Одностатеві шлюби та політична психологія відрази

Одностатеві шлюби та політична психологія відрази

Коли Майкл Сем поцілував свого хлопця на телебаченні під час святкування свого успішного залучення до Національної футбольної ліги, деякі глядачі відчули огиду. Обурені коментарі, що послідували за цим, продемонстрували, що на публічні прояви почуттів геїв деякі люди інстинктивно реагують відразою. Але чому?

Відповідь на це питання не відома повністю, проте науковці починають приходити до розуміння того, як взаємодія біології та середовища може формувати такі реакції.

По-перше, важливо розуміти, що реакція відрази у людини може бути позитивною. Ми мусимоуникати справді огидних речей, які можуть завдати нам шкоди — наприклад,  гнійних ран, протухлого м’яса та фекалій, які є небезпечними інкубаторами інфекцій. «Відраза є частиною так званої поведінкової імунної системи, котра захищає нас від контакту з речами й особами, від яких ми можемо захворіти, які можуть нас убити», — каже Патрік Стюарт, політолог з Університету Арканзасу (а не актор, відомий за фільмами «Люди Х» та «Зоряний шлях»).

Проте це не адаптивна реакція, коли на групу здорових людей реагують точно так, ніби вони — збудники хвороб.

На сьогодні ситуація в науці про відразу така. Прийнято вважати, що консерватори мають більшу схильність відчувати відразу, ніж ліберали. Багато досліджень підтвердили цю ідею (дивіться тут, тут і тут). Одне наочне дослідження в 2011 році з’ясувало, що люди, які відчували більшу фізіологічну відразу (реакцію, що вимірюється за реагуванням шкіри) від фото людини, у якої повний рот черв’яків, частіше визначали себе як консерваторів. Вони також частіше негативно ставилися до одностатевих шлюбів.

Отже, реакція відрази до геїв корелює з негативним ставленням до одностатевих шлюбів. Проте це не означає, що консерватори менш толерантні до геїв або від природи їх не люблять. «Я думаю, що найкраще розглядати це так: консерватори від природи швидше відчувають відразу та страх, — каже Стюарт. — Вони трохи більше схильні займати оборонну позицію у своєму оточенні». Це особливо очевидно в сексуальних питаннях — не тільки щодо одностатевих шлюбів, а і в таких темах як порнографія.

Проте Стюарт також з’ясував, що навіть людини з ліберальними поглядами відчувають ці неявні асоціації.

У нещодавно опублікованих результатах експерименту Стюарт зі своїми колегами продемонстрував, що наявність огидного запаху знижує рівень підтримки одностатевих шлюбів. Випадкові учасники були розподілені або групу з неприємним запахом (дослідники додали до повітря в кімнаті запах, схожий на блювотиння), або в контрольну групу (без неприємного запаху). Потім учасників розпитали про їхнє ставлення до безлічі соціальних та політичних питань. Результати очевидні: у стані відрази «учасники, що стикнулися із запахом, … засвідчили зростання суб’єктивного відчуття відрази та більш політично консервативних поглядів на одностатеві шлюби, позашлюбний секс, порнографію та Біблійні істини». При чому цей огидний запах не вплинув на ставлення до політичних питань, що не стосуються сексу, таких як зниження податків чи імміграція.

Ці результати трохи спантеличують: як може неприємний запах змінювати політичні переконання людини? Найкраще осмислювати це так: огидний запах тимчасово зробив лібералів більш консервативними, зсунув ліберальну точку зору вправо. У цьому більш консервативному стані учасники реагували більш консервативно на одностатеві шлюби. Це результат, що підтверджує складність питання. «Ми з’ясували, що оточення відіграє величезну роль», — сказав Стюарт.

Щоб краще зрозуміти цю складну науку, яка все ще лише формується, я запросив Кевіна Б. Сміта, професора психології в Університеті Небраски (Лінкольн). Сміта часто цитують як дослідника цієї теми. Він співавтор книжки «Схильні: ліберали, консерватори та біологія політичних відмінностей» (Pre­dis­posed: Lib­er­als, Con­ser­vat­ives, and the Bio­logy of Polit­ic­al Dif­fer­ence). Далі наведена відредагована стенограма нашої розмови.

З точки зору біології та психології, чи є відраза, яку відчуває людина до чогось об’єктивно огидного — наприклад, блювотиння — тією ж відразою, яку люди можуть відчувати до геїв? Чи це та сама емоція?

З точки зору того, як ви переживаєте її біологічно та психологічно? Так. Коли ми підключаємо людей до психофізіологічного обладнання, те, як вони відчувають відразу в сенсі активізації їхньої симпатичної нервової системи чи чого там ще, виглядає дуже-дуже схоже.

Як би ви класифікували чи як би ви визначили зв’язок між консерватизмом та відразою?

Ну, я не впевнений, чи це зв’язок із консерватизмом як таким. Я думаю, що це зв’язок між відразою та ставленням до різних речей. Більшість досліджень вказують на ставлення до політичних питань, пов’язаних із сексом: одностатеві шлюби, аборти, позашлюбний секс, сексуальна освіта в школах і тому подібні речі. [Втім, позиції в цих питання використовують для визначення людей як «консерваторів».]

Одна з речей, які ми знаємо, — це те, що відраза є первинною емоцією, і її еволюційною метою є вберегти людину від споживання збудників хвороб. Те, що для нас огидне, ми не їмо та уникаємо їх, і це допомагає підтримувати наше здоров’я. І в рамках еволюції такий механізм, схоже, почав працювати для соціальних цілей.

Я думаю, єдина щира відповідь на ваше широке питання — це що ми не впевнені на сто відсотків. Проте один зі способів, у які це проявляється, — що ті, хто має таку сильну реакцію відрази, як правило, виступають за більш жорстке соціальне регулювання сексуальних відносин.

То ж яка ширша мета цього дослідження?  

Ми намагаємося зрозуміти, звідки походить ідеологія. Чому одні люди є лібералами, а інші — консерваторами? І, врешті-решт, чому чому люди так прив’язані до своєї ідеології, в яку вони вірять так сильно, що ладні піти на крайні заходи для підтримки того, що, по суті, є абстрактною системою цінностей, — навіть на насильство?

Традиційно відповідь на це питання шукали в середовищі, в досвіді. Знаєте, мама з татом навчали мене за вечерею. Ви походите з хорошої родини лібералів, ви виросли у певній культурі. Це ваше оточення. Іншими словами, ми приходимо у світ політичними чистими аркушами та підхоплюємо нашу ідеологію з досвіду, який ми набуваємо протягом життя.

Як можуть гени бути пов’язані з тим, чи підтримує хтось одностатеві шлюби, чи ні? Існує — мусить існувати — великий, довгий причинно-наслідковий ланцюг між вашими генами та вашою позицією щодо питань сьогодення. І велика частина з того, що ми намагаємося робити, — це спробувати зрозуміти цей зв’язок.

На цьому етапі ми переконані не в тому, що у вас є ген, який відповідає за [те, що ви не схвалюєте] одностатеві шлюби чи щось подібне. А в тому, що у вас є мозок, ваша центральна нервова система та ваша периферійна нервова система. Це системи обробки інформації. Ваші гени будують ці системи обробки інформації, і вони роблять їх більш чутливими до певних подразників середовища та менш чутливими до інших подразників, і це впливає на ваші переконання і поведінку.

Чи є є якась теорія про те, чому людей хтось може сприймати як збудників хвороб?

Це велике питання, і я думаю, що єдина чесна відповідь на нього просто зараз — що ми не знаємо. Але існують теорії. Найбільша з них говорить, що цей механізм, який виник у ході еволюції, щоб допомагати нам уникати хвороб, був пристосований для того, аби допомагати нам уникати соціальних явищ, які нам не подобаються.

Чи могли би ми зменшити вплив гидливості на наші взаємодії?

Зараз ми на дуже ранніх етапах. На разі у нас є дослідження, які з’явилися протягом останніх кількох років і які дозволяють припустити, що (А) існує кореляція між відразою та політичними поглядами, і (Б) нею можна маніпулювати.

Питання в тому, чи можна інформацію, яку ми можемо знайти, використати для зміни переконань та поведінки тим чи іншим чином… це питання найновіших, найризикованіших технологій. Одне з наших очікувань таке, що, коли люди зрозуміють, що той чи інший набір переконань та способів поведінки закорінений у біології, а не тільки в середовищі, то вони стануть більш терпимими до відмінностей. Тому це такий собі спекулятивний аргументом на цьому етапі. Проте ми починаємо отримувати  деякі емпіричні докази, що це справді так.

Якщо я думаю, що ви гей, бо ви зробили свідомий вибір, то я менш толерантний до вас. Ця моя реакція огиди така: «Глибоко в душі я переконаний, що це неправильно, що ви не маєте цього робити». Проте якщо я вірю, що сексуальна орієнтація є вродженою, я набагато терпиміший — незалежно від того, якою є моя рефлекторна емоційна реакція.

Щодо яких відкриттів у вашій сфері існує консенсус?

Щодо відмінностей у рівні відрази точно є консенсус. З’являється консенсус щодо того, що схеми активації мозку дозволяють надійно розрізняти лібералів та консерваторів. Думаю, з’являється розуміння того, що ліберали і консерватори по-різному оброблюють інформацію, що вони звертають увагу на різні речі у своєму оточенні.  Думаю, ви можете знайти фізіологічні відмінності між лібералами та консерваторами, їхні системи реакцій типу «тікай або бийся» реагують по-різному на схожі подразники. І всі ці речі, про які я згадував, вони ґрунтуються не на одиничних дослідженнях, це дослідження, засновані на роботі команд по всьому світу, що використовують різні методології — і всі вони, здається, доходять до схожих висновків.

Які неправильні висновки люди іноді роблять із такого типу досліджень?

Одне з найважливіших — це детермінізм, який усіх нас зводить із розуму. У всіх нас були люди, котрі писали про наші дослідження, мовляв: «Існує ген консерватизму», або «Консерватори більше бояться», або «Ліберали не звертають уваги на небезпеку». І ми дуже, дуже обережні з цими детерміністичними абсолютами, бо дані їх не підтверджують, і ніщо в наших дослідженнях не свідчить про це.

Один із моментів, які ми справді намагаємося прояснити у своїх дослідженнях: нічого з того, що ми відкрили, аж ніяк не свідчить про те, що біологія детерміністична. Іншими словами, те, що у вас є реакція відрази, ще не означає, що ви збираєтеся прямувати тим чи іншим шляхом. Це всього лиш зміщує ймовірність у тому чи іншому напрямі. Це здається дуже тонкою відміннюстю, проте це велика відмінність.

Джерело: National Journal, переклали Катерина Семчук і Марина Коток



загрузка...

Читайте також

Коментарі