Основну частину імпорту сталевої продукції в Україну складає імпорт з Російської Федерації. Так, наприклад, частка Росії в загальному обсязі імпорту арматури та катанки за 11 місяців 2015 року складала приблизно 87,6%.

При цьому обсяг імпорту арматури з Російської Федерації збільшився в 2015 році на 34% у порівнянні з 2014 роком. Протягом 2015 року російський імпорт зростав, навіть, незважаючи на введення Україною на початку 2015 року додаткового імпортного збору в розмірі 5%.

Добре відомий факт, що експортери українських товарів до Росії навіть до Майдану періодично зіштовхувалися із різного роду проблемами, які обмежували доступ на ринки сусідньої країни. Раніше багато говорилося про нескінченні проблеми експортерів української молочної продукції, а влітку 2013 року, коли розмитнення будь якого українського товару на російських митницях розтягувалося на кілька тижнів, а часто й місяців, про існуючу проблему вже говорили усі хто мав до цих справ хоч якесь відношення.

Але в ті часи, в київських урядових кабінетах ніхто б не наважився озвучити пропозицію, щодо якоїсь дзеркальної відповіді на явне недружнє ставлення російської влади до українського виробника, не дивлячись на заключні міждержавні договори, щодо вільної торгівлі, дружби, як двосторонні, так і багатосторонні…

Поклавши руку на серце, можна сказати, що в той час ніхто в українському бізнес середовищі не чекав і не сподівався на якусь відповідь української сторони, яка могла б хоч якось зашкодити російським експортерам вільно заходити, доставляти свої товари і продавати їх на українському ринку. Говорилося про природжену толерантність та терпіння, які є ментальними рисами українського народу, які завжди допомагали вижити та дочекатися кращих часів та більш сприятливого ставлення від російського керівництва, яке тоді пропагувало і активно втілювало ідею Митного та Євразійського союзу.

В той час в українських експортерів було лише одне сподівання – українська влада має допомогти розблокувати штучні бар’єри і домовитися з російською владою про беззаперечне виконання усіх прийнятих на себе двома країнами зобов’язань, насамперед в двосторонній торгівлі. Впівголоса говорили про норми СОТ та невміння і небажання публічно захищати себе, використовуючи майданчики  міжнародних організацій. В ті часи, ми щиро раділи від самого факту, що перші ніж наші сусіди отримали членство в цій організації і що нарешті Україна отримає можливість захищати власні торгівельні інтереси.

Необхідно зазначити, що при вступі до СОТ Російська Федерація зуміла в переговорному процесі відстояти значно більші можливості для захисту внутрішнього ринку, ніж Україна. Не обов’язково потрібно застосовувати усі ці можливості відразу і підіймати мита на імпортовані товари до верхньої узгодженої межі. Важливо мати такий собі страховий резерв міцності, яким можна було б скористатися в разі потреби і при необхідності підняти мита на імпорт.

 У 2015 році Україна вводила тимчасовий імпортний збір, 10% — на продовольчі товари та 5% на промислові. Але офіційна мета цього заходу була не захист внутрішнього ринку, а вирішення гострої проблеми із наповненням державного бюджету.

Відтоді пройшло два з половиною роки і ситуація в двосторонній україно-російській торгівлі суттєво змінилася, а більш точно – суттєво погіршилася. Немає сенсу зараз розповідати чому саме так сталося. В лексиконі політиків та урядовців, які мають відношення до зовнішньої торгівлі  з’явилися нові слова, які раніше не звучали: санкції, ембарго, обмеження транзиту товарів до інших країн, дзеркальна відповідь на недружні дії чи рішення.

Українська влада навчається захищати власних виробників та експортерів. Після одностороннього призупинення російською стороною договору про вільну торгівлю росіяни отримали явну перевагу в цій торгівельній війні. І прийняті Україною заходи у відповідь, «дзеркальні ембарго», аж ніяк не вирівняли ситуацію. Український експортер має платити імпортне мито по таким же митним тарифах, як і німецький чи бельгійський, експортуючи до Росії.

В той же час, російський експортер, наприклад, металопрокату, імпортуючи до України свій товар, мита не сплачує, так як імпортний тариф на металопрокат, відповідно до зобов’язань України при вступі до СОТ є нуль. І така ж  ситуація по сотням різних товарів. Експортуючи до Росії, український товаровиробник має платити мито, а такий же товар, може імпортуватися на нашу територію з Росії без сплати мита. Бо воно відсутнє.

В такій ситуації дзеркальна відповідь української сторони може бути різною. Але справедливою та логічною була б одна – одним рішенням Верховної Ради вирівняти усі митні ставки в міждержавній торгівлі, дзеркально відобразивши існуючу реальність з якою зіткнулися українські товари пересікаючи російський кордон і запровадити такі ж самі імпортні мита на товари російського виробництва.

Володимир Ткаченко

Заступник гендиректора Арселор Міталл Кривий Ріг



загрузка...

Читайте також

Коментарі