Торгівля через офшори: раціональна необхідність чи перепона для розвитку України?

Торгівля через офшори: раціональна необхідність чи перепона для розвитку України?

Серед сучасних економістів нерідко можна почути тезу, що капіталізм, наріжним каменем якого є максимізація прибутку, вийшов на остаточний рівень свого розвитку у вигляді глобалізації. Невід’ємною частиною цього процесу інтеграції економік різних країн у єдину уніфіковану і лібералізовану систему є існування офшорних фінансових та торгових центрів.

Першопричиною виникнення та розвитку офшорних зон є існування суттєвої різниці між рівнем оподаткування в різних країнах та прагненням надати поштовх в розвитку або окремих галузям, або територіям, або навіть країнам. І дійсно, окремі країни-представниці офшорних зон є успішним прикладом їх ствердження частки в світовому поділі праці, адже зменшення чи відміна для інвесторів податкових, митних, фінансових пільг стимулює залучення додаткових інвестиційних засобів для активізації виробничого, торгового, зовнішньоекономічного й іншого видів діяльності країни. Більш того, окремі офшори (Сингапур, Швейцарія, Люксембург тощо) стали взірцем ведення банківської справи та юриспруденції, зібрали висококваліфікованих спеціалістів в сфері торгових послуг, допомогли управляти і перерозподілити фінансовий та людський капітал.

Якщо спочатку торгівлею через офшорні зони займалися здебільшого великі транснаціональні компанії, які зазвичай представляли розвинуті країни світу, то згодом їхніми «послугами» почали користуватись і ті, чиєю метою було відмивання коштів та виведення капіталу в податкові гавані. Це ставить під сумнів раціональність існування окремих офшорних зон в поточному вигляді. Так, за оцінками міжнародного об’єднання OXFAM (займається вирішенням проблем бідності та пов’язаної з нею несправедливістю в усьому світі), станом на травень 2013 року близько 18,5 трлн дол. США було приховано олігархами в податкових гаванях по всьому світу. За їхніми підрахунками, втрати у вигляді податкових надходжень до бюджетів країн по усьому світу склали більше 156 млрд дол. США, що вдвічі більше ніж потрібно, щоб покінчити з бідністю [OXFAM 2013]. В Україні обсяги потенційно втрачених податків значно менші, але і їх може вистачити на вирішення соціально-економічних проблем в наші державі.

Еволюційний розвиток різних країн світу зумовив формування різних типів офшорних зон (які є по своїй суті різновидом вільних економічних зон): експортно-виробничі (промислові) зони і науково-технологічні зони, торгово-складські зони і портові особливі економічні зони, зони з англо-американською моделлю (орієнтація обліку на інформаційні запити інвесторів і кредиторів) та континентальною моделлю (передбачає тісний зв’язок бізнесу з банками, які в основному і задовольняють потреби фінансових компаній) бухгалтерського обліку; класичні офшорні юрисдикції (зареєстровані компанії не мають права вести будь-яку діяльність на території країни і платять до бюджету лише фіксований щорічний збір) та низькоподаткові юрисдикції (законодавство яких не передбачає звільнення від податків, але при виконані певних умов компаніям надаються деякі пільги) [Комар 2014]. Саме аналізу двох останніх груп слід приділити більшу увагу, адже левова частка зовнішньої торгівлі України відбувається саме через них, і якщо присутність окремих фінансових центрів в ланцюжку від постачальника до кінцевого споживача є життєво необхідною, то від послуг інших наша держава може безболісно відмовитись.

У доповіді Прем Сікки з Ессекського університету зазначається, що «згідно з останніми дослідженнями, сума податку, якого уникають в результаті оптимізації бази оподаткування великі корпорації в країнах, що розвиваються (до яких належить й Україна ― Авт.), приблизно дорівнює розміру отриманої ними зовнішньої допомоги. Більше того, серед умов фінансової підтримки, надання кредитів від Світового банку або Міжнародного валютного фонду є такі, що зобов’язують країну-позичальницю (в основному йдеться про країни, що розвиваються) брати участь у «структурних перебудовах», девальвувати свою валюту й обмежити субсидії на сільське господарство, продукти харчування та інші предмети першої необхідності. Але разом з тим ці фінансові установи не змогли вивчити вплив податкових притулків і діяльності великих корпорацій на придушення економічного розвитку країн, що розвиваються [Sikka 2003]».

Дійсно, якщо із перших днів незалежності України вихід на світову арену і початок торгівлі через потужні фінансові центри (Швейцарія, Великобританія і т.д.) допомогли перейти від планової економіки до капіталістичного ладу, а також стимулювали зростання професійного рівня вітчизняних компаній, то в останні півтора десятиліття ці центри стали просто осередками відмивання коштів та акумуляції надприбутків (або хабарів). Аналіз експорту та імпорту товарів та послуг дає можливість зрозуміти, як це відбувається та які основні схеми виводу капіталу закордон.

На сьогодні 65-70% експортних потоків нашої країни забезпечують лише кілька галузей: сільське господарство, металургія, мінеральна сировина та хімічна промисловість, і саме в цих галузях спостерігається збільшення обсягів торгівлі через офшорні зони [Кравчук, Одосій, 2015].

Оптимізація бухгалтерського обліку зовнішньої торгівлі через офшорні зони в сільському господарстві, видобувній, нафто-газовій галузях та металургії

Кожна країна світу має свою унікальну систему державного та фіскального управління, тому випадки торгівлі через офшорні зони притаманні фактично усім державам. При цьому невелика країна з фактично відсутнім експортним потенціалом, встановлюючи нульовий або невеликий податок (3-10%) на прибуток, може заробляти на цьому величезні кошти. По-перше, в такий спосіб залучаються величезні оборотні кошти у фінансову систему. По-друге, при великих обсягах реекспорту, навіть отримання невеликого відсотку податку на прибуток дозволяє фінансувати дохідну частину бюджету країни. Саме тому ще у 2013 році для цілей трансфертного ціноутворення Кабінет Міністрів України затвердив перелік держав (територій), у яких ставки податку на прибуток (корпоративний податок) на 5 і більше відсоткових пунктів нижчі, ніж в Україні. До даного переліку було включено 73 держави, основними торговими партерами з яких Кіпр, Віргінські острови, Ліхтенштейн, Сент-Вінсент і Гренадіни, Швейцарія та інші [Урядовий кур’єр 2014]. Слід відмітити, що на відміну від інших країн у переліку, в Швейцарії, реєструючи компанію, можна отримати й інші вигоди, адже місцевій торгівельній структурі легше взяти дешеві кредити у європейських банках, її зручніше представляти закордонним партнерам і т.д.

На відомому українцям Кіпрі всі компанії, які є податковими резидентами цієї країни, повинні сплачувати податок на прибуток, нарахований або отриманий з оподатковуваних джерел на Кіпрі і за його межами, при цьому ставка податку є фіксованою і для всіх компаній становить 12,5%. Поряд із податком на прибуток підприємств на Кіпрі існує також ряд інших обов’язкових платежів для юридичних осіб, до яких можна віднести так званий щорічний реєстраційний збір. В Німеччині корпоративний податок з прибутку стягується уніфікованою загальнодержавною ставкою в розмірі 15% від оподатковуваного прибутку корпорацій плюс 5,5% податкової надбавки за підтримку солідарності. Тобто сукупна ставка ― 15,825%. [Кучерявенко 2015]. Номінальна ставка федерального податку на прибуток в Швейцарії ― всього 8,5%, проте в окремих випадках вона може досягати і 24%. Але кожен кантон (територіальна адміністративна одиниця) має власне податкове законодавство та місцеві податки і якщо, наприклад, компанія є холдинговою, то реальна податкова ставка в кантоні для неї може бути знижена до 5%, або й узагалі до нуля. До того ж у низці кантонів іноземний бізнес може розраховувати на щедрі податкові пільги. Які саме ― в кожному конкретному випадку вирішує місцева податкова служба. Максимальний термін дії пільги ― 10 років. Саме тому у Швейцарії зареєстровані десятки афілійованих компаній українських металургійних і сільськогосподарських холдингів: Metinvest International SA, Kernel Holding S.A., МАКО Trading SA, Nibulon SA, Ferrexpo PLC, «Росукренерго», Interpipe Europe SA тощо. Найчастіше український бізнес відкриває штаб-квартири або трейдингові структури, через які і відбувається торгівля в країни-споживачці [Фінанси, 2013]. Тобто прямих поставок практично не відбувається, ― імпортером згідно із митними документами є компанія, яка може знаходитись в юрисдикції будь-якої вище згаданої офшорної країни (хоча в митній декларації вказується і країна, до якої прямуватиме товар).

Як видно з Таблиці 1, основні потоки експорту зерна, олійних культур і продуктів їх переробки (10, 11, 12, 15 і 23 групи української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), які разом нараховували в 2012-2015рр. від 76% до 81% експорту агропродовольчої продукції) проходять через країни, що мають ставки податку на прибуток значно менші від українських.

Таблиця 1

Експорт зернових, олійних культур і продуктів їх переробки (товарів групи 10-12, 15, 23 УКТ ЗЕД) в розрізікраїн-торгових посередників (ТОП-15), млн. дол. США

Країна/роки
2012
2013
2014
2014
Січ-вер.
2015
Січ-вер.
Всього 2012-2015*
Частка в 2012-2015*
Всього 15 найбільших
12638
11653
12057
8628
7416
43765
90%
Всього
13948
12987
13288
9479
8282
48506
100%
1
Швейцарія
5639
5519
6538
4801
3387
21083
43%
2
Віргінські о-ви (Брит.)
2208
1318
77
10
406
4008
8%
3
Великобританія
698
656
1184
800
1226
3763
8%
4
Нідерланди
953
1095
1002
718
345
3395
7%
5
Німеччина
1151
1053
761
570
163
3129
6%
6
Кіпр
384
432
663
450
479
1959
4%
7
Гонконг
9
198
383
235
419
1009
2%
8
Малайзія
285
256
244
193
147
932
2%
9
Панама
399
101
131
56
185
816
2%
10
РФ
192
272
186
156
85
735
2%
11
ОАЕ
71
201
237
130
219
728
2%
12
Польща
255
139
181
131
97
673
1%
13
Франція
220
179
93
75
46
537
1%
14
Литва
38
102
241
199
149
530
1%
15
Білорусь
136
133
136
105
64
468
1%

* дані за січень-вересень 2015 року.

[розраховано автором за даними Держкомстату й Державної фіскальної служби України]

Зокрема, безапеляційним лідером є Швейцарія зі 43% сукупного експорту з 2012 по вересень 2015 року. Значні обсяги проходять і через Віргінські острови ― 8%, Великобританію ― 8%, Кіпр ― 4%, Панаму і Гонконг ― по 2%. При цьому в переліку ТОП-20 найбільших країн-торгових посередниць фактично немає ні одного безпосереднього імпортера. У таблиці 2 представлено ТОП-15 країн-імпортерів вітчизняного збіжжя (серед яких немає ні одного реального офшору), частки яких відносно невеликі і рівномірно розподіляються.

Таблиця 2

Експорт зернових, олійних культур і продуктів їх переробки (товари групи 10-12, 15, 23 УКТ ЗЕД) в розрізікраїн-кінцевих споживачів (ТОП-15), млн. дол. США

Всього 15 найбільших
10163
8636
9337
6657
6042
34179
70%
Всього
13948
12987
13288
9479
8282
48506
100%
Країна/роки
2012
2013
2014
2014
Січ-вер
2015
Січ-вер
Всього 2012-2015*
Частка в 2012-2015*
1
Єгипет
2070
1517
1338
948
667
5591
12%
2
Індія
1227
1072
1374
995
757
4429
9%
3
Іспанія
1361
753
913
648
474
3500
7%
4
Туреччина
703
655
643
388
465
2465
5%
5
Китай
74
474
755
431
1046
2348
5%
6
Італія
690
588
611
479
339
2227
5%
7
Іран
734
514
578
408
370
2197
5%
8
Нідерланди
502
664
688
571
320
2175
4%
9
Саудівська Аравія
579
425
626
513
357
1987
4%
10
Ізраїль
498
428
361
252
269
1555
3%
11
Франція
366
479
350
254
251
1447
3%
12
Польща
526
293
278
217
139
1237
3%
13
Республіка Корея
241
266
327
152
248
1082
2%
14
Білорусь
271
285
285
215
174
1015
2%
15
Португалія
322
223
211
183
166
922
2%

* дані за січень-вересень 2015 року.

[розраховано автором за даними Держкомстату й Державної фіскальної служби України]

Отже, перші три місця з імпорту українського зерна розділяють між собою Єгипет (12%), Індія (9%) та Іспанія (7%). При цьому іноземні споживачі фактично весь обсяг купують у швейцарсько-кіпрських-панамських компаній по ціні значно вищій, ніж могли б купувати напряму в Україні. Наприклад, в січні-вересні 2015 року середньозважена ціна експорту рослинних олій (15 група УКТ ЗЕД) в Єгипет напряму склала 1175 дол. США/т, тоді як через Швейцарію вона склала 806 дол. США/т (занижена на 31%), в Іспанію: напряму – 927 дол. США/т, а через Швейцарію ― 773 дол. США/т (занижена на 17%). За умови, що експортна вартість товарів, перерахованих у Таблицях 1 та 2, занижена на 15%, у 2012-2015*рр. з оподаткування податком на прибуток підприємств було виведено близько 8,56 млрд дол. США.в бюджет 18-20% податку на прибуток підприємств, що еквівалентно 1,6-1,7 млрд дол..США. Станом на 27.11.2015р рівняється 40,4 млрд грн, що майже дорівнює видаткам зведеного бюджету України на охорону здоровя в січні-вересні 2015 року).

Аналогічна картина спостерігається і в торгівлі іншими експортно-орієнтованими товарами: чорними металами й виробами з них, рудою та енергетичними товарами, хоча частка офшорів тут дещо нижча (табл. 3-6). Більша прозорість в цих галузях є обманливою, адже левову частку в торгівлі займає Росія, яка має багато афілійованих компаній в Україні, і тому частково виводить прибуток для оподаткування в свою країну. Як видно з даних таблиць 3 і 4, РФ по обсягах імпорту є нетто-торговим посередником, перенаправляючи значні обсяги товару в країни СНД (Казахстан, Азербайджан тощо).

Цікаво, що Туреччина, яка є другим після Росії фактичним покупцем товарів вітчизняного металпрому (13% експортованого), вона навіть не ввійшла в 15-ку торгових посередників, незважаючи на свою близькість до України та відносно невелику вартість фрахту. Як у випадку з агропродукцією, при поставках безпосередньо споживачам ціна продажу є значно вищою: в січні-вересні 2015 року середньозважена ціна експорту чорних металів (72 група) в Туреччину напряму склала 388 дол. США/т, тоді як при торгівлі через Віргінські острови ― 241 дол. США/т, через Швейцарію ― 356 дол. США/т. Навіть по відношенню до Швейцарії різниця в ціні складає 32 дол. США/т або 8%, частина яких іде на податки та утримування офісу в цій країні.

Таблиця 3

Експорт чорних металів та виробів з них (72-73 групи УКТ ЗЕД) з України в розрізі країн-торгових посередників (ТОП-15), млн. дол. США

Країна/роки
2012
2013
2014
2014
Січ-вер.
2015
Січ-вер.
Всього 2012-2015*
Частка
1
Швейцарія
6289
6338
5984
4840
2918
21529
38%
2
РФ
4044
4066
2347
1941
811
11267
20%
3
ОАЕ
2187
1815
1724
1325
1087
6814
12%
4
Ліван
844
788
926
690
496
3054
5%
5
Польща
234
488
825
639
365
1912
3%
6
Віргінські о-ва (Брит.)
1239
445
46
24
41
1771
3%
7
Великобританія
575
395
335
276
210
1515
3%
8
Казахстан
440
278
78
59
33
829
1%
9
Білорусь
284
271
154
130
53
763
1%
10
Сент Вінсент і Гренадіни
300
309
81
81
689
1%
11
Гонконг
8
342
283
273
14
646
1%
12
Болгарія
150
190
179
159
99
617
1%
13
Беліз
305
139
0
0
27
471
1%
14
Угорщина
90
33
331
314
3
457
1%
15
Азербайджан
172
154
68
58
24
418
1%
Всього 15 найбільших
17161
16050
13362
10809
6180
52753
93%
Всього
18178
16909
14603
11730
7096
56785
100%

* дані за січень-вересень 2015 року.

[розраховано автором за даними Держкомстату і Державної фіскальної служби України]

Таблиця 4

Експорт чорних металів та виробів з них (72-73 групи УКТ ЗЕД) з України в розрізі країн-кінцевих споживачів (ТОП-15), млн. дол. США

Країна/роки
2012
2013
2014
2014
Січ-вер.
2015
Січ-вер.
Всього 2012-2015*
Частка
1
РФ
3439
3006
2059
1709
751
9255
16%
2
Туреччина
2017
2136
2106
1676
1109
7368
13%
3
Італія
1198
1317
1408
1093
766
4689
8%
4
Єгипет
707
1077
1349
996
761
3895
7%
5
Польща
650
668
665
542
301
2284
4%
6
Ірак
658
613
568
404
253
2092
4%
7
Ліван
1223
241
104
81
69
1637
3%
8
США
423
402
434
334
203
1462
3%
9
Болгарія
349
414
407
331
260
1431
3%
10
Казахстан
492
660
129
88
61
1342
2%
11
Саудівська Аравія
328
343
373
302
237
1281
2%
12
Угорщина
276
567
389
366
26
1258
2%
13
Білорусь
466
415
250
212
90
1222
2%
14
Німеччина
366
307
205
161
130
1009
2%
15
Азербайджан
343
369
206
173
64
983
2%
Всього 15 найбільших
12937
12537
10653
8467
5080
41208
73%
Всього
18178
16909
14603
11730
7096
56785
100%

* дані за січень-вересень 2015 року.

[розраховано автором за даними Держкомстату і Державної фіскальної служби України]

Ситуація з торгівлею рудою і нафтопродуктами фактично один і один збігається з зерново-олійною галуззю ― у 2012-2015* роках ті ж 43% в посередницькій торгівлі через Швейцарію, і 5-8% через ОАЕ, Віргінські острови і Кіпр.

Таблиця 5

Експорт руди та енергетичних товарів (товарів 26-27 груп УКТ ЗЕД) з України в розрізі країн-торгових посередників (ТОП-15), млн. дол. США

Країна/роки
2012
2013
2014
2014
Січ-вер.
2015
Січ-вер.
Всього 2012-2015*
Частка
1
Швейцарія
2300
2836
2656
2109
1265
9057
43%
2
ОАЕ
503
517
461
378
249
1729
8%
3
Віргінські о-ва (Брит.)
741
574
109
108
1
1424
7%
4
Кіпр
551
416
332
312
73
1372
6%
5
РФ
826
224
144
126
45
1238
6%
6
Великобританія
354
352
339
299
76
1121
5%
7
Словаччина
345
355
295
228
115
1110
5%
8
Люксембург
176
224
189
159
78
667
3%
9
Білорусь
218
208
176
159
3
606
3%
10
Чехія
133
151
178
155
53
515
2%
11
Беліз
231
185
0
0
0
417
2%
12
Гонконг
7
218
145
141
8
378
2%
13
Молдова
56
135
60
48
2
253
1%
14
Угорщина
26
56
83
68
36
201
1%
15
Сінгапур
6
85
50
50
9
151
1%
Всього 15 найбільших
6473
6536
5217
4340
2013
20239
95%
Всього
6821
6783
5485
4570
2120
21209
100%

* дані за січень-вересень 2015 року.

[розраховано автором за даними Держкомстату і Державної фіскальної служби України]

Наявність серед «чистих» імпортерів руди, нафти й інших товарів 26-27 груп УКТ ЗЕД Віргінських островів, Кіпру і Белізу (табл. 6) пояснюється лише тим, що в митній декларації не завжди вказується країна призначення.

Таблиця 6

Експорт руди та енергетичних товарів (товарів 26-27 груп УКТ ЗЕД) з України в розрізі країн-кінцевих споживачів (ТОП-15), млн. дол. США

Позначки рядків
2012
2013
2014
2014
Січ-вер.
2015
Січ-вер.
Всього 2012-2015*
Частка
1
Китай
1437
1789
1610
1269
784
5620
26%
2
Польща
512
529
470
383
190
1701
8%
3
Чехія
467
536
411
331
191
1604
8%
4
РФ
868
271
199
172
57
1395
7%
5
Словаччина
391
453
345
284
147
1336
6%
6
Австрія
300
344
322
261
129
1095
5%
7
Угорщина
303
276
315
241
143
1037
5%
8
Туреччина
212
346
231
196
69
858
4%
9
Віргінські о-ва (Брит.)
304
325
108
108
0
737
3%
10
Білорусь
224
211
179
161
4
617
3%
11
Індія
302
190
95
95
2
589
3%
12
Кіпр
111
125
232
229
27
496
2%
13
Беліз
210
171
0
0
0
381
2%
14
Румунія
105
130
88
65
55
378
2%
15
Німеччина
49
80
109
88
78
316
1%
Всього 15 найбільших
5795
5776
4713
3884
1876
18160
86%
Всього
6821
6783
5485
4570
2120
21209
100%

* дані за січень-вересень 2015 року.

 [розраховано автором за даними Держкомстату і Державної фіскальної служби України]

Саме у зв’язку з різким зростанням числа транснаціональних корпорацій (ТНК), виникла необхідність контролю за трансфертним ціноутворенням, яке відбувається сьогодні під егідою Організації економічного розвитку і співробітництва (ОЕРС). Одним з основних принципів трансфертного ціноутворення є так званий «Принцип витягнутої руки», суть якого така: якщо співпрацюють два незалежні підприємства, то, як правило, умови їх комерційних і фінансових взаємин максимально наближені до ринкових. У той же час, якщо взаємодія відбувається між асоційованими підприємствами ― зовнішні ринкові показники можуть і не впливати безпосередньо на їхні торговельні і фінансові взаємини (зокрема, може відбуватися «перенесення прибутку» до одного з підприємств, що знаходяться в державі з більш лояльним оподаткуванням). Це відбувається, тому що асоційовані підприємства працюють злагоджено, «рука об руку». У той час як незалежні підприємства ― на відстані «витягнутої руки» [Жукова, 2015]. Але аналіз можливостей контролю трансфертного ціноутворення потребує, безперечно, окремого розгляду й залигається за рамками даної роботи.

Загалом, нічого протизаконного в цьому немає, якщо розподілення прибутку в ланцюжку від постачальника до кінцевого споживача відбувається рівномірно (а не коли в Україні до оподаткування залишається мінімальний прибуток в 1-2 дол. США/т , а 10-15 дол. США/т виводяться в офшор). Деякі країни застосовують цей принцип при фіскальних перевірках компаній, і якщо в такому випадку компанії спроможні надати відповідну документацію (вартість транспортування, ставки фінансування тощо), то зовнішньоекономічна операція вважається законною і штрафів та додаткових нарахувань не проводиться. Перевірка таких операцій відбувається провідними аудиторськими компаніями.

В Україні вже стало звичайним явищем, що підприємства з року в рік працюють збитково, хоча це і суперечить законам економічної теорії, та виводять основну частину отриманого прибутку в офшорні зони з метою мінімізації бази оподаткування. Це стосується як приватного бізнесу, так і державних підприємств і, до всього, навіть не приховується.

Наприклад, згідно із фінансовою звітністю приватної компанії Інтерпайп (займається торгівлею виробами з металу) за 2012 рік, всіма світовими підрозділами даної групи було сплачено податків на суму 16,3 млн дол. США. При цьому в Україні було сплачено лише 1,99 млн дол. США (12%), що в дев’ять разів менше, ніж попереднього року ― 18 млн дол. США (84%). У 2011 році до швейцарського бюджету дана компанія заплатила 3,0 млн дол. США, до кіпрського ― 1,1 млн дол. США. І це при тому, що ефективна ставка податку в цих країнах становила для компанії 11% та 10% відповідно. Звичайно, в такий спосіб компанія «заощадила» майже половину суми потенційного податку, який би мала заплатити в Україні. Але необхідно пам’ятати, що завдяки таким схемам ми фінансуємо економіки інших країн, при цьому постійно шукаючи нових кредиторів, щоб покрити наявні українські боргові зобов’язання і профінансувати бюджетний дефіцит.

В той час, як олігархічні компанії показують суцільні збитки, переводячи більшу частину прибутків в офшори, уряд намагається компенсувати скорочення надходжень до бюджету за рахунок посилення податкового тиску на галузі з переважно неолігархічним бізнесом. Так, за підрахунками експертів, в 2012 році відрахування з податку на прибуток з харчової промисловості збільшились на 33%, будівництва ― на 27% тощо. Крім того, олігархи мають політичні важелі для отримання повного відшкодування ПДВ як із реально експортованої продукції, так і, не виключено, з фіктивного експорту. Так, у 2012 році обсяг повернутого державою експортерам ПДВ значно перевищував половину всього цього податку, сплаченого українськими виробниками (46 і 83 млрд грн. відповідно) (Кравчук, Одосій 2015).

Що стосується державних підприємств, то в Україні функціонуючих налічується близько 1829, більшість з яких працюють на загальних умовах господарювання і мали б сплачувати податки до держбюджету. Проте ефективність роботи цих ДП надзвичайно низька: за 2014 р. при чистому доході від реалізації в 377 млрд грн. сукупний збиток ДП склав 115 млрд грн. Зі 100 найбільших держпідприємств тільки 57 є прибутковими, і рентабельність чистого прибутку мізерна.

«Успішним» прикладом торгівлі через офшори може поділитись Державно-продовольча зернова корпорація, яка входить до п’яти найбільших державних підприємств за обсягом виручки. Компанія володіє більш ніж 10% потужностей із зберігання зерна та двома великими портовими терміналами. І якщо такий бізнес для всіх приватних компаній є прибутковим, то офіційно в 2014 році ДПЗКУ зазнала збитків на 3,5 млрд грн. [Івченко, 2015].

За даними прес-служби Мінагрополітики, станом на травень 2015 року за фактами нанесення збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» загалом відкрито 94 кримінальних проваджень, половина з яких перебуває на стадії досудового слідства. Тільки заявлених та встановлених Державною фінансовою інспекцією збитків налічується понад 2,2 млрд грн та 194,4 млн. дол. США. За даними Економічної правди (Івченко 2015), Державна корпорація продавала зерно сумнівним офшорним компаніям, а ті з нею не розраховувалися. Все це відбувалося впродовж 2013-2014 років. Через ці компанії торгувалося пшеницею, ячменем, кукурудзою, які корпорація купувала за гроші китайського контракту (нагадаємо, що ДПКЗУ отримало від Китаю кредит на 1,5 млрд дол. США з державними гарантіями). При цьому завантажені кораблі доправляли товар імпортерам, покупці розрахувалися з офшорами, але жоден долар на рахунки ДПЗКУ не надходив [Каплюк, Дєнков 2015]. Це призвело до накопичення мільярдних збитків держкомпанії, за які доведеться розраховуватись простим українцям.

Отже, підсумовуючи викладене вище, можна зробити такі висновки:

  • з кожним роком проблема використання офшорних зон у світі стає все більш критичною. Станом на травень 2013 року, за оцінками міжнародного об’єднання OXFAM, втрати у вигляді податкових надходжень до бюджетів країн по всьому світу склали більше 156 млрд дол. США, що вдвічі більше ніж потрібно, щоб покінчити з бідністю;
  • українські компанії фактично не торгують за прямими контрактами з безпосередніми імпортерами вітчизняної продукції та використовують офшорні зони для виводу прибутку закордон. Тільки на чотири основні торгові країни з низькоподатковою юрисдикцією (Швейцарія, Віргінські острови, Великобританія та Кіпр) з 2012 по вересень 2015 рр. припадає близько 64% експорту зернових та олійних культур, а також продуктів їх переробки, 44% експорту чорних металів і виробів з них та 61% експорту руди і енергетичних товарів;
  • обсяги потенційно втрачених податків тільки в сфері торгівлі зерновими та олійними культурами з 2012 по вересень 2015 рр. за орієнтовними підрахунками складає 1,5-1,7 млрд дол. США, які могли би бути використані на покращення соціально-економічного становища та інноваційного розвитку України.

 Ukr_export_2012_2015_long

Статтю підготовлено в рамках роботи економічного відділу Центру соціальних і трудових досліджень

Автор: 

Джерело: Спільне



загрузка...

Читайте також

Коментарі