Автор: Галина Жовтко

Для Громадський Простір

Коли та за яких умов відбудеться процес деокупації Криму та яким буде звільнений півострів? Чому необхідно вирішити питання статусу Криму ще до його повернення? Що таке Кримськотатарська Національна Автономія та що означає для України визнання кримських татар корінним народом? Чому самовизначення кримськотатарського народу не може загрожувати суверенітету України?

Пропонуємо Вашій увазі відповіді на ці питання від експертів та політиків.

«Єдиним рецептом повернення Криму до складу України є територіальна дезінтеграція самої Російської Федерації. Всі інші рецепти є виключно споживанням українського бюджету…»

Віталій Портников, журналіст, публіцист, оглядач «Радіо Свобода»

⇒ Ми досі не даємо собі звіту в тому, що насправді відбулося. Ми маємо усвідомити, що ми зіштовхнулися з абсолютно безпрецедентною подією в історії людства, принаймні людства після Першої світової війни. Тобто, безпрецедентною світоподією за сторіччя. Крим був приєднаний до Російської Федерації в якості її федерального округу. І можемо скільки завгодно говорити, що це не відповідає міжнародному праву, але з точки зору російського права, Крим точно, і Севастополь, є частиною Російської Федерації. Це Кримський федеральний округ… це така ж територія Російської Федерації як Уфа, Чита, Москва, Петербург… і виникає питання: якщо хтось хоче повернути ці території, то що буде робити Росія?

В історії є рівно один приклад вирішення такої проблеми, який нам також не підходить. Це анексія Індонезією португальської колонії Східний Тимор. Я цим питанням займався ще коли Східний Тимор був у складі Індонезії в якості її провінції, і я пам’ятаю стратегію, яку мені тоді виклав майбутній президент Східного Тимору, другий президент Хосе Рамос-Орта. В нього була чітка ідея – що повернути Східний Тимор можна тільки в разі, коли в Індонезії почнуться кричущі проблеми, пов’язані з її власною дезінтеграцією, і тоді відмова від Східного Тимору буде фактично платнею за збереження територіальної цілісності Індонезії. Це все абсолютно було виправдано. Так і відбулося, але у Рамоса-Орти і Фронту національного визволення Східного Тимору була більш сильна позиція ніж у нас. Партизани Східного Тимору своїми постійними провокаціями на адресу окупаційної влади і її прихильників примушували цю владу вдатися до систематичних репресій по відношенню до населення Східного Тимору. Людей заарештовували, тортурували, вбивали. Населення Східного Тимору, дякуючи зусиллям Фронту національного визволення Східного Тимору, жило у постійному жаху. Люди намагалися від цього звільнитися будь-якою ціною, тому що вони розуміли, що така ситуація не призведе до покращення їхнього життя. Вони хотіли, щоб це протистояння на території Тимору закінчилося, раз. Два, це те, що там було чимало прихильників незалежності. Три, люди були готові заплатити цю ціну за незалежність. Мешканці Східного Тимору заплатили за цей вибір величезними втратами, і вони були готові до цих втрат. Це все не про нас. Не про Крим. Репресії російської сторони пов’язані з бажанням вичавити кримських татар, у них інша тактика, ніж у індонезійців.

⇒ В принципі, якщо базуватися на ідеї російського права, Крим повернути просто неможливо. І це треба собі сказати чесно. Який тоді вихід з ситуації? Я вам розповідав уже про цю розмову з майбутнім президентом Східного Тимору і я вам розповім про інше… Коли ми з майбутнім головою Верховної Ради Литви Вітаутасом Ландсберґісом прогулювалися, це був перший з’їзд народних депутатів Радянського союзу в Олександрівському саду Кремля і він мені викладав теж стратегію проголошення незалежності Литви. Він мені розповідав все те, що не мало ніякого значення – що Литва в 40-му році була окупована Радянським Союзом, що це не відповідає міжнародному праву… і тому якщо Парламент Литовської Республіки ухвалить рішення про відновлення незалежності, то з цим змушені будуть змиритися і в Москві. Що і було потім втілено в життя. Я йому сказав: Професор, всі ці ваші докази з точки зору міжнародного права не мають ніякого значення… по-перше, тому що є Гельсінський акт, який чітко регламентує недоторканність кордонів, а, по-друге, тому що радянському керівництву абсолютно плювати на це міжнародне право і на вашу Верховну Раду з оцієї кремлівської дзвіниці. І тому я йому сказав: Я особисто, а це була дитяча реакція, бачу єдиний вихід для того, щоб Литва стала незалежною державою, єдиний, іншого не існує – це дезінтеграція самого Радянського Союзу…. Якщо ви здатні дезінетегрувати Радянський Союз заради незалежності Литви, то ви будете вільними. Не здатні, то Литва завжди буде частиною Радянського союзу. І Ландсберґіс мені сказав: Ну, якщо потрібно буде знищити Радянський Союз заради незалежності Литви, то ми його знищимо. Це тоді звучало самонадіяно, але це був єдиний рецепт. Так що треба чітко сказати – єдиним рецептом для повернення Криму до складу України є територіальна дезінтеграція самої Російської Федерації. Всі інші рецепти є виключно споживанням українського бюджету. Працювати потрібно не в Сімферополі, не в Севастополі, не в Ялті, а в Москві, і більше ніде, на жаль.

⇒ Ми маємо пам’ятати приклад відновлення територіальної цілісності Хорватії. Хорватія відновила свою територіальну цілісність внаслідок блискучої військової операції, яка могла відбутися тільки внаслідок послаблення сусідньої Сербії. Сербія не дезінтегрувалася, але фактично вже не могла впливати на сусідні території. Але це супроводжувалося масовим вигнанням просербського населення, в тому числі і цивільного, насамперед цивільного, в тому числі взагалі непричетного до тих подій, які відбулися перед цим на території псевдо-автономій у Хорватії. І одночасно масовим вигнанням самого хорватського населення, етнічного, з території Боснії і Герцеговини у відповідь на вигнання сербського населення з Хорватії. Це був обопільний процес. Хорватське населення в самій Хорватії повністю акцептувало це, воно це підтримувало. І якщо ви зараз проведете опитування в Україні, чи згідні українці з поверненням Криму, якщо його результатом буде масовий відвіз населення з Криму, то я не впевнений, що отримаєте позитивний результат. Наше населення не готове до таких радикальних дій.

«Кримськотатарська Національна Автономія — це гарантія того, що Крим не перетвориться в російську автономію»

Богдан Яременко, дипломат, голова БФ «Майдан закордонних справ»

⇒ Деокупація Криму – це не віра. Крим є по праву українським. Він таким залишається. Він таким буде. Ми втратили фізичний контроль над Кримом, тому що не мали сили. Ми повертаємо силу, ми повертаємо контроль за Кримом. Це питання підготовки, планування і реалізації чіткої стратегії дій держави, суспільства. Стратегія і тактика поведінки України на період окупації Криму повинна бути – нанесення максимальної шкоди державі-окупанту, державі-агресору.

⇒ Найбільша проблема України у підготовці до деокупації Криму – це відсутність полігонів, на яких ми можемо тренувати наші війська в умовах пустелі. Чому це важливо? Тому що окупаційна влада поводить себе таки чином, що, зокрема, північний Крим, дуже швидко ґрунти солоніють, ґрунти зникають, родючості немає і вони перетворяться на пустелю. Отже Крим перетворюється на пустелю, в якій розташована військова база. От сучасне становище Криму.

⇒ Для мене, перш за все, питання деокупації Криму і кримськотатарське питання – нерозривно і тісно пов’язані. Не вирішується питання деокупації без вирішення питання кримських татар і, навпаки, питання кримськотатарського народу не вирішується без питання деокупації. Як ця зв’язка працює? Ми повинні вирішити питання статусу Криму до його повернення. На період, коли наші війська і наша адміністрація повернуться на територію півострова, ми повинні мати чіткі сигнали для населення Криму і решти України, міжнародного співтовариства – який статус цього регіону, які права у його мешканців. Після того, як ми повернемо Крим, нам треба буде його утримати. Проблема з Кримською автономією полягала в тому, що де-факто вона перетворилася на “російську автономію” на території України. Зараз, коли Росія вважає, що Крим належатиме їй назавжди, то вона намагається відтворити “російську автономію” завдяки Мінським домовленостям на території Донецької та Луганської областей. Намагається створити такий “новий Крим” на території України. Отже, нам потрібно буде зберегти Крим, але не як “російську автономію”. І очевидно, надання йому статусу Кримськотатарської Національної Автономії — це відповідь одразу на два питання. Це – сигнал мешканцям Криму, що їхні права не будуть зменшені, вони як жили в автономії, так і житимуть в автономії, ми не збираємося їх карати. По друге, Кримськотатарська Національна Автономія – це гарантія того, що Крим не перетвориться в російську автономію. Існують ті хитрі способи, які не завжди сприймає керівництво Меджлісу, але насправді дуже прості, тобто існує система квотування або навіть система вето – основні групи інтересів в Криму повинні бути наділені на рівні участі в законодавчих і виконавчих структурах правом вето. Повинна бути юридична структура, яка реалізовує право кримськотатарського народу в органах влади України на самовизначення, на самоуправління. Це те, що потрібно до повернення Криму вирішити.

⇒ Ми повинні відтворити органи влади Криму на території України. Чому? Йде конституційний процес. А хто захищає інтереси не лише 45 тисяч ВПО з Криму, а й двох мільйонів, які там лишилися. Це наші громадяни. Повинна бути відтворена Рада Міністрів Автономної Республіки Крим в екзилі, якась форма Парламенту кримського. Ці органи треба створювати негайно.

«Інформаційна складова діяльності по поверненню Криму — це створення образу майбутнього Криму»

Євген Магда, політичний експерт, журналіст

⇒ Якщо ми будемо сидіти на березі та чекати, доки вгору по Дніпру пропливуть шматки Російської Федерації, то ми будемо чекати надзвичайно довго. Я думаю, що інформаційна складова діяльності по поверненню Криму – це створення образу майбутнього Криму. Тому що складно конкурувати з сьогоденням, оскільки дійсно населення не зміниться кардинально, і ті прорадянські і проросійські настрої, які значною мірою історично склалися, вони не зміняться за один курортний сезон.

⇒ Я б ще порадив всім нам не захоплюватися тим ситуативним збігом інтересів з Туреччиною, яка на сьогоднішній момент теж, вона вже в інформаційному плані витісняє Україну в російському медіа просторі, вже витіснила, з “посади” головного ворога, але та турецька модель влади дуже схожа на російську модель влади. І Ердоган зі своїм “мачизмом” дуже схожий на Путіна. Якби нам в цій сутичці двох “навколочорноморських мачо” не втратити власний Крим вже в іншому варіанті. Я наголошую на тому, що потрібно говорити про унікальність і безпрецедентність ситуації, але все ж таки Україна не має бути в ролі прохача. Було неодноразово обіцяно, що навесні буде Стратегія Повернення Криму. Я розумію, що не весь документ може бути оприлюднений, тому що певні кроки мають залишатися на рівні державної таємниці, але в мене немає сьогодні внутрішнього бачення як Україна зможе реалізувати формат “Женева плюс”, як можна примусити сісти Росію за стіл переговорів, якщо і Сергій Лавров, і Дмитро Мєдвєдєв, і Володимир Путін … говорять, що питання Криму закрито назавжди.

«Ідентифікація кримських татар як корінного народу — це не просто самоідентифікація… це визнання великою частиною західного світу»

Олівер Лооде, віце-президент Постійного форуму ООН з питань корінних народів

⇒ 4 лютого Європейський Парламент, а це один із найважливіших демократичних інститутів світу, прийняв резолюцію саме щодо Криму і кримських татар. Там була історична заява, що кримські татари – це корінний народ. Слово корінний народ – це не просто випадкове слово, це має значення в міжнародному праві. І майже всі, крім однієї держави, в ЄС підтримують декларацію ООН щодо прав корінних народів. І це означає, що політична заява ЄС сьогодні про те, що кримських татар визнають як корінний народ в значенні міжнародного права глобального консенсусу, яке проявлено в цій декларації ООН з прав корінних народів.

Ідентифікація кримських татар як корінного народу – це не просто самоідентифікація, це не тільки ідентифікація чи визнання Україною, це визнання великою частиною західного світу. Це означає, що насправді в лютому великий крок був зроблений у напрямку такого глобального консенсусу у питання статусу кримських татар. Це не означає, що процес закінчився.

У резолюції ООН сказано, що права корінних народів не можуть порушувати територіальну цілісність держав, членів ООН. І це насправді гарантія Україні того, що реалізація прав кримських татар як корінного народу не може мати сепаратистський характер. Це не означає, що у кримських татар не може бути своєї ідеї державності, але ця державність ніяк не може реалізуватися без згоди, без підтримки України. Ця тема зв’язку сепаратизму із правом самовизначення в контексті корінних народів зовсім не актуальна, це псевдо-тема.

⇒ Якщо говорити про приклади, як корінні народи реалізовували та реалізують своє право на самовизначення, то тут прецедентів насправді не так багато. Бо ця декларація ООН була прийнята 9 років тому. Якщо говорити про позитивні приклади, цікаві приклади, то вже говорили про Саамі. Культурна автономія народів Саамі на території Норвегії, Швеції і Фінляндії є хорошим цікавим прикладом саме в сфері культурної автономії і сфері створення представницьких інститутів. Тобто у всіх цих трьох державах існує Саамський Парламент – Саамський Парламент Норвегії, Саамський Парламент Швеції та Саамський Парламент Фінляндії. Повноваження та відповідальність у всіх відрізняються.

Гренландський корінний народ сам керує своєю землею. І є лише декілька функцій, які вони залишили Данії. Але цікаво, що згідно цього закону, гренландський корінний народ має право укладати деякі міжнародні договори від імені Данського Королівства, які не йдуть у розріз з політикою Данії. Але треба розуміти, що всі народи, всі держави відрізняються, і одного рецепту немає. Я б не казав, що кримським татарам треба адаптувати гренландський чи саамський досвіди. Думаю, тому і є термін – самовизначення. Кримські татари самі повинні визначити в якому суспільстві вони хочуть жити, під якими законами.

«Ми дійсно скоро будемо в Бахчисараї, ми будемо в Криму…»

Рефат Чубаров, народний депутат України, голова Меджлісу кримськотатарського народу

⇒ Що є право на самовизначення? Це право кожної спільноти мати можливість зберігатися, жити і бути гарантованому майбутньому та ще в такий спосіб, в такій формі, як вони собі обирають без тиску або без втручання інших. І це право є в кожній спільноті. І не треба думати, що якщо якійсь спільноті дати це право, то вона вирішить саме в такий спосіб, що будуть порушені ваші права або ви там будете втрачати. От в Криму завжди проблема була в тому, що як тільки піднімалася тема самовизначення кримських татар чи розпочиналося обговорення, то одразу це сприймалося як намагання кримських татар мати якісь преференції. Право на самовизначення – це не преференції. 99% тих, хто нам заперечував в нашому праві – вони зараз там, на тій стороні. Отже, якщо ми говоримо, що це не преференції, то треба чітко виписувати правові механізми, які б, з одного боку, надавали б можливість кримській спільноті в цілому і всім її складовим – українській, кримськотатарській, російській та іншим громадам кримського суспільства мати рівні можливості щодо управління Кримом, мати рівні можливості щодо розвитку свого.

⇒ Треба мати одну позицію – вони, тобто кримські татари, мають право на самовизначення. А потім спробуйте в спосіб, дотримуючись всіх міжнародних актів і внутрішнього нашого національного законодавства, яке співпадає з міжнародними актами, спробуйте тоді там вписати всі норми, які, з одного боку, унеможливлюють ваші страхи, а з іншого, ваші права або права всіх нас… ми завжди так підходили, кримські татари, ми завжди думали про те, як ми будемо разом з іншими співуправляти Кримом, і для нас це була гарантія нашого збереження і нашого майбутнього. Давайте, розпочинаємо знову цю роботу. Як Меджліс кримськотатарського народу я це говорив на іншому заході, ми готові максимально разом тут, на материку, до моменту деокупації розглядати будь-які ініціативи, в тому числі щодо правових актів, щодо інших організаційних форм, і ми готові разом вже це розпочинати реалізовувати, разом зі всіма громадськими організаціями, іншими структурами, які в цьому зацікавлені.

«Окупація почалася з Криму і повинна закінчитися поверненням повного контролю за нашою територією»

Георгій Логвинський, народний депутат України

⇒ Для мене процес окупації Криму напряму пов’язаний із процесом існування України як такої. Якщо ми достатньо швидко не введемо інтеграційні процеси і не створимо сильну державу, то України як такої не буде. Шлях повернення можливий тільки за однієї причини – окупація почалася з Криму і повинна закінчитися поверненням повного контролю за нашою територією на півострові.

Що ми повинні зробити? Перше, ми не повинні допустити на рівні міжнародної спільноти визнання цієї території як заморожений конфлікт. У нас не заморожений конфлікт, у нас існуючий конфлікт, де окупували нашу батьківщину, де знаходяться наші громадяни. І всі держави мають боротися так, як вони борються за своїх заручників. Це заручники світу, бо їхня доля, їх робота напряму впливає на світ загалом. Коли була Грузія, ми теж не розуміли, що це відбудеться у нас. Коли був Азербайджан, ми теж думали, що це локальний конфлікт. Ми ніколи не приміряли на себе те, що у нас на нашій території може йти війна. Так сьогодні європейці цього не відчувають.

⇒ Ми повинні зробити дієвий механізм, як, наприклад, Парламент кримськотатарського народу, Омбудсмен кримськотатарського народу, Генеральний прокурор кримськотатарського народу.

«Якщо ми поважаємо себе як українці, то точно так само ми повинні поважати кримських татар…»

Микола Княжицький, народний депутат України

⇒ Я абсолютно переконаний, що кожен народ має право на самовизначення. Чи мають право кримські татари мати свою державу? Так, мають право, як і кожен народ. Інша справа, що вони повинні вирішувати як їм комфортно жити з культурної, з економічної точки зору, що ми повинні дбати про українців, які живуть в Криму, про росіян, про представників інших національностей, народностей. Але при всьому тому, ми ніколи не можемо сказати, що кримські татари не мають права мати свою державу. Це дуже болючий момент і я жодним чином не хочу, щоб він був провокативним, але я хочу на цьому наголосити – якщо ми поважаємо себе як українці, то точно так само ми повинні поважати кримських татар.

⇒ Підтримка культури, підтримка медіа, підтримка кримськотатарської книжки – це головне. Якщо кримські татари, які живуть в Криму, будуть бачити, що Україна їх любить, що вона про них дбає, а дбати можна, і в нас всі шанси і механізми тут є, підтримуючи письменників, митців, режисерів, медіа, то очевидно тим самим ми будемо готувати ґрунт для повернення Криму з-під окупації в Україні і підтримаємо той народ, який ми маємо підтримувати як себе після революції, яка минула.



загрузка...

Читайте також

Коментарі