Людина, що кинула виклик двом системам. «Стійкий чоловік», що не покидає спроб врятувати людину після невдалих спроб. Батько, що не забуває придбати солодощі, навіть потрапивши до лап силовиків частково-визнаної держави. Все це про справжню людину, біографія якої лягла в основу сценарію фільма «Міст шпигунів».

Адвокат Джеймс Донован захищає у Америці радянського шпигуна, а потім вирушає до розділеного повоєнної Німеччини, де супроводжує обмін свого підзахисного на засудженого пілота ВПС США. В ході цього йому доводиться переконувати представників власної країни врятувати ще й американського студента, випадково затриманого у Східному Берліні – якраз у момент зведення муру. Не дивлячись на опір агентів ЦРУ в тому, що обмін на двох не входить в державні інтереси, йому вдається наполягти на своєму.

Здається, таких ефектних і цілісних фільмів про холодну війну ще не знімали. Багато з деталей, присутніх у фільмі, раніше, мабуть, і розголошувати не можна було донедавна… Проілюстровано побут, політику, ментальність тих часів. На все це наклала свій відбиток холодна війна. Син головного героя дивує його, пропонуючи перестрахуватись на випадок, якщо «росіяни» втрутяться і води не буде. Відтворено не лише атмосферу в США, але і в Східному Берліні.

Чорно-білі телевізійні кадри з термоядерним вибухом, небагатослівні державні мужі та постійне нагадування про підступних ворогів викликає асоціацію з іншими стрічками на тему холодної війни. Серед найвідоміших голлівудських витворів можна згадати «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися і полюбив бомбу», який в сатиричній формі зобразив перспективу тотального взаємознищення. Але «Міст шпигунів» приділяє увагу руйнуванню не міст, а душ. Показано, як в умовах поляризації світ ділиться на чорне і біле. І Спілберг робить правильні речі, зображаючи з погляду американця, передусім, «своє» зло, тобто вади США.

Справа Рудольфа Абеля стає лакмусовим папірцем для американців, тестом на готовність відстоювати власні демократичні принципи при появі «чужих». Ілюстрація юстиції часів «червоної загрози» вражає: суддя призначає покарання, вбачаючи у переслідуваному ворога нації, а агенти ЦРУ не приховують свого зверхнього ставлення до прав людини, адвокатської таємниці і тому подібної «юридичної мішури». Що на це заперечить сумлінний захисник? Аргументів герой Тома Хенкса знаходить не мало. Однак напрошується висновок, що верховенство права діє лише тоді, коли ти маєш аргумент сили чи якийсь козир в рукаві. Або, як у цьому випадку, полоненого агента СРСР.

Мимоволі пригадуєш політичні процеси сучасності, коли на лаві підсудних опиняються непопулярні фігури. Відмінність у тому, що маючи медіа і гроші їм легко схилити думку громадськості. У фільмі Спілберга обвинувачений розуміє, що в умовах ідеологічної ангажованості доводити свою правоту не має сенсу.

Не дивлячись на суворий фон, готичні пейзажі та атмосферу передчуття війни, фільм вийшов добрим і оптимістичним. Ця мета, передусім, досягається завдяки харизматичному Тому Хенксу. Можливо, він не зовсім переконливо вживається в роль цинічного нью-йоркського адвоката, але роль доброї людини і правдошукача він зіграв на відмінно. У цьому фільмі актор вкотре зайняв бік «другого світу». Ще у стрічці «Термінал» він грав громадянина неіснуючої (пост)соціалістичної держави «Кракожія», вимушеного оселитися в аеропорту після краху власної країни. Можна пригадати і фільм «Філадельфія», де Хенкс теж кидає виклик суспільству: він грає хворого на СНІД адвоката, який захищає право на рівноправність для всіх дискримінованих. За аналогією у фільмі «Міст шпигунів» суспільство (кулями і погрозами) хоче змусити героя Тома Хенкса відмовитись від захисту обвинуваченого.

Можливо, когось цей фільм наведе на думку, що героїзм потрібно проявляти не на війні, а у справі її недопущення, жертвуючи часом, здоров’ям, комфортом. Головним героєм рухає не лише гуманізм до конкретних осіб, в яких він розгледів особистостей, а й намагання не допустити війни. Саме на людях по обидві сторони «залізної завіси» лежить заслуга, що ядерної війни не було.

Безсумнівно, корисно фільм подивитися українцям. І неодноразова згадка про «невизнану НДР» особливо наближає фільм до вітчизняного контексту.

Віталій Дудін для Соцпорталу



загрузка...

Читайте також

Коментарі