Рефат Чубаров: «Росія загнала себе у пастку, з якої практично немає виходу»

Рефат Чубаров: «Росія загнала себе у пастку, з якої практично немає виходу»

20 вересня 2015 року з ініціативи лідерів кримськотатарського народу та за підтримки українських активістів розпочалася «Громадянська блокада Криму» з метою припинення поставок продовольчих товарів на окупований півострів. А 20-22 листопада невідомі підірвали опори чотирьох ліній електропостачання (ЛЕП), що стало причиною повного припинення подачі електроенергії в Крим. Так розпочалася енергетична блокада. Хоча 1 грудня, за згоди активістів, енергопостачання по одній із ЛЕП було відновлено.

16 грудня 2015 року уряд України ухвалив рішення про заборону поставок робіт, товарів і послуг у Крим та з Криму. Голова меджлісу кримськотатарського народу і один із найактивніших учасників «Громадянської блокади Криму» Рефат Чубаров стверджує, що як мінімум двох головних завдань, які ставили перед собою активісти, розпочинаючи блокаду, вдалося досягти: повернути питання Криму на міжнародний порядок денний і максимально здорожчити утримання півострова для російської влади.

Чому 2016 рік стане проривним у вирішенні «кримського питання»? Які конкретні кроки наблизять повернення півострова до складу України? Чому потрібно шукати нових форм громадянського спротиву, щоб вплинути на окупантів? На ці запитання Рефат Чубаров відповідатиме Дмитрові Лазуткіну – у спеціальному випуску «Чоловічого клубу», що вийде в ефірі UΛ:Перший у суботу, 2 січня, о 17:00.

А про те, чому майбутню долю Росії вирішуватимуть західні держави, чим обернеться для нашого північно-східного сусіда нехтування нормами міжнародного права, коли українська влада матиме консолідовану позицію щодо кримського питання – лідер кримськотатарського народу розповів в інтерв’ю.

Пане Рефате, у пресі багато писали, що у Вас були переговори з Президентом Петром Порошенком – і щодо початку блокади, і щодо відновлення постачання електроенергії до Криму. Але якоїсь конкретної консолідованої позиції влади у ставленні до цих питань суспільство так і не почуло. Чому?

Були заяви про те, що влада розуміє почуття учасників блокади, але не було прямих заяв про те, що це відбулось за згодою влади або навпаки – що влада не давала дозвіл, а громадяни України самі це зробили. Я думаю, це один із можливих варіантів поведінки керівництва держави у подібних ситуаціях, коли будь-які нові форми громадської активності можуть невідомо чим завершитися. Це ще раз говорить про те, що ми маємо дуже ретельно продумувати будь-які ініціативи.

Тобто Ви не дуже сподівалися на прямі заяви про підтримку від влади?

Ми покладалися на себе і вірили, скажімо так, у мудрість наших державних мужів. До речі, це один із наших підходів щодо політичної діяльності: що б ми не робили до окупації й у попередні роки, завжди намагалися пояснювати мотиви наших вчинків. І далі вже все залежало від того, як інші хотіли позиціонувати себе відносно до наших дій, як вони розуміли наші мотивації. Якщо хтось виступав проти мотивацій, тоді він був проти й наших дій. Але наші мотиви щодо необхідності блокади Криму в українському суспільстві, у тому числі й на владних олімпах, були зрозумілі.

Мабуть, одне з найпоширеніших питань, яке Вам часто ставлять журналісти, але воно не втрачає своєї актуальності: як громадяни Криму, особливо ті, хто продовжує підтримувати Україну, поставилися до продовольчої й енергетичної блокади?

У Криму ми не маємо можливості проводити якісь опитування чи дослідження, тому я спираюся на свої власні контакти з кримськими татарами та іншими мешканцями півострова. На початку блокади було дуже багато повідомлень щодо підтримки цих дій і навіть звинувачень у тому, що ми пізно розпочали акцію. Були й ті, хто говорив, що все дарма, що постраждають люди, будуть збільшені репресії тощо. Але відчувалося, що більшість нас підтримує. Дивне сталося тоді, коли я виступив на прес-конференції на початку грудня, де заявив, що ми дамо згоду на відновлення електропостачання по одній із ЛЕП. Пояснив, чому: сказав, що ця гілка – одна з чотирьох, яка має найменшу потужність. Але на наше нещастя саме за рахунок неї електроенергію отримує кримський завод «Титан», який належить Фірташу, тож я вже тоді зрозумів, що нас звинуватять у домовленостях з олігархами. Хоча говорив, що є деякі специфічні домовленості з нашими західними партнерами, які просять відновити електропостачання.

Думав, що після цієї прес-конференції, де я висловлювався дуже відверто і відкрито, мені вдалося випередити усі питання. Але натомість отримав шквал майже звинувачень з приводу того, що ми відновили електропостачання. Нас переконували: треба було дотримуватись енергоблокади до кінця зими тощо. Це неприємно, але, з іншого боку, продемонструвало, що ми були на правильному шляху, починаючи акцію «Громадська блокада Криму». Зараз, після того як ми ще раз пояснили людям, що саме робимо, вони заспокоїлися. І головне – побачили всю нікчемність спроб окупаційної влади Криму налагодити постачання світла, упевнилися, що всі твердження російської сторони, що, мовляв, вони за тиждень-два вирішать питання повного забезпечення електроенергією, це брехня. Та хочу сказати й те, що ця блокада поклала на наші плечі ще більшу відповідальність, адже люди тепер завжди чекатимуть від нас активних дій, які, з їхньої точки зору, наближатимуть деокупацію Криму. Тож ми входимо у новий етап. І я сподіваюся, що не лише ми – активісти та політики – хочеться, щоб і держава увійшла у цей етап постійного оживлення кримської тематики. Не для того, щоб просто говорити про Крим, а щоб вибудувати карту і крок за кроком реально діяти.

Зараз багато розмов про початок морської блокади Криму. Як це допоможе у поверненні півострова?

Коли ми говоримо про морську блокаду, я закликаю правознавців та юристів більше працювати над міжнародним правом і міжнародним морським правом, щоб унеможливити будь-яке постачання товарів через кримські порти будь-якими суднами. Зрозуміло, що Росія цього не дотримуватиметься, але ми хочемо, щоб крім Росії ніхто більше не заходив у порти окупованого півострова, і це потребує оголошення статусу ембарго (оголошення часткової або повної заборони торгівлі з певною країною, впровадження торгівельно-економічних обмежень – ред.). Це рішення може бути ухвалене Організацією Об’єднаних Націй, а там знову маємо перешкоду – голос Росії у Раді Безпеки ООН. Та все одно треба говорити про ембарго, бо те, що сьогодні здається неможливим з точки зору втілення, завтра обов’язково буде вирішено, оскільки життя не стоїть на місці. І ми зобов’язані бути готовими до кардинальних змін, у тому числі й у діяльності міжнародних інститутів, таких як ООН. Я дуже сподіваюся, що 2016 рік буде проривним, особливо у питанні розслідування й ухвалення рішень щодо малазійського «Боїнга».

Але ж Росія може не сприйняти цього рішення. Тим більше нещодавно російська Держдума ухвалила законопроект про пріоритет рішень Конституційного суду РФ над вердиктами міжнародних інстанцій.

Розумієте, зараз не часи середньовіччя, коли кожен місцевий князь міг сам встановлювати закони – нині не можна нехтувати міжнародним правом. Хоча вони (Росія – ред.) це роблять, вони пішли цим шляхом, прийняли закон, який надає можливість Конституційному суду Росії оцінювати рішення міжнародних інституцій. Тепер, якщо Конституційний суд РФ постановить, що ухвалене міжнародним судом з прав людини рішення не відповідає законодавству Росії, то воно може не виконуватися. І таких кроків ця держава може здійснювати все більше і більше, але це один із напрямків, що веде Росію до пекла – економічного, політичного, фінансового тощо. Можливо деякі маленькі країни з диктаторським режимом десь у Африці й можуть так жити кілька років, але Росія з її запитами й потребами не може бути відчужена від усього міжнародного життя, особливо економічного. Зараз вони себе відсторонюють від світу, але це не триватиме довго, бо розпочалися процеси, які призведуть до краху РФ. Ми можемо лише дивуватися терпінню росіян. Але це не навічно.

Як, на Вашу думку відбуватиметься цей крах?

Росія загнала себе у пастку, з якої практично немає виходу. Не можна буде з неї вийти, якщо Путін збереже владу, бо сьогодні він є головною причиною подальшого потрапляння Росії у політичне й економічне пекло. Та сили Путіна досі настільки потужні, що він не дасть можливості нікому відсторонити себе від влади, тож робитиме подальші кроки, які вестимуть російське суспільство у ще більш скрутне становище. Він боротиметься за себе і тим самим боротиметься проти Росії.

Що у цьому випадку робитимуть західні держави? Адже така Росія на чолі із Путіним може стати небезпечною для світу…

Ви знаєте, зараз дуже модне таке словосполучення як «зовнішнє управління». До речі, я до цього словосполучення ставлюся з розумінням і майже позитивно, особливо коли мова йде про взаємодію конкретної держави з міжнародними інституціями задля того, щоб вийти з якогось політичного стану. Або навпаки – щоб розвивати якісь певні напрями. Будь-яка взаємодія, якою вона не була би позитивною, потребує певного контролю, звітів, домовленостей. Уявімо собі: у Росії відбуватимуться процеси, спрямовані на те, щоб хоча б частково відвернути ту катастрофу, до якої наближається Путін. І зрозуміло, що у Росії не буде власних потенціалів, у тому числі й фінансових чи політичних. Тоді треба буде сідати з міжнародними партнерами за стіл переговорів. А міжнародні партнери сьогодні у своєму ставленні до Росії кардинально інші, ніж були, скажімо, на початок Олімпіади у Сочі (7-23 лютого 2014 року – ред.). Путін зробив щеплення європейській політичній культурі, яке довго зберігатиме недовіру до всього російського й особливо до політичної галузі. Тому будуть дуже жорсткі умови допомоги Росії, щоб вона вийшла зі скрутного становища. І ці умови у деяких моментах будуть майже ультимативними. Скажімо, повернення Криму, демілітаризація Чорного моря тощо.

Тобто Ви вважаєте, що єдиний можливий сценарій повернення Криму – це примус Росії з боку західних країн? Чи є, на вашу думку, інший варіант?

У нашому житті зараз мало що можна передбачити, особливо з огляду несподіванок у поведінці наших сусідів. Але як такої доктрини військового звільнення Криму я не бачу. Можливе військове очищення території Донецької і Луганської областей за умови, якщо б ми контролювали кордон, але Росія навмисно не дає нам цього робити. Тим не менше, я думаю, що активних бойових дій не буде. А от сценарій, коли західні партнери примусять Росію повернути півострів Україні, може бути втілений. Хоча це станеться лише тоді, коли РФ буде змушена змінити ті принципи поведінки, яку сьогодні демонструє Владімір Путін. Звісно, може статися якесь диво, щоб Путін змінився, але я в це не вірю. Тому скоріше за все відбудеться заміна Путіна на інших політиків, які вже підуть на компроміси. У будь-якому випадку, якщо говорити спрощено-схематично, Крим буде деокуповано і повернено до складу України у результаті домовленостей, але домовленостей через потрапляння Росії у набагато більш скрутну ситуацію, ніж зараз.

Західні країни продовжать посилювати санкції проти Росії?

Я думаю, що через той алгоритм поведінки, який надав і надає Росії Путін, західний світ для себе вже вирішив, що ця країна має бути іншою. І вони доведуть це до кінця. Наприклад, якщо завтра президент РФ заявить щось кардинальне й очікуване, ну скажімо: вони йдуть із Донбасу, і закличе поговорити про Крим, віри йому вже не буде. У західній політичній культурі довіра – це один із головних чинників, які дадуть можливість вирішувати будь-які питання. Росія може ніколи й не мала такої стовідсоткової всебічної довіри, але через дії Путіна протягом останніх двох років було знищено все, що може називатися довірою. Знаєте, я читав лекції у Брюсселі для молодіжної аудиторії, й вони мені показали нарізки з Youtube, де Путін говорить про події в Україні та світі. Він розповідав абсолютно протилежне тому, що насправді відбулося. Тому на Заході його дії стали таким собі посібником того, як себе не може поводити будь-який політичний діяч, тим більше глава великої країни.

Прес-служба: UΛ:Перший



загрузка...

Читайте також

Коментарі