«Роги і копита» — два столи, два стільці, калькулятор: Про особливості луганських...

«Роги і копита» — два столи, два стільці, калькулятор: Про особливості луганських кредитів

Серпень 2014 року. Немає води, немає світла. Транспорт ходить до 12:00. Але у всьому цьому хаосі, підігрітому аномальною спекою та людським страхом, регулярно лунає одне і те саме питання: «Ви не чули, коли запрацюють банки?»

Безумовно, всі трохи божевільні. Перед тими, хто щось може сказати з цього приводу, завжди натовп слухачів. Представники так званої «влади» впевнено кажуть, що разом з електрикою запрацюють нові банки. У вересні — вже зовсім скоро. Як потім виявиться, це відбудеться значно пізніше, аж у березні 2015 року.

Це так дивно: жити в цивілізованому світі, розраховуватися карткою, носити з собою мінімум готівки, подорожувати по світу з пластиковими картами, а потім раптом в один момент опинитися за межею всього. У багатьох на картках зависли відпускні, пенсії, зарплата.

У жовтні 2014 року, після того страшного серпня, я потрапила до Києва: там були і світло, і вода, і банки. Я, як герой Тома Хенкса у «Вигнанці», спала з включеним світлом і телевізором, а милася разів п’ять на день. А ще банкомати — на кожному кроці, з грошима, ті, які працюють, а не привиди минулого.

У Луганську все було складно. Найперше — як виплачувати кредит, який не давав мені спокою. Я опитала всіх знайомих в Луганську і почула десяток жартів про борги і кредити, суть яких зводилася до того, що ми прощаємо всім, кому винні, а хто дуже хоче щось у нас забрати, хай сам приїжджає і спробує це зробити. Філософія зрозуміла і спокуслива: не віддавати. Борг був близько 10 тис. гривень.

Все навколо хизувалися тим, як вчасно встигли зняти з кредиток усе просто перед самим вимкненням електрики в липні 2014 року. І тільки я думала, яку мені обрати схему повернення боргу. Ні, про особливу порядність не йдеться, але мені подобався цей банк — у ньому до війни були мої зарплати, дитячі виплати, там був накопичувальний рахунок на мою дитину. І взагалі було багато хороших спогадів, пов’язаних із цим.

Мені не хотілося розлучатися ось так, опинившись у чорному списку боржників. Нова колега підозріло запитала: «Яно, в нас за наші ж гроші стріляють, а Ви збираєтеся їм платити?«. Але якась частина моєї свідомості не сприймала нової реальності і нової філософії: брати, не замислюючись. У мене був приятель в Києві, і він на моє прохання став вносити гроші на мій рахунок, а я віддавала цю суму готівкою його мамі в Луганську.

Непроста схема, скажу я вам.

Мама мого приятеля жила в іншій частині міста. І перший, і другий раз я потрапила на ліфт, що не працював, і дерлася на восьмий поверх пішки. Дрібниці, звичайно. Дві години на дорогу, щоб внести свою невелику лепту у погашення кредиту.

А потім у мого приятеля почалися проблеми з роботою, і він не міг вносити навіть ці 500 — 600 грн на мою кредитку. У нього просто не було грошей, щоб жити. Спав він у спальнику на підлозі чужої кухні, жив на рисі і рідкому супі, моя чесність була йому зрозуміла, але допомогти він не міг. І знову всі обставини були проти того, щоб я гасила кредит. Як це робити в місті, де немає жодного банку, а всі банкомати не працюють? І не тільки немає банків, офіційна позиція «влади» — брати, не віддаючи.

Наприкінці 2014 року я потрапила до приміщення колишнього приватного банку, експропрійованого на потреби «армії». Папери на підлозі, сидіння офісних крісел порвані прикладами, на балконі за директорським кабінетом розкладені цеглини — на них нещодавно смажили шашлик. Там же спали, в кабінетах стояли розкладачки, висіла білизна. Пахло потом і гуртожитком. Стоси паперів з написами «Кредити» лежали в загальній купі макулатури на підлозі. Шини і каністри з бензином — біля каміна. Підлога була брудна до неможливості. Технікою, меблями, речами власника впевнено користувалися люди в формі, а я думала, як же мені повернути 10 тисяч боргу — немислима сума у ті часи.

Знаєте, коли я віддала борг (на це пішло трохи менше року), виявилося, що, крім того самого приятеля (він все ще спав на підлозі і шукав роботу), мені і похвалитися цим було нікому. Мама мене підтримувала, а всі знайомі в Луганську вважали правильним не віддавати ніяких боргів українським банкам.

Зараз, коли минуло багато часу, можна точно сказати: все владналося. Як влаштувалося — питання інше. Але вже працюють так звані «державні банки» в приміщеннях «Ощадбанку». Поки без банкоматів, на це потрібен час, — так нам кажуть, — але хоча б так. Уже тричі ми отримували зарплату за паспортом і кодом в банку. Документи перевіряють з ретельність прикордонників. Там же або на пошті можна оплатити комунальні платежі. За телефон потрібно платити тільки на АТС. Це майже цивілізація. Майже, як колись, коли банки були банками, а ми могли зняти гроші в будь-який час.

Крім так званих «державних банків», є купа місцевих комерційних центрів, які з радістю переведуть у готівку українські гривні за місцевим курсом. І паспорт не потрібний — тільки картка. І чимало людей користується цим грабіжницьким курсом, вважаючи, що це — найкращий з можливих варіантів отримати переказ або готівку. За 5% від суми послуги і тільки за встановленим в «республіці» курсом, який змінюється щодня.

«Роги і копита» — два столи, два стільці, калькулятор. І гроші, які підвозять протягом дня. Видача переказів — тільки в рублях, гривню продають. І купа людей, які когось збагачують. Але це дешевше, ніж самому їхати за грошима. Попит народжує пропозицію, а отже, завжди знайдеться хтось, хто за твої гроші допоможе тобі погасити кредит, позначивши, скільки коштує твоя совість.

На вулиці Карла Маркса — комісаріат в колись головному офісі українського банку, в тій самій будівлі зі скла і бетону з каміном в холі і людьми, які сплять там же.

І нові, перші, російські приватні банки в приміщеннях українських банків — провісники нового життя в новому вимірі, в якому совість може стати атавізмом.

Автор: Яна Вікторова, джерело: ВВС Україна

Читайте також: Как украинцам жить без войны



загрузка...

Читайте також

Коментарі