У «двадцятку» Doing Business: чи вийде і чи варто?

У «двадцятку» Doing Business: чи вийде і чи варто?

Україні слід боротися не за легкість ведення підприємництва, рівень якого визначає рейтинг Doing Business, а за користь для всього суспільства. Таку думку висловив активіст Соціального руху Віталій Дудін.

Кабмін ніяк не може відмовитись від нав’язливої ідеї покращити результат України за методикою Doing Business. Наприкінці 2015 року було ухвалено черговий «План дій», стратегічною метою якого є увійти до першої двадцятки рейтингу. Ідея наче й непогана, але… чи точно нам слід змагатись саме у легкості для бізнесу, а не користі для суспільства? До того ж, конкурувати можна по-різному – за рівнем науки, зайнятості, зарплат і т.д. Можна просто перевершити країни, що спонсорують рейтинг, у слідуванні ліберальним догмам – це найпростіше. Більшість країн із 20-тки свого часу відмовлялись від «вільного ринку»: запроваджуючи протекціонізм (США, Малайзія), високі податки (у Австралії навантаження – 47,6%, у Естонії – 49,4%) або встановлюючи жорсткий контроль за трудовими відносинами (Швеція). У половині країн – мінімальна зарплата у 10 разів вище нашої (Україна – $119, Норвегія – $3,721); найгірший показник у Малайзії, але все одно для нас недосяжний – $280. Хоча повністю покладатись на методику World Bank теж не варто – так, в Аргентині податковий тягар від відсотках від прибутку 137,4 (!), тоді як у нас «лише» 52,2%.

Навряд чи слід казати, що з багатьма державами із ТОП-20 у нас дещо відмінна економічна ситуація. Чи може за таких умов Україна увійти до кола цих країн? Сама постановка питання є невірною. Серед країн першої двадцятки є розвинені країни, які пішли на спрощення регулювання бізнесу, лише збудувавши успішну економіку. Другий тип країн – це ті, які погодились інтегруватись до світового ринку на правах периферії; прикладом виступають Македонія (один з лідерів за рівнем безробіття у Європі), а також члени ЄС Естонія і Латвія. Ці країни не продемонстрували особливих економічних успіхів і залишаються постачальниками дешеової робочої сили у Європу.

План дій можна, звісно, не читати. Він являє собою «реалізацію» того, що й так прийняли або «супроводження» того, що мали прийняти. Є і кілька «проривних» ідей, які приваблять інвесторів: — «Встановлення адміністративної відповідальності за безпідставне вимагання наявності відбитку печатки на документі»; — «Врегулювання протягом не більше ніж трьох днів процедури надання поштової адреси» (в епоху електронізації це актуально?). У рамках спрощення доступу до кредитів пропонується дозволити банкам простіше позбавляти майна позичальників («довірча передача права власності на майно кредиторові»). Не знаю, чи хоче наш бізнес саме цього.

Та будь-які реформи будуть лише прикриттям для інших змін. У якийсь момент генії з Уряду визнають, що здобути перевагу можна лише зменшивши податки та зарплати, й рухатимуться у бік перетворення на Грузію із «мінімалкою» в 23 бакси. Звісно, можна заперечити, що Україна велика і перейняти грузинський досвід швидко не вдасться… Але, якщо їм не заважати, то вони зможуть! (Варто уточнити, що регулювання праці вже 2 роки як офіційно не береться до уваги експертами Світового Банку, але міністр Розенко міркує інакше.) Такі сумнівні пріоритети як рейтинг DB зроблять економіку ще менш контрольованою і стабільною (ідеалом для підприємців є ситуація, коли нерентабельний бізнес можна легко закрити і перенаправити капітал у «перспективніші» сфери, однак соціальні наслідки можуть бути негативні). Те, що може бути сприятливе для бізнесу у близькій перспективі, може бути шкідливим для суспільства загалом. Наївно сподіватись, що економіка оживе без державної підтримки інновації та пожвавлення споживчого попиту.

Читайте також: Doing Business: позиція вище, зарплата нижче



загрузка...

Читайте також

Коментарі