Протести на Майдані: думки учасників і сторонніх спостерігачів

Протести на Майдані: думки учасників і сторонніх спостерігачів

На Майдані − чергові протести. 20 лютого люди в камуфляжі встановили на центральній площі столиці намети і зайняли зал у готелі «Козацький», висунувши вимоги до влади. Протестанти, об’єднані в організацію «Революційні праві сили» (РПС), озвучили базовий перелік умов стандартного українського революціонера − перезавантаження органів влади, включаючи силові відомства і Нацбанк, підвищення впливу громадянського суспільства, реальна, а не бутафорська люстрація. Серед вимог, зумовлених поточною кон’юнктурою − введення воєнного стану на Донбасі і повний розрив дипломатичних відносин із Російською федерацією. Були використані й атрибути попереднього Майдану − шини з бруківкою. Протестанти розгромили відділення «Сбєрбанку Росії» і офіс корпорації «СКМ» Рината Ахметова.

У РПС входять колишні бійці Правого сектору, військові з добровольчих батальйонів, а також кілька політиків − зокрема, Юрій Кармазін і Степан Хмара.

Forbes запитав в учасників процесу і сторонніх спостерігачів, у представників радикальних рухів, чи можна проводити паралелі з двома попередніми революціями, і які перспективи у протесту «РПС».

Степан Хмара, народний депутат України І, II і IV скликань, один з лідерів об’єднання «Революційні праві сили»

Як будуть розвиватися подальші події на Майдані, залежатиме від того, наскільки виважено поведуть себе хлопці з РПС, оскільки там досить багато рішучих людей, багато хто недавно з фронту. Реакції влади як такої поки що не послідувало.

Мене запросили приєднатися до руху, оскільки у більшості його членів немає політичного досвіду. Мої пропозиції зводилися до того, що головне − діяти чітко і виключно в рамках правового поля, щоб не дати можливості третім силам спекулювати на цій акції.

Звичайно, вимога відставки президента − це абсурд. Інша справа, що президент повинен діяти в рамках своїх обов’язків, яких він не виконує. Потрібно визнати, що мінські домовленості завели країну в глухий кут. Слід визнати, що ми маємо справу з російською агресією, і діяти відповідно до цього факту в політичному й економічному сенсі.

Погодьтеся, це безглуздо, коли Росія анексувала частину території, безліч активів, тримає людей в заручниках, а ми при цьому ведемо переговори про відстрочку виплати $3 млрд боргу.

Тому мета руху − змусити президента виконувати свої обов’язки. Якщо він їх не буде виконувати, потрібно ініціювати процедуру імпічменту, але знову ж таки, в рамках правового поля.

Що стосується Кабінету міністрів, то тут варіантів немає − цей уряд себе вичерпав. Якомога швидше повинен бути сформований новий Кабмін − прозоро і відкрито. Причому робити це повинен не президент, а Верховна Рада, як це і записано в Конституції.

Андрій Шараскін («Богема»), представник національного руху «Державницька ініціатива Яроша»

Безумовно, ми знаємо, що відбувається в Києві. Більше того, з різних джерел до нас надходили пропозиції приєднатися до цієї акції, нам говорили, що «потрібно виступити разом», що «час прийшов» і так далі. Ми категорично відкинули ці пропозиції, бо абсолютно впевнені, що час ще не настав. Представники організації «Білий молот», які беруть участь в акції, раніше входили в «Правий сектор», але зараз це абсолютно автономний рух.

Можу чітко сказати, що ті, хто зібралися на Майдані, − це не радикали. Був би це радикальний рух, вони б діяли зовсім інакше. Справа не в будівлях, які можна розгромити, а в персоналіях. У Києві ходить безліч прихильників «Русского мира», колишніх регіоналів, чиновників.

Це просто популісти, без чіткого плану дій і адекватних пропозицій.

Що вони роблять? Вони беруть проблему, яка безсумнівно існує в суспільстві і яку безглуздо заперечувати − дискредитація влади, неефективний уряд, недовіра. Мало хто погодиться, що Кабмін працює в інтересах українського народу. Але, ставлячи питання про відставку, вони не дають відповіді на найголовніше питання: а на кого міняти? Або взяти навіть ситуацію з російськими банками − вони ж не ставлять питання про заборону їх роботи на законодавчому рівні, вони просто громлять відділення. Це не позиція, а поза.

Я впевнений, що ця акція дуже швидко зійде нанівець. Люди, з одного боку, дуже втомлені, з іншого − розуміють, що Майдан зараз не на користь в першу чергу країні.

Володимир Фесенко, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента»

Те, що відбувається на Майдані, я поки що всерйоз не сприймаю. Так, там зібралося досить багато людей, але більшість із них прийшли покласти квіти в пам’ять про загиблих, а не для того, щоб брати участь у якихось протестних рухах.

Звичайно, в суспільстві є і невдоволення, і розчарування, і навіть агресія.

Але люди не підуть за незнайомими їм діячами, один з яких, до того ж, має досить одіозну репутацію [Юрій Кармазін]. Обидва Майдани починалися як стихійні рухи, як реакція на події: фальсифіковані результати другого туру виборів − напередодні Помаранчевої революції, провал саміту у Вільнюсі, що дав старт Революції гідності. Також в обох випадках були цілком певні лідери.

А коли з’являється невідома структура, називає себе «Революційними правими силами», то за нею не підуть. Та й на національному рівні у нас в країні не підтримають радикальні рухи.

При цьому потрібно віддати належне владі, яка діє дуже грамотно − м’яко, без контрзаходів, які були б недоречними в річницю Майдану. Чогось навчилися.

Те, що відбувається на Майдані, я трактую як PR-акцію − причому, сумнівно успішну − з розкрутки нової політичної сили. Цей рух претендує на лаври «Правого сектору» на дострокових парламентських виборах. Чому успіх сумнівний? Владі навіть вигідна поява таких нових рухів. Так, «нові праві» наберуть 0,5-1%, але заберуть вони їх у реального супротивника − у «Свободи».



загрузка...

Читайте також

Коментарі