Рішення Євросуду по справі «Bărbulescu v. Romania» від 12 січня 2016 р. вже набуло популярності, зокрема, у соцмережах. Значною мірою тому, що справа нібито стосується соцмереж – працівника звільнили з роботи через неправомірне використання Інтернету. Насправді, рішення за короткий час обросло певними легендами і йшлось у ньому про інше. Спробуємо розібратися, у чому полягає небезпечність даного прецеденту для захисту права на приватність. Забігаючи наперед, зазначимо, що це рішення не торкається використання Facebook та соцмереж – йдеться про те, в яких межах має використовуватись Інтернет з професійною метою.

Фабула справи

Михай Барбулеску подав позов до Євросуду у 2008 році, заявивши, що його звільнення з роботи базувалось на порушенні права на повагу до приватного життя і кореспонденції (стаття 8 Конвенції). Заявник працював у приватній компанії інженером з продажу. На прохання роботодавця він створив обліковий запис у Yahoo Messenger, щоб відповідати на запити клієнтів.

13 липня 2007 р. роботодавець повідомив, що переглядав переписку Yahoo Messenger з 5 по 13 липня 2007 року. Записи показали, що працівник використовував Інтернет для особистих цілей, спілкуючись із братом та нареченою. Заявник письмово заперечував.

Вже 1 серпня 2007 року роботодавець розірвав трудовий договір за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку (у ньому йдеться, зокрема, про «сувору заборону» порушувати «порядок і дисципліну» в компанії, особливо з використанням офісної техніки для особистих цілей).

Працівник оскаржив звільнення до суду, але позов було відхилено на тій підставі, що звільнення проведено у відповідності з Трудовим кодексом. Мовляв, заявника належно повідомили про заборону використання ресурсів компанії в особистих цілях. Румунському суду видалося, що право роботодавця на моніторинг використання комп’ютерів на робочих місцях випливає з права перевіряти, чи виконано завдання.

Мотивація суду вражає формалізмом: «незалежно від того, чи були дії роботодавця незаконними» – це не впливає на дійсність дисциплінарної процедури. З рішення випливає, що Інтернет мало не є знаряддям праці, що знаходиться у власності роботодавця («It was granted by the employer for professional use»). Також право здійснювати контроль ґрунтується на презумпції недобросовісності працівників: мовляв, це спосіб недопущення пошкодження ІТ-систем компанії.

Апеляція працівника базувалась на тому, що окружний суд не викликав свідків, які б довели відсутність негативних наслідків для роботодавця. Суд апеляційної інстанції відхилив скаргу, зазначивши, що контроль кореспонденції був єдиним способом перевірити твердження заявника.

Національне право

Згідно зі статтею 195 Кримінального кодексу Румунії, кожен, хто «перехоплює» чужі повідомлення чи кореспонденцію може бути ув’язнений на строк від півроку до трьох років.

Чинний Трудовий кодекс Румунії у статті 40 (1) (D) дозволяв роботодавцеві контролювати спосіб виконання трудових обов’язків. Як каже стаття 40 (2) (я), роботодавець був зобов’язаний гарантувати конфіденційність особистих даних співробітників.

Заявник вважає, що жоден національний акт прямо не передбачав право контролювати електронну комунікацію.

Позиція сторін і Суду

Уряд стверджував, що стаття 8 Конвенції не застосовується в даному випадку: заявник налаштував обліковий запис Yahoo Messenger виключно для професійного використання. Посилання на інші рішення Євросуду урядовці вважають не виправдані: у двох інших справах роботодавці не попереджали чітко про заборону використання обладнання у приватних цілях. Працівника нібито попередили ще 3 липня 2007 року про початок перегляду кореспонденції.

Заявник, серед іншого, повідомив, що вартість мобільного зв’язку була зависокою. Окрім цього він мав вільний час, оскільки запитів влітку 2007 року було мало, адже він продавав опалювальне обладнання. Окрім цього, роботодавець отримав доступ до іншого акаунту Yahoo Messenger – особистого. Зміст кореспонденції став відомий колегам на роботі, а дані стосувались статевого життя і здоров’я. Попередження про початок перегляду було зроблене пост-фактум і не містило підпису працівника.

У свою чергу Суд зазначає, що працівник не зовсім вірно поставив питання про свій захист у рамках трудового спору (предметом спору було незаконне звільнення), а не порушення права на приватність. Також ставиться питання про те, чи дійсно було вичерпано засоби захисту: працівник не спробував ініціювати кримінальне провадження. Разом з тим Суд зазначає, що Уряд не надав копію підписаного попередження від 3 липня 2007 року про наступний нагляд.

Оцінка суду

На думку Суду, роботодавець діяв в межах дисциплінарних повноважень, передбачених ТК. Національні суди встановили, що заявник використовував Yahoo Messenger на комп’ютері компанії, і що він зробив це під час робочих годин. Це становило дисциплінарне порушення.

Негативно зіграло те, що працівник запевняв роботодавця, що переписка стосується лише робочих моментів: читаючи переписку, власник виходив з припущення про відсутність будь-яких особистих даних.

Румунські суди до того ж не розкрили у своїх рішеннях проговорених обставин та імен сторін.

6 із 7 суддів дійшли висновку, що порушення статті 8 Конвенції не було. Заява відхилена.

Окрема думка судді Pinto De Albuquerque

Суддя констатує відсутність єдиної політики у Європі щодо застосування Інтернету на робочому місці. Посилаючись на позицію Великої палати Євросуду, він зазначив, що Інтернет забезпечує «безпрецедентну платформу для здійснення свободи вираження». Держави зобов’язані сприяти використанню мережі. Він підкреслює, що нинішній час характеризується розмитістю межі між роботою і приватним життям (у цьому контексті слід зазначити, що нерідко працівники змушені виконувати роботу у позаробочий час). Ризик втручання у приватне життя працівника посилюється природною нерівністю сторін трудових відносин. Роботодавець не поніс збитків, тоді як соціальному життю особи була завдана шкода.

Суддя звертає увагу на те, що Євросуд проігнорував ряд грубих порушень. Зокрема, роботодавець обнародував чутливу інформацію про статеві проблеми і негаразди зі здоров’ям. Крім того, роботодавець знав, що деякі з повідомлень надсилались на акаунт під назвою «Andra loves you», який, очевидно, не міг мати ніякого відношення до професійних завдань. Власник виготовив стенограму проти волі особи і без рішення суду. Ці матеріали обговорювались колегами. Отже, працедавець вийшов далеко за межі цілей правових норм.

«Робітники не покидають право на недоторканність приватного життя та захисту даних щоранку біля дверей робочого місця», – цими словами резюмуються міркування судді. Після цього він вказує на класовий підтекст справи: місцеві суди охоче мирилися із зловживанням Інтернетом як «опортуністичним виправданням для видалення небажаного співробітника, якого компанія не змогла звільнити законним шляхом».

Відповідність рішення праву ЄС

Є підстави сумніватись у тому, що Євросуд врахував норми ЄС у сфері Інтернет-права.

Варто зазначити, що акти ЄС визначають моніторинг Інтернет-комунікацій роботодавцем як крайній засіб. Про це йдеться у «Робочому документі про спостереження за електронними комунікаціями на робочому місці» (2002). Використанню моніторингу має передувати вичерпання «традиційних» форм контролю, які передбачають менший ступінь контролю (пункт 3.1.1). Чи були обставини «виключними»? Навряд чи. Підставою для контролю електронної пошти могла бути підозра щодо злочинної діяльності («criminal activity») або виявлення вірусів («detection of viruses»).

До того ж сказано, що прихований моніторинг е-мейлу неприпустимий, окрім випадків, коли це дозволяється законом (румунське законодавство не містило лише загальну норму про право контролювати роботу). Внутрішні правила компанії повинні регламентувати Інтернет-політику: у них повинно бути зазначено, за яких умов можливий нагляд.

Слід визнати, що цей акт ЄС визнає недопущення витоку інформації легітимною метою для стеження. Однак у даному випадку було визнано, що Інтернет використовувався лише для приватної переписки, а не всупереч інтересам компанії.

У пункті 3.1.3.1 сказано, що кращою практикою є випадки, коли працівник попереджається за допомогою спливаючих вікон та інших програмних засобів про те, що Інтернет використовується не за метою і здійснюється контроль («software such as warning windows, which pop up and alert the worker that the system has detected an unauthorised use of the network»).

Електронні повідомлення, надіслані з робочих приміщень, користуються захистом права на приватність (справа «Халфорд проти Великобританії»). Не грає ролі, чи використовується особиста чи робоча пошта (пункт 4.4 (а)).

ВИСНОВОК

У цій суперечливій ситуації Євросуд став на бік роботодавця – саме його інтереси були визнані більш легітимними. Фактично визнано законним, коли роботодавці здійснюють стеження без попередження. Не виключено, що Велика палата Євросуду перегляне рішення на користь працівника.

Євросуд дозволив втручання у приватне життя, хоча і з певними обмовками і ґрунтуючись на правовій системі Румунії. Трудове право на Заході і так передбачає нижчі соцстандарти, аніж українське, а тепер здійснюється наступ на основоположні демократичні цінності.

Позицію працівника послабило те, що ТК дозволяв контролювати процес виконання роботи. Тому працівники України не мають допустити прийняття нового Трудового кодексу, стаття 30 якого дозволяє власнику здійснювати такий контроль з використанням техзасобів.

Надійним захистом працівника мають слугувати профспілки, а не законодавство: якщо робітничі організації діють, то принцип приватності буде переважати право власника. Для того, щоб не створювати спірних ситуацій роботодавці повинні контролювати результат праці, а не втручатися у особистий простір працівника. До того ж надмірний текст створює психологічний дискомфорт і знижує продуктивність роботи.

Віталій Дудін, активіст Соціального руху для Соцпорталу



загрузка...

Читайте також

Коментарі