Україна входить у період тимчасового уряду — Портніков

Україна входить у період тимчасового уряду — Портніков

Криза відповідальності.

Можливості для відставки кабінету зростають щохвилини після того, як брати участь у зборі підписів вирішила найбільша фракція парламенту. Чи, точніше, — вирішив глава держави, ім’я якого носить ця фракція. Практично відсьогодні Україна входить у період тимчасового уряду — який невідомо коли закінчиться, але вочевидь уповільнить будь-які перетворення і погіршить ситуацію в країні. Тому що тимчасовий уряд — це уряд, до якого нарочито не дослухаються, за законопроекти якого не голосують і грошей якому не дають. Такий уряд навряд чи може розраховувати на кредити й навряд чи може провести приватизацію — а отже, навряд чи може виконати навіть той бюджет, який вже ухвалений парламентом. Хоча, можливо, якраз із бюджетом значних проблем не буде. Відсутність кредитів означатиме різке зростання курсу національної валюти щодо долара. А отже, гривня буде. У бюджеті, не в гаманцях. — Стверджує Віталій Портніков

Але річ навіть не в цьому — річ у майбутньому. Річ у тому, який уряд прийде на зміну тимчасовому. Мої колеги звично обговорюють кандидатури міністрів, намагаються зрозуміти, хто стане новим главою уряду. Ці розмови видаються марними хоча б тому, що в тих, хто затіяв збір підписів за відставку уряду, немає жодних — узагалі жодних — планів на майбутнє. І тим паче — узгоджених планів. План, власне, один — відправити уряд у відставку, якщо вдасться, а потім — «порішати», як завжди вирішувалося в українській політиці. Чи «порішати» з прем’єром і урядом, але погрожуючи відставкою — теж звичний прийом українського політичного життя. З іншого боку, кандидатури нових міністрів легко можна собі уявити, виходячи із недавнього списку можливих членів уряду від БПП. Адже БПП і при формуванні нового кабінету залишиться найбільшою фракцією чинного парламенту.

У цьому — суть проблеми. Уряд — це не лише міністри. Це — взагалі не міністри. У президентській республіці уряд — це результат кадрової політики глави держави. У парламентсько-президентській — це результат відповідальності коаліційних політичних сил. У нашій — це результат кадрової політики глави держави й відповідальності коаліції.

Уряд формуватиме все той же глава держави, який має підтримку найбільшої фракції парламенту. Максимум того, що може статися — це заміна «технократів» від БПП на політиків від БПП, і прізвища цих політиків ми, в принципі, вже знаємо. Свої кандидатури нададуть ті ж фракції, які формували чинний кабінет, — «Батьківщина», «Самопоміч», «Народний фронт», Радикальна партія. Без участі принаймні трьох фракцій коаліцію та уряд не сформувати. При цьому участь БПП і «Народного фронту» — обов’язкова. Кадрова політика двох найбільших фракцій відома. Невеликі фракції вкотре «пожертвують» кимось, кого їм не жаль відкликати, аби вдавати, що вони не причетні до того, що відбувається в уряді. Ось і всі зміни. Прем’єр? Він може бути або фігурою, незалежною від президента, — і тоді новий конфлікт неминучий, або фігурою, що орієнтується на главу держави, — і тоді основна критика зосередиться вже на самому Петрові Порошенку.

Але це — якщо новий уряд взагалі вдасться сформувати, якщо «Народний фронт» захоче брати участь у коаліції після відставки Арсенія Яценюка. Якщо ця фракція ухвалить інше рішення, то українцям доведеться йти на дострокові вибори.

Після цих виборів виявиться, що уряд зможуть сформувати все ті ж фракції — БПП, «Народного фронту», «Самопомочі», «Батьківщини», Радикальної партії. Можливо, до списку демократичних партій приєднаються «Свобода», «Укроп» і політичний проект Міхеіла Саакашвілі (при тому, що самого колишнього президента Грузії в парламенті не буде), який створюється на наших очах. Але все це — добре знайомі нам політичні сили й добре відомі нам люди — навіть команда того ж Саакашвілі складатиметься з колишніх депутатів БПП і політичних активістів партій, яким не вдалося потрапити до чинного парламенту. Інших людей на політичній сцені країни просто немає. І іншого рівня відповідальності — теж.

У підсумку восени Україна матиме нову стару коаліцію, яка буде набагато різношерстнішою і некерованішою, та новим старим урядом, в якому прем’єр зможе безпосередньо контролювати ще меншу кількість міністрів. Боротьба з цим урядом почнеться вже наступного дня після його формування — оскільки нікому не захочеться відповідати за плачевну економічну ситуацію, в якій опиниться країна внаслідок піврічної безглуздої боротьби амбіцій. Захищати кабінет, як завжди, візьметься та фракція, яка запропонує прем’єра. Якщо нею виявиться БПП, то нові дострокові вибори, які відбудуться вже через півтора року, стануть достроковими виборами не лише парламенту, а й президента.

І це не буде закінченням української кризи. Це буде тільки її початок. Тому що — криза відповідальності. Оскільки нам нізвідки взяти відповідальну еліту і суспільство, що розуміє ситуацію, ми просто приречені на перманентне повторення криз. Це і є суть політичного процесу найближчих 5-10 років.



загрузка...

Читайте також

Коментарі