Правозахисники прокоментували протистояння на акції пам’яті Бабурової та Маркелова

Правозахисники прокоментували протистояння на акції пам’яті Бабурової та Маркелова

У Києві біля кінотеатру «Жовтень» мала пройти акція пам’яті вбитих у Москві 19 січня 2009 року адвоката Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової. В Україні цю акцію традиційно проводять кожного року, однак сьогодні її учасники зіткнулись з протистоянням з боку радикально налаштованих молодиків. Під «Жовтень» прийшли близько 50 чоловік, в яких в тому числі впізнали бійця „Русского корпуса „Азова” Романа ”Зухеля” Желєзнова, який переїхав в Україну з РФ, та Сергія „Син Перуна” Філімонова, керівника Цивільного корпуса „Азова”.

«Група ультраправих підійшла до товаришів, що тримали плакати з фото Стаса і Насті, і, вказуючи на Маркелова, заявила, що «цей так званий адвокат захищав чеченських терористів» (маючи на увазі сім’ю убитої Будановим чеченської дівчини), після чого почала прославляти доблесну російську армію, що знищувала «чеченську мразь», і особисто полковника Буданова”, — розповіли організатори акції.

Крім того, перед заходом було здійснено напад на одного з активістів — редактора журналу «Спільне» Артема Тідву. З синцями і забоями його забрала «швидка».  Інша частина учасників, яка мала прийти під „Жовтень”, дізнавшись про проблеми з безпекою, провела символічну акцію в іншому місці.

Соцпортал попросив правозахисників та громадських діячів, які приймали участь у сьогоднішньому заході пам’яті Маркелова і Бабурової, прокоментувати події.

Максим Буткевич, правозахисник, координатор проекту «Без кордонів»

Дуже сумно, що так вийшло з акцією, запланованою на 11:00 під кінотеатром „Жовтень”. Але рішення організаторів не проводити її в тому форматі, котрий був передбачений, складно піддати сумніву. Одна з перших задач всіх організаторів — це безпека учасників і учасниць. Можна було піти по одному з двох шляхів — все одно провести акцію. І зважаючи на те, що відбувалось під «Жовтнем», це б закінчилося насильством, закінчилося травмами в центрі Києва. Цей день, дуже важливий, був би затьмарений насильством, яке відволікло б від сутності того, що відбувається. Другий варіант — це потурбуватися про безпеку і спробувати донести меседж, що і було зроблено. Ми бачимо, що треба або не оголошувати заздалегідь місце і час акції, але тоді виникає питання, хто її, власне кажучи, побачить і до кого дійде, навіщо люди виходять на вулиці. Або потрібно оголошувати публічно час і місце, що й було зроблено, і розраховувати на те, що буде забезпечена безпека учасників мирних зібрань. Цей обов’язок лежить на поліції і на владі. Було видно, що забезпечити безпеку в тій ситуації ні поліція, ні влада в якійсь іншій формі не готові. Яку тактику вибирати — першу або другу — це, звичайно, вирішувати організаторам в кожному конкретому випадку. Але на поліції, бо вона у нас існує, лежить обов’язок, забезпечити безпеку учасників мирних, ненасильницьких акцій. В даному випадку це не відбулося і це дуже прикро.

Людям, які не мають відношення до ультраправих, дали зрозуміти, що проведення будь-яких дій, неугодних крайньоправим групам і рухам, можна заблокувати без будь-яких наслідків. Що будь-яка спроба висловити думку, відмінну від думки крайньоправих радикалів може призвести до насильства з їхнього боку. Це дуже шкідливий для суспільства меседж, це дуже погано для всіх, хто намагається реалізувати свої права. І це, напевно, найбільш сумний підсумок того, що сталося.

Владі треба забезпечувати безпеку учасників акції незалежно від того, наскільки це викликає опір тих чи інших, схильних або не схильні до насильства, наближених чи не наближених до влади груп. Ми бачили, що в Україні це виходило робити на прикладі минулих років. Але дивно і стрьомно покладатись на добру волю влади — ось ми хочемо забезпечити безпеку, ось ми не хочемо. Це не бажання, це обов’язок. І як обов’язок її треба сприймати.

Володимир Чемерис, правозахисник, член правління Інституту економіко-соціальних проблем «Республіка» та Української Гельсінської Спілки

19 січня 2009 російські нацисти вбили Маркелова і Бабурову. З тих пір щороку 19 січня правозахисники та громадські активісти проводять акції пам’яті Стаса і Насті. В Росії, Україні та багатьох країнах Європи.

В Росії ці акції розганяє поліція. В Україні досі вони відбувалися без проблем. Цього року в Києві біля кінотеатру «Жовтень», підпаленого нашими домашніми ультраправими 2014-го, зібралося близько 50 ультраправих та загалом 15 учасників акції пам’яті. Інші учасники були недалеко, але побоялися підійти.

Ультраправі говорили російською. Виявилось, що значна частина з них – російські нацисти. Вони виправдовували російську агресію у Чечні, казали, що Буданов – герой, кричали «Зіг хайль!».

Міліція стояла метрів у 20 і у події не втручалася. Але, мабуть через її присутність, а також через присутність журналістів, сутичок не відбулося.

Ілля Пономарьов, опозиційний депутат Держдуми РФ, який єдиний голосував проти анексії Криму

У Росії акція в такому варіанті мирно не пройшла б. У нас би точно були зіткнення, але у нас нацисти нападають завжди приховано, з підворітня. Не те щоб є домовленість, але намагаються не влаштовувати потасовок одного політичного руху проти іншого політичного руху. На моїй пам’яті був тільки один такий випадок на Перше травня 2010 або 2011 року. Ліві дуже сильно нам’яли тоді боки нацистам. Більше це ніколи не відбувалося. У цьому сенсі дивно, що тут було просто місце залишене без бою. Це відображення тієї ситуації, яка зараз є.

За його словами, противники акції свої дії „мотивували дуже смішно, що ліві нападають на них всіх по всій країні, а в Києві вони такого не допустять. Вони представляли себе жертвами страшних комуністів”. На питання, чи будуть сьогоднішні події висвітлювати в РФ, Пономарьов зазначив: „ Я думаю, прокремлівські ЗМІ із задоволенням”.

Читайте також: Ультраправі перешкодили акції пам’яті Маркелова і Бабурової



загрузка...

Читайте також

Коментарі