З есе Умберто Еко: 14 ознак вічного фашизму

З есе Умберто Еко: 14 ознак вічного фашизму

Сьогодні вночі помер великий італійський письменник Умберто Еко. Улюбленого автора добрими словами згадують сьогодні і журналісти, і критики літературні, і просто читачі його книг. При цьому особливу популярність в соціальних мережах отримало есе Еко «Вічний фашизм» в якому містяться 14 ознак повернення людиноненависницької ідеології під новою личиною.

Культ традиції, неприйняття нового, незгода — це зрада, пацифізм — це братання з ворогом, новомова, «судження народу в телевізорі», презирство до інтелектуалів: такими є ознаки фашизму за Еко.

Якщо в суспільстві спостерігається 6-7 ознак з цього списку, то воно близьке до наступу фашизму (далі все покотиться як сніжна кулька).

1) Першою характеристикою фашизму є культ традиції. Традиціоналізм старіше фашизму. Він виступає домінантою контрреволюційної католицької думки після Французької революції, але зародився він у пізній період еллінізму як реакція на раціоналізм класичної Греції.

З нього випливає, що немає місця розвитку знання. Істина вже проголошена раз і назавжди; залишається тільки тлумачити її темні слова. Достатньо подивитися на «обойми» будь-яких фашистських культур: до них входять тільки мислителі-традиціоналісти. Німецько-фашистський гнозис живився з традиціоналістських, синкретистських, окультних джерел.

2) Традиціоналізм неминуче веде до неприйняття модернізму. Як італійські фашисти, так і німецькі нацисти начебто обожнювали техніку, в той час як традиціоналістські мислителі зазвичай техніку таврували, вбачаючи в ній заперечення традиційних духовних цінностей. Але, по суті справи, нацизм насолоджувався лише зовнішнім аспектом своєї індустріалізації. У глибині його ідеології панувала теорія Blut und Boden — «Крові та грунту». Заперечення сучасного світу проводилося під знаком заперечення капіталістичної сучасності. Це, по суті, заперечення духу 1789-го (а також, зрозуміло, 1776-го) — духу Просвітництва. Століття раціоналізму вважається початком сучасної розпусти. Тому ур-фашизм може бути визначений як ірраціоналізм.

3) Ірраціоналізм міцно пов’язаний з культом дії заради дії. Дійство прекрасне саме по собі, а тому здійснюється без рефлексії. Думати — не мужня справа. Культура сприймається з підозрою, будучи потенційним носієм критичного мислення. Тут все: і висловлювання Геббельса «Коли я чую слово «культура», я хапаюся за пістолет», і милі загальні місця щодо інтелектуальних «кваш», яйцеголових інтелігентів, радикал-снобізму і університетів — розсадників комуністичної зарази. Підозрілість по відношенню до інтелектуального світу завжди сигналізує присутність ур-фашизму. Офіційні фашистські мислителі в основному займалися тим, що звинувачували сучасну їм культуру і ліберальну інтелігенцію у відході від вічних цінностей.

4) Жодна форма синкретизму не може винести критики. Критичний підхід оперує дистинкціями, дистинкції ж є атрибутом сучасності. У сучасній культурі наукове співтовариство поважає незгоду, як основу розвитку науки. В очах ур-фашизму незгода є зрадою.

5) Незгода — це ще й знак «інакшості». Ур-фашизм зростає і шукає консенсусів, експлуатуючи природжений страх чогось чужого.

6) Ур-фашизм народжується з індивідуальної або соціальної фрустрації. Тому всі історичні «фашизми» опиралися на фрустровані середні класи, що постраждали від будь-якої економічної або політичної кризи і які відчувають страх і загрозу з боку роздратованих низів. У наш час, коли колишні «пролетарі» перетворюються на дрібну буржуазію, а люмпен з політичного життя самоусувається, фашизм знайде в цій новій більшості чудову аудиторію.

7) Тим, хто взагалі соціально знедолений, ур-фашизм каже, що єдиною запорукою їх привілеїв є факт народження в певній країні. Так виховується націоналізм. А єдине, що може згуртувати націю, — це вороги. Тому в основі ур-фашистської психології закладена одержимість ідеєю змови, по можливості міжнародної. Кращий спосіб зосередити аудиторію на змові — використати пружини ксенофобії. Однак підійде і змова внутрішня, для цього можна використати євреїв, тому що вони одночасно ніби всередині і ніби «поза».

8) Співчлени повинні відчувати себе ображеними через те, що вороги виставляють напоказ багатство, хизуються силою. Коли я був маленьким, мені втовкмачували, що англійці — «нація п’ятиразового харчування». Англійці харчуються інтенсивніше, ніж бідні, але чесні італійці. Багаті також євреї, до того ж вони допомагають своїм, мають таємну мережу взаємодопомоги. Це з одного боку; в той же час співчлени переконані, що зуміють здолати будь-якого ворога. Так, завдяки коливанню риторичних струн, вороги змальовуються одночасно як і надто сильні, і надто слабкі. З цієї причини «фашизми» приречені завжди програвати війни: вони не в змозі об’єктивно оцінювати боєздатність супротивника.

9) Для ур-фашизму немає боротьби за життя, а є життя заради боротьби. А отже, пацифізм прирівнюється до братання з ворогом. Пацифізм ганебний, оскільки життя є вічна боротьба. В той же час є і комплекс Страшного суду. Оскільки ворог повинен бути — і буде — знищений, значить, відбудеться останній бій, в результаті якого даний рух отримає повний контроль над світом. У світлі подібного «тотального рішення» передбачається настання ери загального миру, Золотого століття.

Однак це протидіє тезі про перманентну війну, і ще жодному фашистському лідеру не вдалося вирішити це протиріччя.

10) Для всіх реакційних ідеологій типовий елітаризм, в силу його глибинної аристократичності. В ході історії всі аристократичні і мілітаристські «елітаризми» трималися на презирстві до слабкого.

Ур-фашизм сповідує популістський елітаризм. Пересічні громадяни складають собою найкращий народ на світі. Партія складається з найкращих пересічних громадян. Пересічний громадянин може (або повинен) стати членом партії.

Однак не може бути патриціїв без плебеїв. Вождь, який знає, що отримав владу не через делегування, а захопив силою, розуміє також, що сила його грунтується на слабкості маси, і ця маса слабка настільки, що потребує погоничів і заслуговує на них.

Тому в таких суспільствах, організованих ієрархічно (за мілітаристською моделлю), кожен окремий вождь зневажає з одного боку тих, хто стоїть вище, а з іншого — підлеглих.

Тим самим зміцнюється масовий елітаризм.

11) Кожного виховують так, щоби він став героєм. У міфах герой втілює собою рідкісну, екстраординарну істоту; проте в ідеології ур-фашизму героїзм — це норма. Культ героїзму безпосередньо пов’язаний з культом смерті. Не випадково девізом фалангістів було Viva la muerte! Нормальним людям кажуть, що смерть прикра, але треба буде зустріти її з гідністю. Віруючим людям кажуть, що смерть  -це пасивний метод досягнення надприродного блаженства. А герой ур-фашизму бажає смерті, що гарантується йому в якості найкращої компенсації за героїчне життя. Герою ур-фашизму дуже хочеться померти. У героїчному нетерпінні, зауважимо в дужках, йому набагато частіше трапляється вбивати інших.

12) Оскільки як перманентна війна, так і героїзм — досить важкі ігри, ур-фашизм переносить своє прагнення до влади на статеву сферу. На цьому заснований культ мужності (тобто зневага до жінки і нещадне переслідування будь-яких неконформістскіх сексуальних звичок: від цнотливості до гомосексуалізму).

13) Ур-фашизм будується на якісному (квалітативному) популізмі. В умовах демократії громадяни користуються правами особистості; сукупність громадян здійснює свої політичні права тільки при наявності кількісної (квантитативної) підстави: виконуються рішення більшості. В очах ур-фашизму індивідуум прав особистості не має, а Народ постає як якість, як монолітна єдність, що виражає сукупну волю. Оскільки жодна кількість людських істот насправді не може мати сукупну волю, Вождь претендує на те, щоби бути представником від усіх. Втративши право делегувати, пересічні громадяни не діють, вони тільки призиваються — частина за ціле — грати роль Народу. Таким чином, народ існує як феномен виключно театральний.

За прикладом якісного популізму необов’язково звертатися до нюрнберзького стадіону або римської переповненої площі перед балконом Муссоліні. У нашому близькому майбутньому перспектива якісного популізму — це телебачення або електронна мережа Інтернет, які здатні представити емоційну реакцію відібраної групи громадян як «судження народу».

Міцно стоячи на своєму квалітативному популізмі, ур-фашизм озброюється проти «прогнилих парламентських демократій». Перше, що заявив Муссоліні у своїй промові в італійському парламенті, було: «Хотілося б мені перетворити цю глуху, сіру залу в спортзал для моїх хлоп’ят». Він, звичайно ж, швидко знайшов набагато кращий притулок для «своїх хлоп’ят», але парламент розігнав.

14) Ур-фашизм говорить новомовою. Новомова була винайдена Оруеллом в романі «1984» як офіційна мова АНГСОЦу, Англійського соціалізму, але елементи ур-фашизму властиві різним диктатурам. І нацистські, і фашистські підручники відрізнялися бідною лексикою і примітивним синтаксисом, бажаючи максимально обмежити для школяра набір інструментів складного критичного мислення. Але ми повинні вміти виокремлювати й інші форми новомови, навіть коли вони мають невинний вигляд популярного телевізійного ток-шоу.

Читайте також: Померло двоє видатних письменників



загрузка...

Читайте також

Коментарі