Переселенка з Криму: Я відчула на собі, що таке депортація

Переселенка з Криму: Я відчула на собі, що таке депортація

Нестерпно шкода, що нам довелося все залишити і поїхати, почати все спочатку…

Ми спокійно жили в Криму, ніколи ніяких проблем не було стосовно того, хто якої національності чи якою мовою говорить. Я вільно спілкувалася і дружила з усіма. Серед сусідів і друзів були кримські татари, вони розповідали мені про депортацію, як їм було складно, вигнаним зі своєї Батьківщини починати все з нуля. Після окупації я була змушена поїхати з Криму, і тепер розумію, що вони відчували.

Які можуть бути спогади та емоції про те, що відбулося? Було дуже страшно.

Минулого року мені виповнювалося 55. Річниця, яку хотіла провести з друзями, але так вийшло, коли нас окуповували, було вже явно не до ювілею.

Коли вранці увімкнула телевізор і побачила танки, подумала, що показують якийсь фільм про війну. Але тут придивилася, а виявляється, ні. Це у нас – в Криму! Йдуть танки, військові, санітарні машини.

Було страшно навіть виходити на вулицю. Але в мене була така робота, що потрібно було їздити. І коли їхала від пацієнта, дорогою зустріла танки, які просувалися в бік Гвардійського. Маршрутка, в якій їхала, зупинилася і пропускала їх. Все це бачила на власні очі, і звичайно, було страшно.

Потім їздила до Сімферополя і бачила цих зелених чоловічків. Скрізь чужі люди… Синові по інтернету писали, погрожували, було страшно за нього.

У якийсь момент вже склала в сумочку документи, необхідні речі, щоб можна було в разі чого негайно евакуюватися. Досі вона в мене стоїть, вже тут, у Києві.

І потім ми повинні були вирішити, що робити далі: виїхати або залишитися. Адже ми українці і розмовляли рідною мовою. А бути українцем у Криму тепер важко.

Дуже, дуже шкода, скільки вклала праці, зусиль, була приватним підприємцем, скільки було знайомих, друзів, але ми повинні були все кинути і приїхати сюди. Тому що це не життя, жити в страху. Я звикла вільно жити. Хочу бути вільною, а не ходити і боятися…

…Дуже боляче. Кожен день згадуєш і будинок, де жив, і близьких. І згадуєш слова друзів-кримських татар, що вони розповідали про депортацію, як їм було важко.

Але тепер я зрозуміла, про що вони говорили, я відчула на собі, що таке депортація.

Автор: Лідія Лющай, вимушена переселенка з села Лекарственне Сімферопольського району, джерело: Крим Реалії.

Читайте також: Гройсман підписав «безвізові» закони



загрузка...

Читайте також

Коментарі