Чи так все ідеально: Бажане і дійсне у НАТО

Чи так все ідеально: Бажане і дійсне у НАТО

Альянс НАТО — наріжний камінь безпеки в Європі і Північній Америці, один із найуспішніших військових союзів в історії.

Офіційна його назва — Організація Північноатлантичного договору. Якщо виходити з неї, в союз повинні входити прилеглі до Північної Атлантики країни, які зобов’язуються захищати одна одну від військової загрози.

Але в НАТО є і Туреччина, і Хорватія, і Болгарія, і Угорщина, які лежать досить далеко від Атлантики.

То хто може стати членом альянсу? Багато оглядачів вважають, що йдеться про країни Європи, в яких встановлена демократія і які не мають нерозв’язаних територіальних суперечок з іншими країнами.

Прихильники цієї точки зору посилаються на дослідження про розширення НАТО 1995 року. У його шостій статті сказано: «Держави, в яких існують міжетнічні тертя або територіальні суперечки, … повинні розв’язати ці розбіжності мирними способами … розв’язання подібних конфліктів буде одним із факторів, що впливають на рішення запросити країну до складу Альянсу».

Формулювання чітке і ясне, але в реальному житті — а особливо в міжнародних відносинах — чіткі і ясні моменти трапляються рідко.

Буквально в наступній, сьомій статті того ж документа наголошується, що «немає фіксованих або жорстких критеріїв у питанні про запрошення країни приєднатися до Альянсу».

Іншими словами, це питання насправді політичне. Що не дивно, якщо врахувати, що багато країн НАТО зараз мають нерозв’язані територіальні суперечки, причому часто — одна з одною.

Суперечки між союзниками

Внутрішніх розбіжностей із питань суверенітету над певними територіями досить багато.

США, Канада, Велика Британія, Іспанія, Данія, Греція, Туреччина, Португалія, Італія, Франція, Словенія, Німеччина — не тільки військові союзники, які взяли на себе зобов’язання захищати один одного до переможного кінця в разі нападу, а й опоненти, які вважають, що деякі члени альянсу незаконно вважають ту чи іншу територію своєю.

Почнімо з найвідоміших випадків.

Іспанія офіційно передала Гібралтар Англії за Утрехтською угодою 1713 року. Попри це, в XVIII столітті іспанські сили кілька разів брали в облогу Гібралтар, сподіваючись повернути його іспанській короні.

Вимоги повернути Гібралтар Мадриду відродив генерал Франко в 1950-ті роки. Він навіть організував блокаду півострова.

Проте жителі Гібралтару двічі (в 1967 і 2002 роках) шляхом референдуму заявляли, що хочуть залишатися під управлінням Лондона. Обидва рази за це проголосували 99% гібралтарців.

Зараз періодично поновлюються — як і завжди, безрезультатно — тристоронні переговори між урядами Іспанії, Великої Британії та Гібралтару щодо майбутнього території.

Суперечка між Канадою і Данією поки не привела до збройних зіткнень, але від кінця 1980-х років на острів регулярно, хоча і не одночасно, прибувають військові кораблі обох країн, ставлять свої прапори і залишають біля підніжжя флагштока пляшку: канадці — віскі, а данці — шнапс.

Щоб уникнути інцидентів, кожна сторона повідомляє інший, що її військові кораблі або вертольоти направляються до острова. Протока між Гренландією і Канадою часто замерзає, і, крім того, в ній нерідко трапляються великі айсберги, що дещо ускладнює мореплавство. Можливо, це певною мірою охолоджує запал Копенгагена і Оттави.

Після об’єднання Італії в XIX столітті Франція та Італія підписали досі чинну угоду, за якою кордон між ними на горі Монблан проходить по нижньому краю льодовика. Сама ж вершина, природно, лежить у найвищій частині цього льодовика.

При цьому вершина не вважається нічийною територією (terra nullius), бо відповідно до угоди господарськими справами на горі займаються два місцевих муніципалітети — один із французького, інший — з італійського боку. Поки що Франція та Італія не конфліктували щодо піку.

Попри територіальну суперечку про приналежність Олівенси, стосунки між Мадридом і Лісабоном залишаються настільки теплими, що в 2008 році муніципалітети по обидва боки кордону, зокрема й Олівенса, увійшли до спільного єврорегіону і тісно співпрацюють один з одним.

Греція і Туреччина вже багато десятиліть не можуть дійти згоди щодо точної делімітації прибережних вод і повітряного простору, що вже кілька разів мало не призвело до збройного зіткнення між цими союзниками по НАТО.

Крім того, досі не вирішене питання про те, якій із країн належать кілька скель в Егейському морі.

Дві країни вирішили звернутися до міжнародного арбітражу в 2009 році. Але на початку 2015 року Хорватія висловила сумнів щодо неупередженості словенського судді, який входить до складу арбітражного суду, і оголосила про вихід з арбітражу. Суперечка триває.

Канада і США також сперечаються щодо низки невеликих островів на кордоні між провінціями Нью-Брансвік і Британська Колумбія з одного боку, і штатами Мен, Вашингтон та Аляска — з іншого. Обидві країни також сперечаються про те, де конкретно проходить морський кордон у низці проток, наприклад Хуан-де-Фука.

Суперечки з країнами, що не входять до НАТО

Не всі територіальні суперечки розв’язуються полюбовно, проходять мирно чи по суті ігноруються сторонами. Інколи доходить до реальних військових дій.

У 1982 році збройні сили Аргентини вторглися на Фолклендські острови і зайняли їх. У відповідь Лондон направив експедиційні сили для їх звільнення.

Фолклендську війну виграла Велика Британія, проте Аргентина досі активно наполягає на тому, що Лондон управляє островами незаконно, хоч і стверджує, що більше не збирається застосовувати силу.

Деякі територіальні суперечки вдається розв’язати через переговори.

Одна з найбільших територіальних суперечок Британії стосувалася Ірландії. Після того, як її розділили на Ірландську республіку і Північну Ірландію, що залишилася під контролем Лондона, конституція Ірландії і далі стверджувала, що територією республіки є весь острів — з Північною Ірландією включно.

Питання розв’язали лише в грудні 1999 року, коли в рамках мирного процесу в Північній Ірландії виборці Республіки Ірландія на референдумі схвалили зміни у цій частині своєї конституції.

Тепер і Дублін, і Лондон офіційно визнають, що Північна Ірландія теоретично може об’єднатися з Ірландською республікою, але тільки якщо цю пропозицію схвалять на всенародному референдумі.

Ще відносно недавно Велика Британія мала величезну імперію, і країна досі має територіальні суперечки практично на кожному континенті.

Уряд Маврикію переконаний, що Лондон незаконно приєднав до своїх заморських територій архіпелаг Чагос у південній частині Індійського океану.

На острові Дієго-Гарсія, що входить до складу архіпелагу, розташована величезна військово-повітряна база США. Для її будівництва Лондон депортував на Маврикій усе населення Чагоса.

Люди і досі домагаються права повернутися на рідні острови.

Франція має нерозв’язані територіальні суперечки із цілою низкою країн.

Ці території Франція називає островами Еспарса (або розкиданими островами). Вони входять до складу Французьких Південних і Антарктичних територій та управляються з острова Реюньон в Індійському океані, який є департаментом Франції.

Крім того, Франція вважає своєю територією острова Глоріосо, що на північ від Мадагаскару, з чим Антананаріву категорично не згоден.

На схід від Мадагаскару лежить безлюдний острів Тромлен, на якому розташована метеорологічна станція. Попри те, що на нього претендує Мадагаскар, уряди Франції та Мадагаскару домовилися спільно управляти островом.

Коли в 70-х роках заговорили про незалежність Коморських островів, мешканці Майотти на референдумі 1974 року вирішили залишитися у складі Франції.

У 2011 році Майотта стала заморським департаментом, а отже — територією Євросоюзу. Уряд Коморських островів вважає Майотту своєю територією, про що написано в конституції країни.

У 1976 році 11 із 15 членів Ради Безпеки ООН підтримали проект резолюції, який визнає суверенітет Коморських островів над Майоттою, але Франція ветувала цей проект.

Для підтримки свого суверенітету над островами Метью і Хантер Франція побудувала на одному з них метеорологічну станцію.

Крім того, обидва острови регулярно відвідують кораблі військово-морського флоту Франції. Але, крім заяви про свої претензії на Метью і Хантер, уряд Вануату поки не зробив жодних інших кроків щодо їх повернення.

У 1885 році питання про точну лінію кордону між Суринамом і Французькою Гвіаною знову стало актуальним, бо у верхів’ях Мороні знайшли золото.

Обидві країни попросили розв’язати це питання російського царя Олександра III. Той постановив, що Мороні випливає з річки Лава, а отже, межа проходить по цій річці теж.

Але аж до сьогодні немає згоди, звідки витікає Лава. Нідерланди, а з ними — і сьогоднішній Суринам, вважають, що з річки Маровіні, яка тече східніше. Водночас на думку Франції, Лава витікає з річки Літані, західніше.

Суринам досі претендує на частину Французької Гвіани, хоча експерти вважають, що якщо той звернеться до міжнародного арбітражу, то, швидше за все, програє.

Незважаючи на територіальні претензії Марокко, Рабат і Мадрид на практичному рівні співпрацюють один з одним із питань охорони кордону, боротьби з наркотрафіком, нелегальною міграцією тощо.

Крім того, Марокко претендує на острови Чафарінас біля атлантичного узбережжя, які перебувають під контролем Іспанії з 1848 року. За винятком невеликого гарнізону, острови безлюдні.

Марокко також претендує на острівець Пеньон-де-Алусемас, площею 0,015 квадратних кілометра, який лежить за 300 метрів від середземноморського узбережжя Марокко, а також на іспанські скелю Пеньон-де-Велес-де-ла-Гомер і острівець Перехіль в Гібралтарській затоці.

Швейцарія вважає, що кордон проходить посередині Боденського озера.Австрія наполягає, що озеро належить всім трьом прибережним країнам. Німеччина займає невизначену позицію.

Питання, пов’язані з водним транспортом і рибальством, регулюють окремі угоди.

На безлюдний риф Бахо-Нуево, крім США, претендують Колумбія, Ямайка і Нікарагуа.

Контроль над рифом здійснюють США, але військово-морські сили Колумбії регулярно заходять в прилеглі води. Всі країни сподіваються розширити свою виняткову економічну зону навколо островів.

Раніше на Бахо-Нуево також претендував і Гондурас, але в 1999 році він підписав договір з Колумбією про морський кордон, згідно з яким Тегусігальпа визнає риф колумбійським. Крім того, Вашингтон сперечається з Гаїті з приводу безлюдного острівця Навасса, яким управляють США із бази в Гуантанамо на Кубі. На острів також з 1801 року претендує Гаїті, і конституція країни стверджує, що острів належить їй.

США, Куба і Мексика не можуть дійти згоди щодо того, кому саме належать які частини континентального шельфу в Мексиканській затоці.

Острів Суейнс із населенням 17 людей перебуває в юрисдикції Американського Самоа. Незважаючи на те, що до кінця ХХ століття Нова Зеландія визнала суверенітет США над ним, у конституції Токелау чітко написано, що цей острів є невід’ємною її частиною.

Площа спірних територій між Хорватією і Сербією сягає 140 квадратних кілометрів. Питання про точну лінію кордону вперше постало в 1947 році, але потім, під час існування Югославської Федерації, не викликало проблем.

Статус спірних територій знову опинився на порядку денному після розпаду Югославії. Наразі лінія фактичного контролю відповідає позиції Сербії.

Автор: Борис Максимов, джерело: ВВС 

Читайте також: Прийшов час для встановлення інфраструктури НАТО в Польщі, — Дуда



загрузка...

Читайте також

Коментарі