Вчителі української у Донецьку: в атмосфері страху

Вчителі української у Донецьку: в атмосфері страху

У школах «ДНР» і надалі викладають українську мову та літературу. Утім, за словами вчителів, демонструвати любов та пошану до української культури вкрай небезпечно.

У Донецьку днями закрилася Львівська майстерня шоколаду — єдина в місті кав’ярня з українською мовою обслуговування клієнтів. Львівська майстерня була у самопроголошеній «республіці» чи не останнім місцем відпочинку, яке було підкреслено українським, пишуть прихильники цього місця в соціальних мережах, сумуючи за його атмосферою і колоритом.

Шевченку — квіти, вчителям — погрози

Ситуація з «Львівською майстернею»- показовий приклад подвійної політики щодо до української культури на території невизнаної «республіки», кажуть представники української спільноти в Донецьку. Не ризикуючи називати свої прізвища, вони зазначають, що перші масові акції в Донецьку на початку 2014 року починалися саме з руйнування українських державних символів. Зараз же покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченка відбувається разом з поступовим пригнобленням української культури в навчальному середовищі. Навіть викладачам української мови та літератури демонструвати прихильність та любов до України вкрай небезпечно. «Адже ніхто в колективах не застрахований від сексотів, «стукачів» та виклику на килим», — кажуть співрозмовники.

В атмосфері страху погоджуються на спілкування лише одиниці. «У День незалежності України я вплела в косу жовто-блакитні стрічки, на вулиці майже ніхто на це не звернув уваги і не чіплявся. Одна жінка навіть підтримала мене, сказавши, що я — молодець і смілива людина», — каже в приватному спілкуванні Марина — вчителька української мови та літератури. «Оскільки це був робочий день, то я так само пішла до школи. Це викликало бурхливу реакцію директора і стало приводом для чергового «адміністративного килима» в школі, де я працюю», — зазначила викладачка.

Вчителі кажуть, що викладати предмет стало психологічно дуже важко. На підтвердження цих слів одна із розмовниць розповіла про інцидент, який стався з нею у цьому навчальному році. Хтось із батьків учнів поскаржився місцевому «депутату» на її погляди, в школу приходила розбиратися помічниця цього депутата, погрожувала повідомити про це в МДБ («міністерство держбезпеки»). Зрештою, конфлікт владнали, каже вчителька.

Шевченку — квіти, вчителям — погрози

Ситуація з «Львівською майстернею»- показовий приклад подвійної політики щодо до української культури на території невизнаної «республіки», кажуть представники української спільноти в Донецьку. Не ризикуючи називати свої прізвища, вони зазначають, що перші масові акції в Донецьку на початку 2014 року починалися саме з руйнування українських державних символів. Зараз же покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченка відбувається разом з поступовим пригнобленням української культури в навчальному середовищі. Навіть викладачам української мови та літератури демонструвати прихильність та любов до України вкрай небезпечно. «Адже ніхто в колективах не застрахований від сексотів, «стукачів» та виклику на килим», — кажуть співрозмовники.

В атмосфері страху погоджуються на спілкування лише одиниці. «У День незалежності України я вплела в косу жовто-блакитні стрічки, на вулиці майже ніхто на це не звернув уваги і не чіплявся. Одна жінка навіть підтримала мене, сказавши, що я — молодець і смілива людина», — каже в приватному спілкуванні Марина — вчителька української мови та літератури. «Оскільки це був робочий день, то я так само пішла до школи. Це викликало бурхливу реакцію директора і стало приводом для чергового «адміністративного килима» в школі, де я працюю», — зазначила викладачка.

Вчителі кажуть, що викладати предмет стало психологічно дуже важко. На підтвердження цих слів одна із розмовниць розповіла про інцидент, який стався з нею у цьому навчальному році. Хтось із батьків учнів поскаржився місцевому «депутату» на її погляди, в школу приходила розбиратися помічниця цього депутата, погрожувала повідомити про це в МДБ («міністерство держбезпеки»). Зрештою, конфлікт владнали, каже вчителька.

«Але, є і ті, хто усвідомлює себе українцями і пов’язує своє майбутнє з вступом до вищих шкіл «великої землі», як проукраїнські донеччани іноді називають частину України «по той бік лінії розмежування» . «Таких дітей, звичайно, підтримуємо, як тільки можемо», — каже вчителька.

автор: Інна Купріянова, джерело: dw.com



загрузка...

Читайте також

Коментарі