Верховний Суд зробив висновок щодо порушень ПДР

Верховний Суд зробив висновок щодо порушень ПДР

Кримінальна відповідальність особи, яка порушила ПДР вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом, виключається. До такого висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 5 листопада 2015 р. №5-218кс15.

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова

5 листопада 2015 року м.Київ №5-218кс15

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Кузьменко О.Т.,
суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В.,Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Редьки А.І., Школярова В.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.05.2015 щодо Особи 2,

УСТАНОВИЛА:

Вироком Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2014 Особу 2, Інформація 1, судимості не має, засуджено за ч.1 ст.286 Кримінального кодексу на 2 роки обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік.

На підставі ст.75 КК Особу 2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладено обов’язки, передбачені пп.2, 3, 4 ч.1 ст.76 КК.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 5.11.2014 вказаний вирок змінив у частині вирішення цивільного позову.

Ухвалою ВСС від 26.05.2015 вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції змінено, виключено з них рішення про призначення Особі 2 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на 1 рік.

Особу 2 визнано винуватим у тому, що він 3.04.2013 об 11:30 на перехресті вул. Арсентьєва та вул. Короленка у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, керуючи автомобілем «Дача Логан», реєстраційний №1, на порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху негайно не вжив заходів щодо зменшення швидкості автомобіля аж до зупинки, внаслідок чого здійснив зіткнення з мопедом «Мустанг» з робочим об’ємом двигуна 49,9 см3 , під керуванням Особи 3, який, знаходячись на цьому ж перехресті, спочатку зупинив мопед, а потім відновив свій рух та виїхав на проїжджу частину вул. Арсентьєва, виконуючи маневр повороту ліворуч. В результаті дорожньо-транспортної пригоди Особа 3 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості у вигляді закритого перелому нижньої третини малогомілкової кістки, внутрішньої щиколотки і заднього краю лівої великогомілкової кістки.

У заяві, поданій в порядку гл.33 Кримінального процесуального кодексу до Верховного Суду, заступник Генерального прокурора порушує питання про перегляд вказаних судових рішень з підстав, передбачених пп.1, 3 ч.1 ст.445 КПК. А саме, у заяві йдеться про те, що підставами для перегляду є неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права, передбаченої законом про кримінальну відповідальність, у подібних правовідносинах, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові ВС.

Вказує, що касаційний суд неоднаково застосував норму, викладену в ч.1 ст.286 КК, при встановленні причинного зв’язку між діями Особи 2 та наслідками у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому Особі 3, оскільки безпідставно залишив поза увагою неналежну оцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин, згідно із якими потерпілий Особа 3 також допустив порушення вимог правил дорожнього руху. Прокурор уважає, що саме дії Особи 3 перебувають у причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками.

На підтвердження своїх доводів заявник долучає копію ухвали ВСС від 29.03.2012 щодо Особи 2 та Особи 3, якою суд касаційної інстанції скасував вирок місцевого суду та ухвалу апеляційної інстанції щодо Особи 2, а кримінальну справу закрив за відсутністю в її діях складу злочину. Вважаючи наведене рішення прикладом для порівняння, прокурор стверджує, що за подібних фактичних обставин встановлено інший причинно-наслідковий зв’язок, в результаті чого винуватцем дорожньо-транспортної пригоди визнано лише Особу 3.

Крім того, неналежне встановлення причинно-наслідкового зв’язку у випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю двох водіїв транспортних засобів прокурор уважає підставою для перегляду оскаржуваних рішень у зв’язку із невідповідністю судового рішення суду касаційної інстанції висновку щодо застосування норми права, викладеному в постанові ВС від 20.11.2014 щодо Особи 4, в якому визнав, що виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Заступник Генерального прокурора просить судові рішення щодо Особи 2 скасувати, а провадження закрити на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який підтримав заяву, перевіривши матеріали кримінального провадження та матеріали, додані до заяви, обговоривши зазначені в ній доводи, Судова палата у кримінальних справах ВС дійшла висновку про таке.

Зміст заяви заступника Генерального прокурора стосується неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність щодо правовідносин у сфері злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, пов’язаних з порушенням правил безпеки дорожнього руху, за участю двох учасників руху, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постанові ВС щодо застосування норми права, передбаченої ст.286 КК. У ній, зокрема, йдеться про те, що в оспорюваних судових рішеннях суди всіх інстанцій безпідставно визнали, що дії саме Особи 2, а не потерпілого Особи 3, знаходяться у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, під час перегляду ВС зазначеного кримінального провадження предметом дослідження має бути питання наявності чи відсутності обов’язкового елементу об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.286 КК, — причинного зв’язку між допущеними обома учасниками дорожнього руху порушеннями правил безпеки дорожнього руху, якщо такі мали місце, та суспільно небезпечними наслідками (заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень).

Це питання уже висвітлювалося Верховним Судом при перегляді судових рішень. Зокрема, у постанові ВС від 20.11.2014 у справі Особи 4 зазначено, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст.286 КК, потребує встановлення причинного зв’язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з’ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку (справа №5-18кс14).

На таку особливість у правозастосуванні орієнтує і Пленум ВС у постанові «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14. У п.7 цієї постанови роз’яснено, що у випадках, коли передбачені ст.286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з’ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також, чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Як убачається з вироку, суд констатував у діях водія Особи 2 порушення вимог п.12.3 ПДР, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортного засобу під його керуванням та мопедом під керуванням водія Особи 3, визнавши, що саме вони перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками.

Водночас у мотивувальній частині цього судового рішення зазначено, що водій Особа 3, рухаючись по другорядній дорозі та наближаючись до перехрестя, перед яким встановлений дорожній знак 2.1, повинен був дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до перехрестя по головній дорозі, а перед відновленням руху впевнитись, що це буде безпечним та не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, тобто Особа 3 повинен був діяти відповідно до вимог пп.10.1, 16.11. та д.з. 2.1 ПДР. Останній мав технічну можливість запобігти зіткненню з автомобілем «Дача Логан» шляхом виконання в робочому режимі зазначених вимог ПДР, тому його дії з технічного погляду також перебувають у причинному зв’язку із дорожньо-транспортною подією.

Про порушення Особою 3 ПДР зазначив у своєму рішенні і суд апеляційної інстанції. Спростовуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого про неврахування судом першої інстанції протиправних дій потерпілого, апеляційний суд зазначив, що саме невідповідність дій Особи 3, який не виконав вимоги пп.10.1, 16.11 і дорожнього знаку 2.1 ПДР та мав змогу запобігти зіткненню шляхом виконання зазначених норм, враховано у вироку при визначенні розміру моральної шкоди (що суперечить змісту вироку).

Суд касаційної інстанції, мотивуючи в ухвалі можливість незастосування до засудженого додаткового покарання, також послався на те, що в діях потерпілого теж убачається порушення ПДР.

Проте юридичної оцінки дій Особи 3 суд у вироку не дав. Зміст усіх судових рішень свідчить, що при встановленні фактичних обставин справи визнано винуватість у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди та його наслідках саме Особи 2, а опосередкована згадка про дії Особи 3 під час дорожньо-транспортної пригоди не є їх юридичною оцінкою судом й висновком про міру і ступінь відповідальності потерпілого.

Суд не з’ясував, хто з водіїв — Особа 2 чи Особа 3 — і якими діями створив небезпечну дорожню обстановку, а далі — і аварійну ситуацію, хоча, як правило, в причинному зв’язку з наслідками визнаються порушення правил безпеки руху з боку того водія, який створив аварійну ситуацію, хто з них мав більшу можливість уникнути зіткнення. Визнавши, що небезпека для водія Особи 2 виникла з моменту відновлення руху мопедом, а не з моменту перетинання ним головної дороги, суд послався на дані судової автотехнічної експертизи та пояснення у судовому засіданні судового експерта Особи 5, які не містять обгрунтувань такого висновку.

Не враховано судом і положень п.1.4 ПДР, згідно з якими кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники виконують ці правила. Отже, Особа 2, наближаючись по головній дорозі до перехрестя, маючи перевагу у його перетинанні, був вправі розраховувати, що водій мопеда, який рухався по другорядній дорозі, виконає вимоги ПДР і дасть дорогу автомобілю.

Не дивлячись на такі недоліки у з’ясуванні ступеня відповідальності учасників дорожньо-транспортної події, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів нижчих інстанцій про те, що саме дії Особи 2 перебувають з правового погляду у причинному зв’язку з наслідками, і залишив поза увагою той факт, що і дії Особи 3, пов’язані з порушенням ПДР, також перебувають у причинному зв’язку з наслідками.

Водночас у справі, ухвала від 29.03.2012 у якій надана для порівняння, судом касаційної інстанції питання винуватості двох учасників дорожньої події вирішено по-іншому.

Зокрема, за вироком суду Особа 3, керуючи автомобілем, який рухався по другорядній дорозі, і наближаючись до перехрестя із головною об’їзною дорогою, неправильно оцінив дорожню обстановку, проявив неуважність і всупереч вимогам дорожніх знаків 2.1, 2.2. та пп.12.3, 16.11 ПДР не надав дорогу автомобілю під керуванням Особи 2 та не почав своєчасно вживати заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, виїхав на перехрестя, на яке в цей час виїхав Особа 2, котрий, рухаючись зі швидкістю, вищою за допустиму, незважаючи на попередження дорожнього знаку 3.29 про ступінчате зниження швидкості, всупереч вимогам п.12.9 «б» ПДР, швидкість не зменшив, і, неправильно оцінивши дорожню обстановку та проявивши неуважність, на порушення вимог пп.2.3 «б», 12.1, 12.3 цих же правил, перешкоду для руху, яку міг об’єктивно виявити, своєчасно не виявив та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, що призвело до зіткнення керованих ними транспортних засобів та спричинення пасажирам обох автомобілів тяжких тілесних ушкоджень.

Суд дійшов висновку, що обидва водії невиконанням зазначених вимог ПДР порушили правила безпеки руху і дії кожного з них перебувають у причинному зв’язку з наслідками дорожньо-транспортної події, та визнав їх винними за ч.2 ст.286 КК.

Розглядаючи справу у касаційному порядку, судова колегія у кримінальних справах ВСС встановила, що причиною зіткнення транспортних засобів і наслідків, що настали, були неправильні дії водія Особи 3, який перед виїздом з другорядної дороги на головну не дотримався вимог дорожніх знаків 2.1, 2.2 та пп.12.3. 16.11 ПДР і не надав дорогу транспортному засобу, що рухався по головній дорозі. Всупереч дорожнім знакам «Дати дорогу», «Проїзд без зупинки заборонено» не зупинився перед виїздом на головну дорогу і не переконався у відсутності небезпеки для руху та не надав дороги автомобілю під керуванням Особи 2, який наближався по головній дорозі і мав перевагу в русі, чим створив аварійну ситуацію.

Спростовуючи висновки суду про винуватість Особи 2 у тому, що він не зміг уникнути зіткнення з автомобілем, яким керував Особа 3, колегія суддів зазначила в ухвалі, що водій Особа 2 не зобов’язаний був враховувати можливість грубого порушення ПДР іншим водієм; він не передбачав, не зобов’язаний був і не мав можливості передбачити, що автомобіль, яким керував Особа 3, не дасть дорогу, не зупиниться перед виїздом на головну дорогу на вимогу знаків і не пропустить його автомобіль. Відповідно до п.1.4 ПДР водій Особа 2 вправі був розраховувати, що водій Особа 3 перед виїздом з другорядної дороги на головну зупиниться і надасть йому можливість проїхати перехрестя. Тому в причинному зв’язку із суспільно небезпечними наслідками, що настали, перебувають лише дії водія Особи 3.

За таких обставин касаційний суд судові рішення щодо Особи 2 скасував та закрив кримінальну справу за відсутністю в його діях складу злочину.

Попри те що у судових рішеннях у двох кримінальних справах фактичні обставини суспільно небезпечного діяння за об’єктом посягання — безпека руху, об’єктивною стороною — кількістю учасників дорожнього руху (два водії), місцем та обставинами вчинення правопорушення (перехрестя основної та другорядної доріг, ігнорування водієм, який виїжджав з другорядної дороги на головну, дорожнього знаку, який зобов’язував його дати дорогу транспорту, що рухався по головній дорозі, дані про наявність причинного зв’язку між діями обох водіїв і наслідками), невідповідністю дій обох водіїв вимогам ПДР, є подібними, суд касаційної інстанції неоднаково застосував одну і ту саму норму права, передбачену законом про кримінальну відповідальність, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Крім того, як правильно зазначається у заяві прокурора, оспорюване рішення касаційної інстанції не відповідає і висновку щодо застосування норм права, викладеному у постанові ВС від 20.11.2014 щодо Особи 4, у якій зазначено, що у разі, коли дорожньо-транспортна пригода сталася за участі двох водіїв транспортних засобів, для правильного застосування норми про кримінальну відповідальність особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.

Всупереч такій правовій позиції ВС суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що судами нижчих інстанцій не оцінено наявні в матеріалах провадження дані про порушення Особою 3 вимог ПДР, які перебувають у причинному зв’язку з суспільно небезпечними наслідками, не досліджено їх характер, не з’ясовано, чи міг це передбачити Особа 2 і прорахувати дії потерпілого.

За таких обставин постановлені щодо Особи 2 судові рішення не можна визнати законними та обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню. Однак, оскільки ВС, як і суд касаційної інстанції, не вправі визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, досліджувати та переоцінювати докази, він у даному випадку позбавлений можливості постановити остаточне рішення, як про це просить прокурор у заяві, з огляду на що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись стст.453, 454, 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити частково.
Вирок Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2014, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 5.11.2014 та ухвалу ВСС від 26.05.2015 щодо Особи 2 скасувати, а справу направити на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.4 ч.1 ст.445 КПК.

Джерело: ЗіБ



загрузка...

Читайте також

Коментарі