянської супер-жінки») цілком відповідало духові сімейного свята. Тож із кінця 1960-х можна з певністю говорити про перетворення 8 березня на свято, котре своїм смислом близьке до Дня матері.

Якщо доти святкові листівки лише спорадично приурочувалися привітанням матерям у день 8 березня, то 1970-ті роки вибудовують стійку й однозначну асоціацію між цим святом та материнством

У дитсадках запроваджується традиція влаштовувати напередодні 8 березня дитячі свята з віршами та піснями на честь турботливих мам, а преса у ці дні рясніє публікаціями про матерів-героїнь. Перенесене у приватно-сімейну сферу, свято щораз більше дрейфує в напрямку деполітизації його смислу. Поступово воно перетворюється на день вшанування усіх жінок. Наприкінці 1970-х практика привітання учнями своїх шкільних учительок доповнюється новою модою: хлопчики починають вітати дівчаток-однокласниць. Букетик підсніжників та м’яка іграшка стають невід’ємними атрибутами свята. На привітальних листівках характерні для попередніх періодів зображення суворих жінок-трудівниць і турботливих матерів-героїнь стрімко витісняє образ безтурботної юнки чи дівчинки, котра радо приймає святкові вітання від хлопчика. Тенденція до «омолодження» героїні свята супроводжується повним зникненням натяків на його політичну сутність (зрештою, маленька дівчинка аж ніяк не може бути активною у політичній площині!). Символічний простір свята наповнюють такі елементи, як квіти, солодощі, подарунки… Остаточна деполітизація жіночого дня відбувається не так на рівні офіційних заходів із його відзначення (адже в трудових колективах усе ще відбуваються урочистості з цієї нагоди з характерними промовами, наповненими властивими радянській пропаганді кліше та штампами), як власне у приватній сфері, де 8 березня перетворюється на повноцінне сімейне свято із притаманними йому ритуалами догоджання жінкам.

На візуальному рівні остаточний розрив із первісним політичним смислом жіночого дня відбувається тоді, коли з листівок повністю й остаточно зникають будь-які згадки про жінок — і в зображеннях, і в тексті. На пізньорадянських листівках масово з’являються казкові та мультяшні персонажі й іграшкові звірята, а головною темою привітань і зображень стає весна. Весняні квіти й краєвиди вибудовують асоціацію з пробудженням природи й дедалі важче в’яжуться з жінками — хіба на рівні молодості та процвітання жіночої вроди. Цікаво, що в останні роки радянської влади траплялися навіть спроби якось прив’язати це свято до народних традицій: у дизайні деяких листівок використано мотиви російського фольклору та традиційного розпису.

Важко сказати, наскільки цілеспрямованими й керованими згори були тенденції до деполітизації 8 березня, однак, коли взяти до уваги, що в СРСР кожна одиниця масово друкованої продукції проходила певну експертизу на політичну відповідність і мала бути схвалена компетентними органами, можна припустити: процес цей був не таким уже й спонтанним чи самовільним. У кожному разі, на кінець 1980-х років в СРСР сформувався дуже специфічний спосіб відзначення Міжнародного жіночого дня, наповненого смислами, атрибутами й ритуалами, фактично, протилежними первісним ідеям, які вкладали в це свято феміністки початку ХХ ст.

За сімдесят років радянської влади 8 березня втратило свій політичний протестний потенціал, воно було не лише одержавлене, а й одомашнене і перетворилося на свято вшанування «весни, вічної жіночності та кохання»

Украдене свято повернули проти самих жінок: лицемірне звеличення та обдаровування жінок один день на рік відбувалося в умовах повсюдної їх експлуатації й дискримінації, ігнорування численних потреб та проблем жіноцтва у країні рад, де «жіноче питання» давно вважалося вирішеним.

Тим часом ще у 1970-х роках світом прокотилася так звана «друга хвиля фемінізму», і жіночі організації активно тиснули на уряди своїх країн, на міжнародні організації, вимагаючи на практиці забезпечити жінкам рівні права та можливості. Результатом цих масових і цілеспрямованих зусиль стали зміни в національних законодавствах країн Європи та Північної Америки. Крім того, ООН проголосила 1975 р. Роком жінок, щоб привернути увагу до проблем дискримінації жінок, а 1977 р. Генасамблея ООН схвалила резолюцію № 32/142, згідно з якою кожній із країн-учасниць пропонувалося відзначати Міжнародний День прав жінок. У 1979 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила «Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», яку ратифікували 150 країн (у тому числі й Українська РСР 1980 р.). Таким чином країни-учасниці не лише визнавали існування фактів дискримінації жінок, а й брали на себе зобов’язання проводити заходи та докладати зусилля до її ліквідації. З 1996 р. щорічні святкування Міжнародного дня прав жінок під егідою ООН відбуваються під певним гаслом, у якому наголошено на одній із проблем, із якими доводиться зіштовхуватися жінкам на шляху до рівноправності. Наприклад, у 2000 році тема 8 березня була: «Жінки єднаються задля миру», а торік — «Зміцнимо сільську жінку — покладемо край голоду і бідності».

Читайте також: Фемінізм у кожну хату: в Києві пройшов марш за рівні права

Відзначення жіночого дня в 2013 році відбулося під гаслом ООН «Обіцянка є обіцянка: час діяти, щоб припинити насильство над жінками». Проблема насильства над жінками вкрай актуальна для України і стосується не лише поширених та ганебних практик насильства в сім’ях, а й торгівлі жінками, проституції, сексуальних домагань тощо.  Уже декілька років жіночі організації України докладають чималих зусиль, щоб припинити лицемірну і принизливу пізньорадянську практику святкування 8 березня та повернути йому первісний політичний смисл — дня міжнародної солідарності жінок в обстоюванні власних прав і подоланні ґендерної дискримінації.

Багатьом українкам усе ще нелегко відмовитися в цей день від рідкісної у нашому непростому житті нагоди отримати якісь вияви уваги і подарунки. Впевнена: незабаром жінкам вдасться-таки зрозуміти, що кожна з них заслуговує на повагу, любов, турботу, добрі слова і підтримку щодня, повсякчас, а не як виняток — раз на рік. Щоб інші бачили у нас рівноцінну й рівноправну людську особистість, поважали нашу людську гідність і шанували наші права, ми самі маємо навчитися сприймати себе насамперед як повноцінних людей, як повноправних громадянок, котрі мають власні потреби, інтереси, потенціал, а не як таких собі «жіночок», непомітних помічниць чоловіків у їхніх великих справах, обмежених побутом берегинь чи окрас чоловічого дозвілля… Жінки здатні на більше! Подумаймо про це 8 березня — у Міжнародний день прав жінок.

Джерело: Дзеркало тижня

Авторка: Оксана Кісь



загрузка...

Читайте також

Коментарі