Коли ліва критика перетворюється на праву

Коли ліва критика перетворюється на праву

Кандидат історичних та політичних наук, відомий експерт в області ультранаціоналізму та неофашизму в Європі та Росії, а також порівняльної демократизації Андреас Умланд у своєму блозі на НВ опублікував коментар до рецензії американського лівого журналу «The Nation» на українську стрічку «Зима у Вогні».
18 лютого Лев Голінкін опублікував докладну рецензію на український документальний фільм Зима у вогні: Боротьба за свободу, номінований на Оскар, в найвиднішому, мабуть, лівому тижневику США The Nation. Явно ангажована критика Голінкіна документальної стрічки, що є продуктом кінематографічного мистецтва, а не політичної науки, сама по собі не вартувала б особливої уваги. Але текст Голінкіна цікавий тим, що його аргументи симптоматичні для нещодавно виниклого на Заході критичного підходу до постмайданної України, який поширений по обидві сторони Атлантики і ідентифікує себе як однозначно лівий. При найближчому розгляді, однак, структурні особливості багатьох з цих інтерпретацій України, включаючи версію Голінкіна, виявляє стиль аргументації, чий метод стереотипізації якоїсь країни – у даному випадку, України – характерний скоріше для правих і націоналістичних, ніж для лівих і антинаціоналістичних світоглядів.

У своїй рецензії на Зиму у вогні Голінкін робить досить доречне зауваження про відсутність згадування українських праворадикалів у документальному фільмі про Євромайдан. Навіть якщо фільм не був створений політичним аналітиком, а кінорежисером, в ньому повинні були бути згадані праворадикали – хоча б тому, що ця тема зіграла ключову роль у пропагандистській підготовці Кремлем російського військового вторгнення в Україну. Але у своїй рецензії Голінкін не просто коментує фільм – він дає об’ємну інтерпретацію всього Євромайдану і його наслідків, фокусуючись на українських праворадикалах (а також на нібито рішуче втручання США, дійсну роль яких я не буду тут торкатися). Він багато разів згадує усіх традиційних учасників сюжетів про радикалів – партію «Свобода», «Правий сектор», Бандеру і так далі. Всупереч тому, що він демонструє якісь знання про даний аспект української політики, Голінкін у своїй рецензії розвиває дивно спотворений опис української Революції гідності і ігнорує результати більшості вже опублікованих наукових досліджень про процес і наслідки Євромайдану.

Голінкін або не знає, або (що гірше) навмисно не згадує широко поширене переконання більшості українців у тому, що очолювана Степаном Бандерою ОУН була лише визвольною, а не фашистською партією. Рух Бандери було, звичайно, в певний період свого розвитку, однозначно революційним, і в той же час яро ультранаціоналістичним. Згідно концептуалізації, мабуть, найбільш впливового дослідника фашизму Роджера Гріффіна, ОУН-Б, принаймні, періоду кінця 1930-х – початку 1940-х, можна називати фашистською.

Але не можна ігнорувати той факт, що народна пам’ять та історична теорія – не одне і те ж. У національних героїв більшості країн світу є темні сторінки в біографії, а частина з них також здійснювали жахливі злочини, про які багато хто не хоче пам’ятати. Незважаючи на те, що нинішній культ Бандери, Шухевича, Стецька і інших в Україні, звичайно, більш проблематичний, ніж обілення сумнівних історичних постатей в інших країнах, небажання Голінкіна розглядати недавнє зростання популярності ОУН в його специфічному сьогоднішньому контексті – також проблема.

Що ще гірше, Голінкін, очевидно, свідомо уникає згадки кількості членів мініатюрних «Правого сектору» та Соціал-національної асамблеї (радикальний український рух) в кінці 2013-початку 2014 року. На той момент їх загальна кількість, швидше за все, становила не більше 500 осіб. Він також не вважає за потрібне згадувати рівень електоральної підтримки, яку отримали «Правий сектор» і «Свобода» по країні – від 0,7% до 4,7% – у двох національних виборах 2014 року. Хоча в тексті Голінкіна йдеться про неусвідомлену іронію документальному фільмі, який він критикує, голінкінські думки самі викликають посмішку тим, що автор порівнює українську Революцію гідності з ультраконсервативною американською Національною стрілецькою асоціацією: «Уявіть собі, що іноземний режисер знімає хвалебний документальний фільм про НСА і називає його «Боротьба Америки за свободу», при цьому ігноруючи альтернативні точки зору мільйонів американців, які виступають проти НСУ».

Текст приписує особливу значимість ролі крайніх правих в сучасній історії України, ігноруючи те, що праворадикальні групи грають велику або ж набагато більшу роль в деяких інших європейських країнах як в ЄС, так і за його межами. Більш того, ці держави з розвиненими праворадикальними рухами знаходяться в набагато кращому соціально-економічному стані, так само як і в значно більш спокійній ситуації щодо їх національної безпеки, ніж Україна. Тим не менш, Голінкін раз за разом підносить кількісно, електорально і політично слабких крайніх правих в Україні до нібито центрального гравця українського Євромайдану і з урахуванням пострадянського регіонального контексту щодо плюралістичної постмайданної політики України. Те, що він повторює, як мантру, частково невірну інформацію про незначних українських правих екстремістів, робить його статтю зразком українофобії.

Автор приписує українській політиці рівень ультранаціоналізму, не підтверджений емпіричними даними. Він гаряче засуджує міфотворчість в документальному фільмі, який він критикує. Але його власна картина революційної України є міфологізованою. Відносний підйом крайніх правих в Україні в подачі The Nation відірваний від складного українського історичного, так і від більш широкого європейського контексту, де останнім часом з’явилися куди більш сильні праворадикальні партії без всяких революції і воїн.

Голінкін – як і навдивовижу багато інших нібито лівих авторів Заходу – підносить в TheNation демонстративно упереджений і дивно орієнталізований опис політичного життя в Україні як нібито пригніченого всюдисущими ультранаціоналістами. Таким чином, ця нібито антинаціоналістична критика парадоксальним чином стає маніфестацією нераціонального, стереотипного, приховано ксенофобського і тим самим, по суті, праворадикального мислення.



загрузка...

Читайте також

Коментарі