Особливий статус Донбасу: хай прибирає той, хто насмітив

Особливий статус Донбасу: хай прибирає той, хто насмітив

Ухвалення в другому читанні змін до Конституції щодо децентралізації – одне з зобов’язань України в рамках мінських угод і водночас – загроза існуванню коаліції. В українському парламенті немає консенсусу з цього питання, незважаючи на запевнення Петра Порошенка, що 300 необхідних голосів, безсумнівно, буде набрано. Камені спотикання – «особливий статус» Донбасу і дещо бутафорське розширення повноважень місцевих органів влади на тлі посилення президентської вертикалі через інститут префектів.

Чому щонайменше одне зі спірних питань – «особливий статус» Донбасу – можна трактувати на користь української держави, міркує Сергій Шахов, лідер Усеукраїнського громадського об’єднання «Народна довіра».

Україна впритул підійшла до внесення змін у Конституцію. Цей процес, на жаль, не можна назвати відкритим і прозорим; і найбільше запитань викликає та форма, якої сьогодні набуває децентралізація.

З одного боку, ми підписали мінські домовленості і цим взяли на себе обов’язок надати Донбасу «особливий статус». Відповідно, якщо процес децентралізації не буде запущено, Україну вважатимуть винною у зриві переговорів, вона накличе на себе невдоволення міжнародного співтовариства.

З другого боку, конфлікт на сході України вже забрав життя близько 2 000 українських військових, які воювали за єдність нашої країни, і 5 000 мирних громадян. І в цьому контексті надати Донбасу «особливий статус» неможливо.

Підтримка однієї з цих позицій відкидає навіть часткове прийняття аргументів протилежної сторони.

Ось такий спрощений вигляд дилеми, до якої ми підійшли напередодні голосування за зміни до Конституції, з погляду формальної логіки.

Я ж пропоную поставити питання з погляду того, що вигідно Україні сьогодні й зараз.

Звичайно, нам вигідніший мир, а не війна. Отже, питання розв’язання конфлікту має нарешті перейти з площини відкритого збройного протистояння у сферу дипломатичних переговорів і політичних рішень.

Сьогодні ми маємо хитке перемир’я, яке можна зруйнувати різким випадом. Чи маємо ми обмежувати себе від таких випадів, чи вимагати стриманості виключно від проросійських бойовиків? Нинішня ситуація потребує обопільних дій, Україна в односторонньому порядку не може її врегулювати. Відповідно, ми маємо взяти на себе частину відповідальності за дотримання перемир’я, закликавши до цього і терористів.

Зміцнивши мир, Україна зобов’язана вимагати від проросійських найманців допустити представників ОБСЄ на всі ділянки кордону, який контролюють терористи, а також надати поліцейським силам ОБСЄ та ЄС мандат на забезпечення правопорядку на окупованих територіях.

Після цього наша країна має нарешті здобути контроль над східним кордоном, щоб перекрити потік незаконної зброї та живої сили з боку Російської Федерації.

Очевидно, що без цього пункту всі подальші рішення не мають сенсу, оскільки будь-які вибори покажуть 140% підтримки проросійських бойовиків і введуть ставлеників терористів у політичний процес України.

З другого боку, потрібно розуміти, що за час, поки кордон контролюватимуть сили ОБСЄ та ЄС, а також до моменту його зміцнення Україною, десятки тисяч бойовиків встигнуть втекти до Росії.

Очевидно, що злочинця має бути покарано. Але важливо й те, що терористи не підуть на жодні акти зближення, якщо існуватиме небезпека для них особисто. Подивімося на питання цинічно: варіант, за якого десятки тисяч убивць і найманців наповнять Росію, підходить нам значно більше, ніж необхідність розв’язувати питання надання амністії бойовикам.

Логіка дуже проста: Росія не залишить таку кількість головорізів на своїй території, а російські спецслужби займуться утилізацією бойовиків як «вторсировини». Хай прибирає той, хто розкидав сміття.

Нарешті, здобувши повний контроль над усіма територіями Луганської та Донецької областей, Україна зможе провести вибори за тими законами, які передбачає децентралізація.

Чому немає іншого варіанту розв’язання проблеми?

Людям на окупованих територіях уже майже два роки щодня промивають мізки російські ЗМІ.

Без надання певної автономії територіям Донбасу цього разу справді шахтарі, металурги та вчителі можуть висловити свою недовіру Україні – цей варіант реальніший, ніж, можливо, нам у Києві хотілося б вірити. Але мешканці Донбасу цілком можуть почати боротьбу за «незалежність», про яку їм два роки розповідав Дмитро Кисельов. У цьому разі Росія точно не упустить свого і зробить усе для повторного розкручування спіралі конфлікту та повторення сценарію Придністров’я.

Тож, виходить, Україна не має іншого виходу, крім як прийняти «особливий статус» Донбасу?

На жаль, наші дипломати із самого початку вчинили неправильно, коли Україна стала не стороною конфлікту, але жертвою. Це зволікання дало змогу Росії вчасно дистанціюватися від того, що відбувається на Донбасі, не беручи на себе жодної відповідальності за події.

Як результат, сьогодні ми перебуваємо в дуже вузьких рамках міжнародних домовленостей, прийнятих із нашою участю, але не завжди в наших інтересах. При цьому Україна не може відмовитися дотримуватися будь-яких з ухвалених у Мінську рішень.

автор: Сергій Шахов, джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі