4 березня ШARAVARABAND запрошує  на  один з найцікавіших концертів цієї весни усіх поціновувачів гарної української музики. ШARAVARABAND —  це новий сучасний формат оркестру народних інструментів, що розвиває інтерес до українських народних інструментів, їх нового сучасного звучання. В програмі концерту — авторські композиції та  українські народні пісні з усіх  регіонів країни.

Напередодні великого київського концерту Святослав Кондратьєв, відомий скрипаль та керівник ШARAVARABAND — дав інтерв`ю Соцпорталу, де розповів про створення оркестру, музику, яку грає оркестр та шароварщину.

Розкажіть, будь ласка, про ваш гурт – як ви зібралися, звідки походить назва, чия ідея і як зараз розвивається творчість?

Ідея створення колективу в мене з’явилася ще в 2009 році. Ми з приятелем, професійним співаком обговорювали ідею створення оркестру, який би виконував різноманітну музику. Його подібний проект цікавив, як співака, з погляду співпраці. І як завжди буває – він пожартував, а мені ця ідея запала в голову .

Я сам професійний музикант – закінчив львівську консерваторію, як скрипаль, і мені було цікаво спробувати реалізувати цю ідею, в якості керівника. Для мене, — це не перший досвід створення колективу, але до цього були квартети, квінтети, — по п’ять, шістьчоловік. Оркестр, в принципі, відрізняється від маленьких колективів. На той момент я мав величезний досвід роботи з фольклорними, етноколективами, дуже багатий гастрольний досвід по всьому світу, що стало певним стимулом, бо я бачив, як люди реагують на українську музику, і я подумав, що це саме та ніша, за яку слід братися, бо вона не дуже, скажемо так, була розкручена в той момент. Так я вирішив створити народний оркестр, але оскільки освіта в мене академічна, то цей оркестр переважно грав класику: опера, оперета, в тому числі і українських класичних композиторів. Було створено 3 концертні програми, записано 2 диски, ми їздили за кордон, виступали по філармоніям в Україні. Так ми проіснували років 5. Колектив тоді називався «Оркестр Крещендо». В академічних колах він був досить відомим. На певному етапі, ми почали міняти репертуар — відходити від класики, оскільки, на жаль, був малий попит, а будучи приватним колективом, ми не маємо ні бюджетного утримання, ні іншого фінансування, а будучи професійними музикантами, ми  мали заробляти на життя саме займаючись музикою. Отже,  постало питання підбору репертуару для більш масового слухача і ми перейшли на  сучасні аранжування класичних творів.

А потім ми стали грати етноджаз і єдиною проблемою стало те, що такого професійного репертуару в Україні, в принципі, немає. Є на Заході Брегович, але це, скоріше, поп-фольк. І я почав писати репертуар сам. Зі зміною стилю музики постало питання ребрендінгу. Ми додали більш сучасні та популярні інструменти — гітару, ударні, клавішні, зберігаючи при цьому етнічні – кобзу, бандуру, цимбали, сопілку.

Що стосується назви, то хотілось, щоб це було щось, що є таким собі українським брендом, щоб було зрозуміло, що доносить колектив, але, в той же час, щоб це було сучасно. Тобто ми хотіли закцентувати, що граємо фольк, але сучасний. Отже десь 4 роки тому ми стали ШARAVARABANDом. Нам не радили цього робити, але ми «стартанули з нуля». Репертуар змінився повністю і зараз ми граємо етно-поп і етно-джаз, що по суті є українською народною музикою в сучасному аранжуванні, граємо переважно інструментал.

Скільки у вас постійних учасників гурту?

Можна назвати гурт, але ми радше оркестр. Різниця є. Оркестр потребує професійного ведення – написання партитур, партій…. Ми не граємо те, що придумаємо на репетиції. Для професійних музикантів я маю принести ноти. І вони мають бути продумані, написані. Творчий процес, в плані створення репертуару, серед інших членів колективу, як такий, відсутній, і я відповідаю за те, що ми маємо в результаті.

Після ребрендінгу ми замахнулись на склад в 35 людей. Перший концерт відбувся в повному складі. Проте, через те, що ми не могли собі дозволити в такому складі гастрольну діяльність, довелось зменшили кількість музикантів. Зараз наш постійний склад – 12 музикантів. Міні-оркестр, що звучить з сучасною підззвучкою, за рахунок, чого ми не втрачаємо в звучанні. Проте, ми прагнемо до розширення.

Які інструменти звучать?

Можна сказати, що є три типи інструментів — класичні, народні та «попсові». Класичні – це скрипка, кларнет, флейта, народні – кобза, бандура, цимбали, акордеон, різноманітні сопілки, та попсові – це гітара, ударні, клавіші.

Чи не боїтесь ви порівнянь з іншими етно-колективами? Такими, як Даха Браха, наприклад. Чи думали про співзвучність зі знайомим для професійних музикантів терміном «шараварщина» та можливими ярликами в зв’язку з цим?

Що стосується аналогів. До речі, не вперше звучить питання зі згадуванням саме про Даху Браху, але це через те, що вони є найрозкрученішим етногуртом в Україні. Але між нами є суттєва різниця. Ми є оркестром, а  Даха Браха – це автентичний і цікавий гурт, але трохи іншого спрямування. Наша програма є більш концертною в класичному, академічному сенсі. Я би порівнював ШARAVARABAND з Оркестром народних інструментів, в звичному для нас варіанті, але то більш класичний, скажімо, — радянський стандарт. Ми намагаємось той оркестр зробити більш сучасним і цікавим для пересічного слухача, граючи все той же інструментал.

Нас не можна ні з ким порівняти, так само, як і Даху Браху – бо вони є абсолютно унікальними і неповторними. Станом на сьогодні в Україні немає аналогів ШARAVARABANDу. Тому ми працюємо, щоб популяризувати подібну музику, розвивати жанр. По всьому світу є багато унікальних і завдяки цьому розкручених фолькових оркестрів – іспанські, китайські, шотландські, аргентинські, в Україні поки що тільки один.

А що стосується назви, то, як професійні музиканти, ми дуже добре розуміємо, що то є – «шароварщина». Але! Ми вирішили не відмовлятись від брендів, навіть якщо вони і з негативним відтінком.

Давайте пояснимо для широкого кола читачів, що мається на увазі під визначення «шароварщина».

Для музикантів – це явище субкультури в музиці, що з’явилась «дякуючи» малопрофесійним «діячам мистецтва», які творили в радянський період, оскільки основним завданням ідеології і було «консервування примітиву», намагання показати, що найкраще, що може бути в українському фольклорі – це гопачок, козачок і одна-дві пісні, по типу, «Маруся, раз, два, три…». І завдяки цьому, протягом десятиліть, а то, і до сьогодні, деякі колективи грають одне і те ж саме. Часто низькопробне. Вийшли хлопці в штанах (шаровари-ред.) потанцювали, інші вийшли – поспівали і все. Жодного креативу і глибини. Так з’явився ярлик «шароварщина».

Отже, наше завдання зробити українську народну мелодію – цікавою, креативною і професійною. Ми доводимо, що ці самі «шаровари» можуть бути сучасними та крутими.

Доводити важко, але коли ми приносимо музику на радіо, виходимо на концерт і люди чують якість, то стає зрозуміло, що іноді досить лише раз почути.

Чи плануєте ви залучати вокал і чи є бажання в перспективі робити шоу-програму, тобто виходити за рамки класичного оркестру народних інструментів?

З вокалом ми працюємо. Практично завжди, оскільки якою б цікавою не була обробка народної пісні, завжди є місце для етно-вокалу. Автентичні мелодії завжди присутні. І на концерті 4 березня будуть два вокалісти —  етно-вокалістка та оперний співак.

Доречі, це якраз та людина, в розмові з якою народилась ідея створення колективу. Коли є нагода запросити його до співпраці, я завжди цим користуюсь.

Він має велику добірку старовинних козацьких пісень, які він виконує в різноманітних стилях, — не лише в оперному. Я роблю на них цікаве автентично-сучасне аранжування, що дуже яскраво звучить. В нашому концерті буде представлений цілий вокальний пласт.

Шоу — це моя мрія. І це єдиний, максимально ефективний шлях, щоб донеси українську культуру і представити її в світі. Дуже хочеться йти цим шляхом. І ми максимально готові – професійно, внутрішньо, духовно. Підхід, аранжування, звучання, рухи артистів – ми йдемо до цього, як можемо. Але нам не вистачає єдиного — грошей. Поставити шоу – це завжди багато грошей. І навіть якщо ми готові ризикувати, то жанр настільки не розкручений, що слухач не вірить, що це може бути фахово, яскраво і цікаво, що на це банально потрібен час. Або багато грошей. І через рік-два чи три інвестування і важкої праці, в один прекрасний момент отримати віддачу.

По суті, ви маєте гастролювати з шоу?

Так. Саме так.

Чи розглядаєте ви варіанти фінансування такі, як державні гранти?

Нажаль, їх немає. Принаймні в таких напрямках, як наш. Маючи невеликий досвід роботи за держгрантом, можу сказати, що ця історія на стільки важка і забирає стільки творчих сил, що мені легше з оркестром поїхати гастролювати. Це додатково принесе і задоволення, і рекламу.

Чи плануєте виступати на відкритих майданчиках фестивалів? Таких, як, наприклад, «Трипільське коло».

Ми якраз зараз з нашим піар-менеджером обговорюємо це питання. Серед фестивалів якраз треба обирати, бо є такі, які дійсно етно. Якщо це «Трипільське коло», то це класно, а якщо фестиваль з невизначеною направленістю, то це трохи не наше. Ми б радо там виступали, але хочеться тримати марку і не скочуватись до примітиву. Якщо прийшло п’ять тисяч люду, але напились, і вже на важливо хто там і що грає, то то не наш глядач. Етнофестивалів більшає і ми плануємо співпрацю.

Минулого року ШARAVARABAND виступав на головній сцені «Країни мрій». Фестиваль Олега Скрипки не є «етно», але він глибокий по наповненню і проходить «зі смаком».

Багато фестивалів проходить на Заході, для їх публіки вони вже не нові, а отже, там зовсім інше ставлення до вибору і виконавців, і композицій.

Підсумовуючи сказане, розкажіть про творчі плани та очікування від концерту, що буде 4 березня.

Для нас це паралельні питання. За концертом 4 числа будуть нові плани на нові концерти. Очікування дуже прості – хочеться більше нової публіки та постійних слухачів, людей, які будуть пізнавати нашу музику, слухати її та ходити на концерти. Можливо трохи пафосно прозвучить, але хочеться, щоб було якомога більше українського контенту, якісного українського контенту. Якісний український продукт заслуговує на увагу, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

А яка глобальна мрія? З найсміливіших? У деяких музикантів, наприклад, є мрія виступити в конкретному концертному залі.

В мене особисто настільки багатий концертний досвід і насичене гастрольне життя (це майже вся Європа, Америка,  Канада, Китай, весь колишній СРСР), що бажання єдине — займатись улюбленою справою, мати навколо себе однодумців і давати їм також можливість займатись улюбленою справою. Коли ти музикантам даєш цю можливість, то бачиш, що в них горять і очі і вони тобі дуже вдячні. Головне — не зупинятись.



загрузка...

Читайте також

Коментарі