Айварас Абромавічус: провал замість реформ

Айварас Абромавічус: провал замість реформ

Які з починань глави МЕРТ не виправдали очікувань бізнесу.

Вчора про своє бажання піти у відставку заявив один із найбільш одіозних міністрів-експатів в українському уряді – Айварас Абромавічус. «Сьогодні я прийняв рішення подати у відставку з посади міністра через різку активізацію блокування системних і важливих реформ у країні», – сказав він. За словами міністра, він більше не хоче «бути ширмою для відвертої корупції».

Після такої гучної заяви міністра-експата не змусила довго себе чекати міжнародна реакція. Зокрема, посли Канади, Франції, Німеччини, Італії, Швеції, Швейцарії, США, Британії, Литви, Японії опублікували спільну заяву, у якій дипломатичною мовою пояснили, що не раді такому розвитку подій в Україні.

«Ми глибоко розчаровані відставкою Міністра економічного розвитку й торгівлі Айвараса Абромавічуса, який досяг справжніх результатів у проведенні реформ в Україні. Упродовж минулого року пан Абромавічус і його професійна команда домоглися важливих зрушень у впровадженні жорстких, але необхідних економічних реформ, покликаних стабілізувати українську економіку, у викоріненні хронічної корупції, приведенні України у відповідність до вимог програми МВФ і сприянні формуванню більш відкритої та прозорою влади», – мовиться в спільному дипломатичному посланні.

Заява Айвараса Абромавічуса про намір подати у відставку викликала широкий резонанс і всередині країни – як в українському політичному істеблішменті, так і в бізнес-середовищі. Безумовно, наслідки «англійського» способу піти міністра-«варяга» можуть стати найрізноманітнішими: від втрати зовнішньоекономічної допомоги з боку західних партнерів України до дострокових парламентських виборів. Але водночас, якщо тверезо поглянути на підсумки роботи міністра, то симпатія останньої доби починає танути на тлі очевидного реформаторського провалу.

Політичний шлейф, який супроводжує можливу відставку Айвараса Абромавічуса із посади міністра економічного розвитку й торгівлі, дещо спрощує ситуацію. Увага ЗМІ весь вчорашній день здебільшого була прикута до звинувачень із боку Абромавічуса на адресу «сірого кардинала» Блоку Петра Порошенка – Ігоря Кононенка. Але це лише вершина айсберга того конфлікту всередині української еліти, який спровокував поки ще чинний міністр. До якого, до речі, питань не менше, ніж до тіньових лідерів президентського і прем’єрського таборів.

14 місяців – рівно стільки Айварас Абромавічус очолював оптимізоване Міністерство економічного розвитку й торгівлі, яке мало стати головним локомотивом українських реформ. Призначався литовський економіст із недвозначними професійними коренями, що ведуть до московських інвестиційних компаній, за квотою тодішнього глави Адміністрації президента Бориса Ложкіна.

Нагадаємо, Абромавічус до призначення главою українського МЕРТ багато років обіймав посаду менеджера інвесткомпанії East Capital, інвестиції якої на 87,4% припадали на російські активи й лише на 8,2% – в Україні.

Сам Ложкін свою лобістську участь у цьому питанні ніколи не приховував, охрестивши Абромавічуса частиною так званого «спецназу реформ». Очевидно, литовський менеджер для української президентської команди мав стати тією «вітриною», яка б дозволила говорити одночасно і про комплексне оновлення уряду, і про його реформаторський потенціал.

Рік і два місяці – більш ніж пристойний термін для реалізації швидких реформ, які країна мала побачити у виконанні Абромавічуса і його команди. Тож чим об’єктивно запам’ятався нам міністр економічного розвитку й торгівлі?

Дерегуляція й електронні закупівлі

Із самого початку своєї роботи Айварас Абромавічус позиціонував себе як прискіпливий ліберал із прогресивним мисленням. Але водночас, як показала практика, повністю відірваний від українських реалій. Ініційований МЕРТ проектProZorro, який передбачає реалізацію держзакупівель в електронній формі, виявився не здатним виключити корупційну складову.

Минулого року система працювала в тестовому режимі, і до е-закупівель були підключені лише кілька сотень підприємств. І лише кожна 500-а закупівля припадала на електронний формат – ключові гроші, як і раніше, курсували у форматі традиційних тендерних процедур.

Але проблема зовсім не в масовості, а в самому механізмі. ProZorro виявилася звичайним електронним клоном традиційної заявки з дотриманням усіх формальностей і збереженням тих самих лазівок. Тендерну комісію, як і раніше, визначає замовник, а будь-яку заявку на участь у тендері можна подати від підставної компанії. Сама ж ProZorro виглядає відверто сирою розробкою – з масою технічних багів і скасованих із незрозумілої причини конкурсів. Трохи порядку в цьому питанні міг би навести ухвалений наприкінці року Верховною Радою законопроект «Про державні закупівлі». Набути чинності він мав у квітні, але можлива відставка Абромавічус, очевидно, поховає й цю ініціативу.

Також, міністр регулярно рапортував перед пресою, що йому вдалося істотно поліпшити показник України в рейтингу Doing Business. Насправді, якщо почитати доповіді Світового банку, то Україна у 2015 році піднялася всього на 4 позиції, посівши за підсумком 83 місце. І це за всієї лояльності міжнародних фінансових інституцій до нашої країни.

Зазначимо, що Росія минулого року теж піднялася на три позиції й закріпилася на 51-му місці. Аналогія явно не на користь нашого міністра економічного розвитку, який заявляв про спрощення реєстрації бізнесу і скорочення регуляційних функцій держави. Реально ж Абромавічусу вдалося скасувати лише кілька відомчих і підзаконних нормативно-правових актів. Натомість Всесвітній банк, як і раніше, вказує на одвічні «больові точки» української ділової сфери: проблеми з отриманням дозволу на будівництво для українського бізнесу, ведення транскордонної торгівлі та завершення процедури банкрутства.

Кадрові чистки й лобізм

Одним із головних пріоритетів роботи свого міністерства Абромавічус окреслив підвищення ефективності держпідприємств. З погляду наповнення бюджету ця робота виявилася малопомітною, зате чиновник встиг стати фігурантом декількох кадрових скандалів, які не закінчилися досі й завдали чималої шкоди державі.

Йдеться, насамперед, про два держпідприємства – Об’єднану гірничо-хімічну компанію й «Укрхімтрансаміак». Друге підприємство більше на слуху у пресі, і вже рік працює в умовах постійного скандалу.

Близького до Давида Жванії керівника «Укрхімтрансаміаку» близько року безрезультатно намагався змінити на свого кандидата саме Абромавічус, який сьогодні звинувачує в лобізмі Ігоря Кононенка. «Укрхімтрансаміак» – підприємство зі щорічним оборотом в 1 млрд грн – монополіст на ринку аміаку. Зате ще на початку року прокуратура відкрила кримінальну справу за фактом незаконного заволодіння менеджментом компанії 37 млн грн. Результатів наразі немає.

З «Об’єднаною гірничо-хімічною компанією» все ще цікавіше. До складу ОГХК, створеної Кабміном у 2014 році, було включено титанові рудники, які до вересня 2014 року перебували в довгостроковій оренді в заводу «Кримський Титан» Дмитра Фірташа. Йдеться про Іршанський ГЗК (Житомирська обл.) і Вільногірський ГМК (Дніпропетровська обл.). Ці два найбільші гірничо-збагачувальні підприємства були основними постачальниками сировини на титанові підприємства всього Радянського Союзу. Доступ до сировини, яку вони виробляють, забезпечував Фірташу ключову роль в українській титановій галузі. Арсеній Яценюк вирішив змінити розклад на ринку й повернути рудники державі. Так виникла ідея сконцентрувати привабливі титанові активи в одній держкомпанії. Кабмін договори про їх оренду з Фірташем продовжити відмовився.

На це підприємство Абромавічус практично відкрито лобіював свого бізнес-партнера Костянтина Лісничого, роблячи все для відставки чинного генерального директора ОГХК Руслана Журила. У відповідь на претензії, які висував Абромавічус керівництву ОГХК, Журило реагував досить стримано. «Я не підходящий формат для Абромавічуса – у цьому вся проблема. Кембридж чи Гарвард не закінчував. Замість строгих ділових костюмів і краваток волію носити джинси…» – говорив він в інтерв’ю Forbes восени минулого року, коли Абромавічус активізував критику керівників держпідприємств, з якими не зміг знайти спільну мову й захотів їх звільнити, звинувативши у зловживаннях і корупції.

У відповідь прес-служба ОГХК розповсюдила реліз, у якому звинуватила Абромавічуса у спробі взяти під власний контроль «компанію з великими фінансовими оборотами» і призначити на місце Журила Костянтина Лісничого. Лісничий зараз очолює держкомпанію «Українські поліметали», раніше працював в інвесткомпанії «Сократ».

Абромавічус і Лісничий випади ОГХК і її топ-менеджера ігнорували. «У них є надія, що я напишу заяву про звільнення за власним бажанням. Але цього не буде», – попереджав Журило. А тепер історія розвивається так, що саме Абромавічус зважився на такі дії і йде з МЕРТ.

Не оминув Абромавічус стороною й торішній конфлікт із незаконним видобутком бурштину. Держпідприємство – пряма сфера відповідальності міністра економіки. Нагадаємо, передане розформованим Міністерством промислової політики підприємство «Укрбурштин», очолюване протеже Абромавічуса, було замішане у скандалі з 2,6 т бурштину, затриманого в Рівному.

Фантомний мегахолдинг

Абромавічус був ініціатором резонансної ідеї зі створення публічного акціонерного товариства «Укрхолдинг», який мав об’єднати 12 найбільших держкомпаній і банків, непідконтрольних МЕРТ. У списку опинилися об’єкти, за контроль над якими різні групи впливу в політиці постійно ведуть боротьбу, щоб отримати доступ до їхніх фінансових потоків. Серед них: «Нафтогаз України», «Укргідроенерго», «Турбоатом», «Надра України», Ощадбанк, Укрексімбанк, Родовід Банк.

Новий «корпоративний монстр» (а саме так почали називати опоненти Абромавічуса «Укрхолдинг»), за задумом екс-міністра, покликаний покращити якість управління найбільшими суб’єктами господарбвання державного сектору економіки й підвищити їхню ефективність. Для цього було розроблено схему координації роботи «Укрхолдингу»: найбільші держкомпанії й банки в його структурі мали підкорятися безпосередньо Кабміну. Керівник «Укрхолдингу» – глава правління. Його кандидатуру на затвердження уряду мала подавати наглядова рада, у складі якої – по одному представнику від Кабміну, МЕРТ і Адміністрації президента, а також чотири члени від урядового Комітету з призначень керівників особливо важливих для економіки підприємств.

Але реалізація цих планів застопорилася. Проти них почали виступати не тільки соратники Арсенія Яценюка, а й бізнесмени з оточення Петра Порошенка, який схвалив призначення Абромавічуса в уряд. Створення «Укрхолдингу» також вимагало врегулювання безлічі проблемних питань із міжнародними кредиторами, у розвитку співпраці з якими зацікавлена Україна для підтримки своєї економіки.

Крім того, створення «Укрхолдингу» відкривало можливості для тіньової приватизації привабливих держактивів. Тому що передання держпакетів акцій компаній у структуру «Укрхолдингу» може призвести до втрати акціями статусу державних. А отже, компанії стануть вразливими для банкрутства або арешту їхнього майна. Для цього знадобиться кілька судових рішень, якими акції держкомпанії буде визнано приватною власністю. У результаті акції залишаться у структурі держхолдингу, але на них більше не будуть поширюватися норми національного законодавства про захист держвласності.

Подібний прецедент в історії українського корпоративного управління вже є. Навесні-влітку 2013 року компанії «Укртрансгаз» і «Укргазвидобування» зі структури НАК «Нафтогаз України», якими в той час керували топ-менеджери, близькі власникові Group DF Дмитру Фірташу, ініціювали судові розгляди з материнською компанією. У результаті за короткий проміжок часу з’явилося кілька судових рішень господарських та адміністративних судів, згідно з якими акції «Укртрансгазу» й «Укргазвидобування» втратили статус державних і були визнані приватними. Так ці дві компанії, залишаючись у структурі «Нафтогазу», стали відкриті для тіньової приватизації. В уряді стверджують, що мають намір залучити приватних інвесторів через відкриті конкурси.

З розпродажем не склалося

Нереалізованим завданням міністра Абромавічуса, поза всяким сумнівом, можна вважати масштабну приватизацію, яку він неодноразово анонсував, але так і не реалізував. Заявлена сума, яку держава планувала отримати від продажу держвласності, коливалася від 17 млрд до 30 млрд грн. Суми космічні навіть з урахуванням девальвації нацвалюти (до чого Абромавічус теж мав якщо і не пряме, то вже точно непряме відношення).

А тепер найцікавіше. За 11 місяців 2015 року, згідно з офіційною інформацією Фонду держмайна, Україна отримала від приватизації всього 144 млн грн. Це 0,85% від річного плану, встановленого самим же Абромавічусом. Для порівняння, у 2014 році (рік активних військових дій) Павло Шеремета та й той зміг залучити 465 млн грн.

Які підстави було припускати, що Абромавічус цьогоріч залучить 30 млрд грн? Питання риторичне. Якщо ж заковика полягала в недосконалості законодавчої бази, то й цю проблему Верховна Рада розв’язала – обов’язковий продаж на фондових біржах 5–10% акцій підприємств при приватизації було скасовано. Тому цьогоріч у міністра економіки вже не було б відмовок для пояснення причин провальної приватизації.

І це за умови, що ще є, що продавати – Центренерго й Одеський припортовий завод у разі укладення угод за ринковою вартістю могли самотужки зробити весь план на 2016 рік. Щоправда, за всю каденцію Абромавічуса так і не стало зрозуміло, як міністр-реформатор планував розпорядитися отриманим прибутком.

Невдачі Абромавічуса можна було б перераховувати довго. У цьому б ряду стояло блокування санкцій щодо Росії, що вже пов’язують із бізнес-профілем міністра, і відсутність плану розвитку стратегічних галузей, і провал інвестиційного напряму. Абромавічус став найкращим розвінчанням міфу про іноземних міністрів, які «мають стратегію» і «не потрапляють в історії».

Відставка нинішнього керівника Мінекономрозвитку, безумовно, може позначитися на зовнішньоекономічних зв’язках України (реакція світового істеблішменту це підтверджує). І зберігається висока ймовірність того, що ми ще побачимо Абромавічуса якщо не на цій, то на якій-небудь іншій посаді в українському уряді.

Водночас, співрозмовник Forbes із команди Абромавічуса, на запитання, чи є остаточним це рішення міністра, відповісти не зміг. Не виключено, що глава МЕРТ свою посаду не покине. Більше того, напевно міжнародні кредитори зажадають від вищої влади України усунути тиск із боку політиків. Якщо ж ці вимоги буде проігноровано, Україні загрожує глибша затяжна як політична, так і економічна криза.



загрузка...

Читайте також

Коментарі