Як підключитися до електромережі: хто і за що повинен платити

Як підключитися до електромережі: хто і за що повинен платити

Енергетики пропонують знизити навантаження на новий бізнес і перенести частину витрат на приєднання нових споживачів до мережі в тариф на кіловат-годину.

Як раніше повідомляв Forbes, Україна за результатами 2014 року посіла 172-е місце в загальному рейтингу Світового банку Doing Business-100 у частині отримання електроенергії. Такий низький показник свідчить, що країна відчуває проблеми як з якістю і надійністю енергопостачання, так і з підключенням до електромережі нових споживачів. Тим часом саме швидкість і доступна ціна приєднання до електропроводів нових абонентів багато в чому визначають інвестиційну привабливість держави.

Як виправити становище і зробити електромережі більш доступними для споживача, намагався розібратися Forbes.

Глибоке приєднання: споживач платить за все

В Україні порядок підключення непобутових споживачів до електромереж регламентується Правилами приєднання електроустановок до електричних мереж. Документ затверджено постановою НКРЕКУ №32 від 17 січня 2013 року.

Згідно з цією методикою, оплата приєднання до електромереж нових абонентів здійснюється повністю з кишені самих абонентів, а не з тарифів на передачу електроенергії, які встановлює для обленерго НКРЕКУ. Такий порядок енергетики ще називають концепцією глибокого приєднання, і в такому порядку існує своя певна логіка. «Розробники методики виходили з того, що діючі електромережі будувалися для тих наявних споживачів, які вже є, і які, по суті, ці електромережі вже оплатили. Однак чому вони повинні оплачувати зі своїх кишень підключення споживачів нових?» − дивується один з експертів енергоринку.

При цьому слід зазначити, що за кордоном подібної логіки дотримуються далеко не скрізь. Наприклад, у деяких країнах Євросоюзу немає окремої плати за підключення, а витрати на спорудження нових ділянок електромереж включено до складу тарифу на електроенергію. При цьому національні уряди створюють економічні стимули для енергопостачальних компаній, у тому числі за допомогоюRAB-регулювання − з тим, щоб вони своєчасно нарощували резерв передавальних потужностей і не перешкоджали розвитку малого та середнього бізнесу.

Схожа модель існує і в США, де є регулярна абонементна платня за приєднану потужність, але немає окремої плати за підключення. Витрати на спорудження нових розподільних мереж, таким чином, знімаються з абонементної плати.

Такий підхід може здатися новим споживачам, які ще тільки підключаються до мережі, більш справедливим. Однак навряд чи в Україні на даному історичному етапі можливо його реалізувати. По-перше, зараз частка послуг наших обленерго становить у структурі роздрібного тарифу на кіловат-годину мізерні 5,6%. У тій же Німеччині аналогічний показник перевищує 35%. Тобто, українським енергопостачальникам спорудження нових ліній електропередач поки що не по кишені − купівельна спроможність споживачів не дозволяє.

За даними експерта Коаліції енергетичних реформ Андрія Перевертаєва, середня роздрібна ціна струму для непобутових споживачів 27 країн ЄС у 2013 році склала 9,4 євроценти (близько 2,4 грн) за 1 кіловат-годину. Для порівняння: в грудні 2015 року українські непобутові абоненти купують електроенергію по 1,238 грн за кіловат-годину − на першому класі напруги, і 1,52 − на другому.

По-друге, незважаючи на те, що незалежна Україна вийшла з колишньої централізованої планово-розподільної економіки, в країні на сьогодні повністю відсутня практика ефективного планування забудови територій. А якщо врахувати хаос, бюрократичні зволікання і корупцію в системі землевідведення, країна в результаті отримує повну непередбачуваність у будівництві житла та інших об’єктів соціально-економічного призначення, які зводяться без урахування інфраструктурних можливостей.

Подібна практика є діаметрально протилежною європейському досвіду, де ті ж енергопостачальні компанії мають можливість заздалегідь узгодити свої інвестиційні плани з потребами бізнесу і домовласників, вчасно забезпечивши нових споживачів електропередавальною інфраструктурою.

Таким чином, методика фінансування робіт з підключення нових споживачів струму за рахунок раніше приєднаних поки що Україні мало підходить.

Простіше нічого не будувати

Діючі сьогодні в Україні Правила приєднання електроустановок до електричних мереж виділяють два види підключень: стандартне і нестандартне.

Стандартне приєднання − це підключення тих споживачів, які розташовані по прямій лінії від джерела електропостачання на відстані не більше 300 метрів і які диференціюються за трьома ступенями приєднуваної потужності: до 16 кВт, від 16 до 50 кВт і від 50 до 160 кВт. При стандартному приєднанні споживач оплачує тільки ту потужність, яка йому необхідна. Стандартне підключення передбачає також регіональну диверсифікацію ставок за приєднання у зв’язку з тим, що собівартість підключення у всіх областях різна. Наприклад, у гірських районах вона в 1,5 рази вища, ніж у рівнинних.

Нестандартне приєднання – це коли енергопостачальній компанії для забезпечення споживача-замовника електроенергією необхідно забезпечити потужність, яка перевищує його потребу. Ідеться про розширення електромережної інфраструктури в районі, до якого прилягає новий абонент. У цьому разі у споживача є два шляхи: або чекати, коли обленерго виконає весь комплекс робіт відповідно до своїх інвестиційних планів (а чекати доведеться довго), або самому профінансувати будівництво і модернізацію необхідних об’єктів. Зрозуміло, що споживач у цьому разі вибирає другий варіант. Або нічого не будує взагалі, що часто і спостерігаємо в енергодефіцитних районах України.

Методика, затверджена 17 січня 2013 року, мала на меті спростити і стандартизувати процедури підключення відповідно до європейських стандартів. Проте, як показав майже трирічний досвід, вона недопрацьована і неефективна.

По-перше, в обленерго немає економічних стимулів, оскільки прибутку енергопостачальники від роботи з підключення нових споживачів не отримують.

По-друге, принцип глибокого приєднання, коли всі витрати з підключення сплачує новий абонент, усе одно пробуксовує, оскільки деяким обленерго за стандартного приєднання абонентів потужністю 50 кВт доводиться перекидати частину коштів на підключення зі своїх інвестиційних програм, передбачених у тарифі на передання електроенергії. Тобто використовувати гроші вже приєднаних споживачів.

І по-третє, глибоке приєднання призвело до того, що в енергодефіцитних районах країни соціально-економічний розвиток майже призупинився, оскільки більшості споживачів вкрай важко оплачувати із власної кишені весь комплекс робіт з розширення прилеглої електромережної інфраструктури.

Середня глибина приєднання: оплата змішана

2015 року робоча група у складі учасників енергоринку, НКРЕКП і Міненерговугілля розробила нову, удосконалену, методику приєднання до електромереж. В її основі лежить концепція середньої глибини приєднання. За такого підходу новий абонент оплачує тільки ту потужність, яка йому необхідна. Усі інші витрати, пов’язані з модернізацією електромереж вищого класу напруги, оплачуються з тарифу на передання електроенергії або з абонентської плати за приєднану потужність. Щоправда, в Україні абонплату поки що не впроваджено.

Нова методика виділяє три типи приєднань.

Стандартне – це підключення споживачів, які розташовані по прямій лінії від джерела електропостачання на відстані не більш як 300 метрів і з потужністю приєднуваних електроустановок до 160 кВт включно.

Нестандартне – підключення споживачів потужністю від 160 до 5000 кВт.

Індивідуальне – підключення понад 5000 МВт.

Нова методика диференціює також плату за стандартне приєднання за її чотирма видами, що дає змогу точніше привести усереднені витрати до фактичних.

«Концепція середньої глибини приєднання найпоширеніша в європейських країнах. Її перевагою, на відміну від глибокого приєднання, є зниження фінансового навантаження і на нового споживача електроенергії, і на новий бізнес», – повідомили Forbes у консалтинговій компанії ТОВ «Укренергоконсалтинг».

Нова методика була розроблена енергетиками у вигляді законопроекту про внесення змін до низки законів України, зокрема до закону «Про електроенергетику», і передана в Кабмін. Проте з Кабміну документ відправили на доопрацювання в Мінекономіки, де за нього взялися вже лобісти самих споживачів, наприклад будівельних компаній.

Як стало відомо Forbes, будівельники хочуть скасувати обмеження в розмірі 300 метрів при стандартному приєднанні, а також ввести для енергетиків вимогу обов’язкового підключення протягом 45 днів. Енергетики у відповідь заявляють, що будь-які побажання споживачів мають відповідати технічним і фінансовим можливостям.

Якою виявиться фінальна версія законопроекту і чи документ узагалі збереже своє існування, наразі невідомо. Не додає ясності в майбутні правила приєднання і проект Кодексу електромереж, опублікований на сайті Міненерговугілля. Документ у своєму змісті фактично зберігає чинну методику, за винятком хіба що полегшення для споживачів деяких процедурних питань.

автор: , джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі