І вам, і нам: Порошенко та Гризлов дали старт Мінську-3

І вам, і нам: Порошенко та Гризлов дали старт Мінську-3

Візит новоспеченого представника Росії у тристоронній контактній групі з виконання мінських угод Бориса Гризлова знову актуалізував дискусію про вирішення долі Донбасу. Враховуючи, що на своїй першій в 2016 році прес-конференції президент України Петро Порошенко заявив, що має намір саме цього року відновити український суверенітет на тимчасово окупованих територіях, нас чекають складні політичні торги, в ході яких кожен захоче витягти з розплутування донбаського клубка максимальну вигоду.

Якщо в 2015 році виконання підписаних ще в лютому мінських угод не увінчалося особливим успіхом (сяк-так вдалося частково виконати лише перші два пункти про припинення вогню і відведення важкої техніки), то 2016-й може пройти під знаком більш активних дипломатичних дій щодо вирішення проблеми Донбасу.

Раптовий візит Бориса Гризлова − людини, що входить в еліту російської політики, став несподіванкою як для української, так і для російської громадськості. Як, власне, і теплий прийом української сторони: той факт, що Гризлов перебуває під європейськими санкціями, не завадив їй розчистити для нього повітряний простір.

Гра в підкидного

Очевидно, що ініціатива зустрічі йшла від Москви, для якої вирішення донбаської проблеми на тлі безперервного конфлікту в Сирії і мертвої хватки світових санкцій могло б стати ковтком свіжого повітря.

Крім питання обміну полоненими й оголошення «режиму тиші» з 14 лютого Гризлов мав можливість тет-а-тет поговорити з Порошенком, ретранслювати позицію Путіна. Публічно обговорювані позиції не озвучувалися, але відомі в дипломатичних колах експерти вже встигли висловити скепсис щодо порядку денного.

Для української влади Донбас останні два роки служив вдалим виправданням неефективної економічної політики уряду, а для Росії він став класичним валізою без ручки

Так, у коментарі для Forbes екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко засумнівався в намірах Кремля, як і в перспективах ведення переговорів: «Та позиція, з якою приїхав до Києва Гризлов, говорить про те, що ніяких істотних зрушень у політиці Москви не відбувається. Зараз настав час, коли Україна повинна свій план вирішення конфлікту на Донбасі нав’язувати і Росії, і нашим західним партнерам. Превентивна і послідовна політика Києва була б набагато ефективнішою за необдумане прийняття пропозицій, які надходять ззовні. Вихід із кризи для Росії лежить у площині відновлення контактів із Заходом, але візит Гризлова до Києва показав: поки що Москва намагається продати нам повітря».

Зрозуміло лише те, що і Росія, і Україна сходяться на необхідності реінтеграції Донбасу, от тільки бачать ситуацію принципово по-різному. Київ наполягає на тому, що бойовики повинні повернути йому контроль над кордоном, а потім вже проводити вибори (і тільки за українським законом), у Кремлі ж говорять про особливий статус і передання ключів від кордону тільки після легітимізації лідерів самопроголошених республік. Точок дотику в такій грі в підкидного дурня поки що не знайдено, але на зговірливість Москви можуть вплинути її прийдешні економічні проблеми.

Валіза без ручки

Якщо для української влади Донбас останні два роки служив вдалим виправданням неефективної економічної політики уряду, то для Росії він став класичною валізою без ручки. Той пафос, який спостерігався після анексії Криму в частині «захисту» російськомовного населення, сьогодні вже слабко контрастує зі згубними фінансовими наслідками продавлювання своїх геополітичних інтересів.

Ціна амбіцій на світовий вплив виявилася занадто високою. Зниження вартості базової нафти марки Brent нижче психологічної позначки в $30 за барель значно випереджає спроби імпортозаміщення та розвитку несировинних галузей російської економіки. Але занадто різко відмовлятися від ура-патріотичної риторики теж не комільфо, тому потрібно підібрати формулу, при якій можна буде і Донбасу позбутися, повернувши його назад під українську юрисдикцію, і геополітичних втрат особливих не зазнати, обставивши все як миротворчу місію.

Якщо Росія зуміє вийти з донбаського конфлікту, надавши Україні всі можливості для відновлення там свого суверенітету, вона цілком має право розраховувати на перегляд санкцій

«Росія страждає від конфлікту на Донбасі як у військово-політичному, так і в соціально-економічному плані. Тому стратегія Росії в конфлікті на сході України зараз полягає в тому, щоб одночасно і зберегти напруженість у регіоні, і почати діалог про зняття санкцій. Росіяни хочуть повернутися до економічної взаємодії із Заходом, бо ще більшого посилення санкцій російська економіка може не витримати. Особливо це важливо зробити зараз, перед президентськими виборами в США, адже після них домовлятися доведеться вже на принципово інших умовах. Що стосується виконання мінських угод, в них чітко визначено, що будь-яка інтеграція можлива лише після повного виведення російських військ, техніки і бандформувань. Тільки після виконання цього пункту можливий політичний діалог», − підкреслює український політологОлександр Палій.

Якщо Росія зуміє вийти з донбаського конфлікту, надавши Україні всі можливості для відновлення там свого суверенітету, вона цілком має право розраховувати на перегляд санкцій. Європейська бюрократія може повернутися до цього питання вже навесні, і це багато в чому пояснює раптовий поспіх Кремля у виконанні мінських угод.

Очі бояться − руки роблять

Для української влади вирішення питання Донбасу лежить у площині двох таких усталених понять, як «перемога» і «зрада». Якщо проблему не вирішувати, вона рано чи пізно неминуче призведе до синдрому «зрада» і спричинить неминучі політичні наслідки. На тлі падаючого рейтингу президенту важливо грати першу скрипку у вирішенні конфлікту, і якщо згадати сходження Петра Олексійовича на президентський трон, справедливим буде зауважити, що вибирали його саме як миротворця. У агресивній мілітаристській риториці, багато в чому нав’язаній Порошенку радикальними силами, він почувається вкрай некомфортно. Погравши в цю гру перші два роки, Петро Олексійович більше ніж удвічі втратив у рейтингу.

Увійти в історію України як президент, який повернув Донбас, було б для Порошенка набагато приємніше, ніж уславитися черговим прісним гетьманом перехідного періоду. Можливо, саме це підштовхує президента говорити про реінтеграцію Донбасу та підхоплювати той прапор, який уже давно всі кинули, а саме − дипломатичний.

Якщо ж переговори з Гризловим все-таки послужать початком Мінська-3, то вже невдовзі ми станемо свідками цілого ланцюжка подій, ініціатором яких буде саме Порошенко.

Центральна з них − внесення на розгляд Верховної Ради нового законопроекту про так званий особливий статус. Фальстарт попереднього документа, можливо, стане для Порошенка наукою, і ми побачимо куди змістовніший проект. Питання тільки в тому, на які поступки готова піти влада? Автономія, децентралізація чи щось більше? Крім того, рішення доведеться проводити через парламент, у якому потрібно заручитися підтримкою 300 нардепів.

На тлі падаючого рейтингу Порошенку важливо грати першу скрипку у вирішенні конфлікту, і якщо згадати його сходження на президентський трон, справедливим буде зауважити, що вибирали його саме як миротворця

«Зараз, звичайно, існує маса інтерпретацій мінських угод, і це було видно в ході приїзду Гризлова і тієї позиції, яку він озвучив. Україна і Росія розуміють дуже багато моментів принципово по-різному. Україна справді має рухатися по шляху інтеграції Донбасу в тому числі через надання так званого особливого статусу, але це повинно бути продумане політичне рішення», − пояснює директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

При цьому експерт вказує, що переконати парламент президенту буде вкрай складно. «Очевидно, що президент зараз розуміє, що збір потрібної кількості голосів у парламенті − це складний процес, що вимагає домовленостей з цілою низкою суб’єктів. Порошенку потрібно підібрати такі слова й аргументи, які змусять зал голосувати за такий формат. Як і в будь-якій політичній грі, виграє та сторона, яка буде більш організована і витратить більше ресурсів для перемоги. Варто сказати, що у Порошенка це завжди добре виходило. Він уміє домовлятися і продавлювати потрібні для себе рішення», − вважає експерт.

Якщо проаналізувати політичний стиль Порошенка у взаємовідносинах з парламентом, можна припустити, що для прийняття особливого статусу президент може піти на локальний союз із групами «Відродження», «Воля народу», і навіть із фракцією «Опозиційний блок». Але такі пасьянси практично гарантовано закінчаться для Порошенка розпадом коаліції, хоча, можливо, саме ця провокація дозволить президенту зі спокійною душею розпустити Раду і з вигідними позиціями вступити у виборчий процес.

Разом з тим Ігор Семиволос категорично виключає можливість узгодження конституційних змін із керівництвом «ЛДНР»: «Що стосується змін до Конституції в частині особливого статусу Донбасу, то він буде можливий тільки в українській редакції. Мінськ-1 і Мінськ-2 вимагали від нас поступок, бо супроводжувалися складною ситуацією на фронті, сьогодні ми стали сильнішими, і Мінськ-3 повинен відштовхуватися виключно від принципової української позиції».

Аналогічної думки експерт і про вибори на Донбасі. «Вони можливі тільки після повного відновлення контролю України над кордоном із Росією. Упевнений, влада буде наполягати на цій позиції і не піде ні на які інші варіанти проведення виборів у регіоні», − прогнозує Семиволос.

Запитань у реалізації мінських угод усе ще більше, ніж відповідей. Але з обох сторін з’явилася головна умова для досягнення результату − політична воля. Публічні заяви Порошенка не менш красномовні, ніж раптові візити Бориса Гризлова.



загрузка...

Читайте також

Коментарі