Що буде, якщо не розпочати пенсійну реформу

Що буде, якщо не розпочати пенсійну реформу

На сьогодні кожна третя людина в Україні – пенсіонер. Постійних платників податків у державі близько 11 млн, а пенсіонерів – 12,5 млн. Тож коштів, які сплачують працюючі українці у вигляді ЄСВ, не вистачає на забезпечення принаймні мінімальною пенсією всіх, хто цього потребує.

До кінця року у бюджет ПФ закладено 253,4 млрд грн (заплановані витрати станом на листопад; 2016-го витрати становитимуть близько 260 млрд грн). Для порівняння: державний бюджет України, за рахунок якого утримуються всі міністерства (оборони, інфраструктури, охорони здоров’я), державні службовці, виконуються ремонти доріг тощо, становить 565 млрд грн. Якщо ми подивимося на всі публічні фінанси, їхній розмір сягатиме майже 756 млрд грн. Отже, 253,4 млрд – третина цієї суми.

Якщо звернути увагу на ВВП України, який, за прогнозами, 2015 року дорівнюватиме приблизно 1,450 трлн грн, буде зрозуміло, що витрати на людей похилого віку становитимуть 17% від ВВП країни в цілому. Порівняно з європейською практикою 17% – найбільша частка від ВВП, що йде на забезпечення пенсіонерів.

Якщо ми витрачаємо половину державного бюджету і найбільшу частку від ВВП на утримання пенсіонерів, наша система пенсійного забезпечення мала б бути найкращою у світі. Проте ситуація зовсім інша. З одного боку, ми маємо один із найменших доходів на душу населення з ВВП, тому вищезазначена частка не є показником якісного фінансування пенсіонерів. Розмір середньої заробітної плати ледь дотягує до 4 000 грн. А відповідно до нормативів, пенсія має бути 40–60% від зарплати, тобто від 1 600 грн до 2 400 грн на місяць.

Ми маємо розуміти: усе, що виплачується пенсіонерам, напряму залежить від тих, хто сьогодні працює. Саме вони платять податки, щоб країна мала можливість формувати бюджет Пенсійного фонду й утримувати людей похилого віку. На жаль, Україна за всі роки незалежності так і не створила систему забезпечення пенсіонерів, окрім солідарного рівня, який формується за допомогою податків. Дослідження показують, що ця система має низку вад.

Найголовніша полягає в тому, що 80% нинішніх пенсіонерів отримують пенсію, яка за формулою не відповідає соціальним внескам (сумі податків), які вони робили впродовж трудової діяльності. Насправді вона має бути меншою, але завдяки політикам-популістам ми підтягуємо суму пенсії до мінімального прожиткового мінімуму. Витрати на це становлять близько 32–35 млрд грн на рік.

Наразі 40% жінок і 20% чоловіків мали б отримувати пенсію нижчу, ніж прожитковий мінімум, але держава декларує доплату їм незалежно від сплаченого ЄСВ у попередні роки. Це означає, що люди не сплачували податки до ПФ, отримували заробітну плату «в конвертах», але ми все одно підтягуємо їхню пенсію до мінімального рівня за рахунок кошторису Пенсійного фонду. Якщо політики хотіли стимулювати несплату податків, вони мали б за рахунок надходжень до держбюджету дотягувати пенсію до мінімального рівня. Але відбувається не так: ми з власної кишені перекриваємо витрати політиків.

Що буде, якщо не розпочати пенсійну реформу

Наразі ведуться дискусії щодо того, як «вибілити» заробітну плату, адже від цього залежить пенсія нинішніх пенсіонерів, а в подальшому – і наша. Якщо не змінити систему пенсійного забезпечення, то в сьогоднішньому вигляді вона банкрутуватиме, і вже через деякий час державний бюджет узагалі не зможе фінансувати Пенсійний фонд. Уже нині його дотації становлять 4% від ВВП. Тобто з 250 млрд грн власних коштів у ПФ лише 170 млрд грн, а 80 млрд грн – дотація з держбюджету. Більшу суму становить лише борг країни перед зовнішніми кредиторами та збитки НАК «Нафтогаз України». Усі інші витрати – менші. На що ж витрачають 250 млрд грн? Із цієї суми 150 млрд грн іде на пенсію за віком, решта – «дотягування» до прожиткового мінімуму, спецпенсії тощо.

Яка ж нині ситуація з пенсійним забезпеченням в Україні? Фактично діє один рівень фінансування пенсіонерів – солідарний. Є зареєстрована, але майже непрацююча система третього добровільного накопичення, розмір активів якої не перевищує 3–5 млрд грн.

Другий рівень – актуальний майже для всіх європейських країн – у нас не працює взагалі. В українському законодавстві він задекларований, але з приміткою, що його варто застосовувати лише в тому разі, якщо Пенсійний фонд стане профіцитним. Його вже тепер можна вважати таким, адже зі 170 млрд грн на пенсію за віком витрачається лише 150 млрд грн. Якщо додати 35 млрд грн, які йдуть на дотягування до прожиткового мінімуму, буде вже 185 млрд грн. До того ж наступного року передбачаються ще дві процедури індексації пенсії, які будуть пов’язані зі зростанням мінімальних соціальних стандартів.

Можна констатувати, що, маючи лише одну систему пенсійного забезпечення – солідарну, нереально поліпшити ситуацію з утримання нинішніх пенсіонерів і тих, які в подальшому додаватимуться з наступними поколіннями. Щоб збалансувати цю ситуацію і якнайшвидше запустити добровільну накопичувальну систему, урядом було підготовлено законопроект №2767 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та єдиних принципів нарахування пенсій». Він має розв’язати декілька завдань:

  1. Звести всі закони (формули) нарахування пенсій в одну систему. Наразі в нас є понад 30 законів, відповідно до яких громадяни мають право вибирати формулу нарахування пенсії. Це залежить від стажу, посади та багатьох інших чинників. Зрозуміло, що вибирають той закон, у якому передбачається найбільша сума. Реформа зводить усі ці положення в одне ціле. Залишається питання з держслужбовцями, які сплачують єдиний соціальний податок у більшому розмірі. Щоб не виникало соціальної нерівності, запропоновано розраховувати пенсію держслужбовцям за тією ж формулою, що й іншим, але перед виходом на пенсію одноразово виплачувати фіксовану додаткову суму. Надалі держслужбовець отримуватиме пенсію за тими же принципами, як і всі інші.
  2. Запуск обов’язкового накопичувального рівня пенсійного забезпечення. Уряд пропонує, щоб під дію нововведення підпадали люди, молодші за 35 років. З 1 січня 2017 року вони паралельно із солідарним рівнем накопичуватимуть кошти для пенсії на особистих рахунках. Можна вибирати між державними та недержавними накопичувальними фондами. Відрахування від загального фонду заробітної плати (наразі вони становлять 36%) на пенсійне забезпечення здійснюватимуться таким чином: із початку 2017 року – 2% на особовий рахунок, а 34% – до загального фонду. Потім буде 3% і 33%, згодом – 4% і 32%, і так дійде до 7%. А відсоток відрахувань у загальній фонд, відповідно, зменшуватиметься. Реанімаційний пакет реформ та Українська федерація убезпечення взагалі пропонують довести ці відрахування до 12–14% і долучити відразу всі генерації.
  3. Реформа розв’язує проблему підприємств, на яких є професії, відповідно до яких працівники виходять на пенсію раніше за загальнодержавний вік. Тобто рік роботи рахується за два чи півтора року. Якщо людина вийшла на пенсію на 10 років раніше, різницю має сплачувати підприємство, яке не створило належних умов праці для своїх працівників. Проте їхня заборгованість сягає близько 8 млрд грн. Цю суму перекривають інші платники єдиного соціального податку, що унеможливлює, зокрема, проведення індексації пенсій. Ми пропонуємо, щоб із 1 січня 2016 року такі підприємства почали формувати накопичувальний пенсійний фонд, за рахунок якого люди, що йдуть на пенсію раніше за зазначений вік, могли отримувати кошти.

У системі нарахування пенсії є термін «коефіцієнт заміщення». З радянських часів він декларувався як «рівень 0,6», тобто перед виходом на пенсію людина отримує 100% доходу (зарплата), після цього – 60% від загальної суми, потім – 50%, 40% і так далі, але реальність така, що за відсутності автоматичного механізму індексації коефіцієнт заміщення знижується. Якщо порівняти пенсії нинішніх пенсіонерів з їхніми заробітними платами, можна зробити висновок, що вони отримують коефіцієнт 0,3 (30%). Європейська система не допускає такого зменшення доходу, але в Європі працюють одночасно не менш як три рівні.

Нам також необхідно поєднувати обидві системи. Щоб отримати 50% заміщення у солідарній системі, необхідно сплачувати 36% від фонду заробітної плати. Якщо запровадити накопичувальну систему і отримувати на пенсії 50% заміщення, необхідно відраховувати лише 12–14%. Для того щоб наші пенсіонери в подальшому ставали заможними, необхідно запускати другий і стимулювати третій рівні пенсійного забезпечення.

Як накопичувальні фонди український уряд пропонує використовувати державні установи. РПР та УФУ категорично проти такого рішення. Річ у тім, що державні накопичувальні пенсійні фонди є тільки в наших сусідів – у Росії та Казахстані, інші країни світу не довіряють пенсійні кошти державі. Перейматися накопиченням громадян – не властива для держави функція, вона просто не вміє це робити, наша – особливо. Громадяни не знатимуть, як використовуються їхні кошти, чи є вони взагалі та чи зможуть люди їх отримати, коли вийдуть на пенсію. У політиків завжди виникає бажання націоналізувати кошти вкладників. Реанімаційному пакету реформ коштувало чималих зусиль домогтися зменшення відрахувань до державного пенсійного фонду та переведення незначних відсотків у власність людини.

Окрім того, уряд установив вікове обмеження людей, які підпадуть під дію пенсійної реформи, – молодші за 35 років. Ми вважаємо таке рішення недоцільним, адже старші люди також можуть скористатися перевагами накопичувальної системи. Якщо людина у 59 років вирішила звернутися до недержавного страхування, і сума коштів недостатня для переведення в пенсію, можна виплатити її у вигляді одноразової матеріальної допомоги, як держслужбовцям.

Ще один недолік обов’язкової накопичувальної системи для людей 35 років і молодших полягає у тому, що результат роботи ми зможемо побачити лише через 25 років, коли перше покоління піде на пенсію. Це ставить під загрозу всю реформу пенсійного забезпечення. За цей час держава може націоналізувати гроші вкладників, як це було в Угорщині. Якщо ми не почнемо розвантажувати солідарний рівень тепер, є ризик, що нинішнє покоління платників податків втратить свої накопичення.

Разом із тим експерти РПР та УФУ пропонують, щоб українці мали можливість вибирати рівень агресивності інвестування: агресивний (можна заробити великий дохід або втратити кошти), поміркований чи консервативний. Перший вид притаманний молодшому поколінню: навіть якщо якогось року вони втратять інвестицію, зможуть накопичити більше протягом наступних років. Поміркований характерний для тих, хто перебуває на середині свого трудового життя. Консервативний підходять для людей, яким до пенсії залишилося три-чотири роки. Наразі немає можливості вибирати рівень агресивності.

Також законопроект передбачає використання накопичених коштів у критичних ситуаціях. Наприклад, людині терміново необхідна дорога операція, назбирати коштів немає можливості, а без операції людина помре. У таких випадках можна використовувати гроші, накопичені на пенсійному рахунку. Якщо все добре і людина доживає до пенсії, а коштів на особовому рахунку вже немає, держава, відповідно до Конституції, виплачуватиме їй пенсію у розмірі прожиткового мінімуму. Ми пропонуємо, щоб за рахунок накопичувального фонду можна було сплачувати відсотки за іпотечне кредитування. Людина похилого віку, яка є власником нерухомості, може вирішити, що з нею робити: продати чи укласти договір утримання.

Ще одна новація, яку ми пропонуємо, – оплачувати навчання дітей за рахунок пенсійних накопичень, але не більш як 20–30% від обсягу накопичень. Тобто інвестиція в дітей. Це запорука того, що нащадки здобудуть гідну освіту, а відповідно, й роботу, і коли батьки вийдуть на пенсію, утримуватимуть їх.

Пенсійна реформа передбачає декілька варіантів отримання накопиченої пенсії:

  1. Пенсія з гарантованим періодом виплат. Наприклад, людина хоче отримувати протягом 10 років з моменту виходу на пенсію фіксовану суму щомісячно. Навіть якщо вона помре через 5 років, спадкоємці отримуватимуть за неї пенсію ще 5 років. Якщо людина житиме довше за зазначений період, накопичувальна пенсія виплачуватиметься й далі.
  2. Пенсія для подружжя. Жінка і чоловік разом отримують певну суму пенсії (100%), а після смерті одного з них другий отримуватиме 50% чи інший зазначений відсоток.
  3. Пенсія для одинака. Наприклад, людина накопичила 100 тис. грн. Вважають, що в середньому жінки живуть ще 20–24 роки після виходу на пенсію. На цей період розраховується сума щомісячної пенсії. Як правило, вона буде вищою, ніж два попередні варіанти. Після смерті людини родичі нічого не отримують.

Якщо людина помирає до настання пенсійного віку, вся накопичена сума передається спадкоємцям. Способи отримання пенсії обраховують фахівці страхових компаній відповідно до тривалості життя чоловіків та жінок.

Отже, пенсійна реформа – необхідний і важливий крок на шляху до розвантаження солідарної пенсійної системи, викорінення корупції та якісного життя всіх верств населення в Україні. Якщо найближчим часом не запустити пенсійну реформу, наступні генерації пенсіонерів можуть залишитися без гідної пенсії. У нас є ще трохи часу для того, щоб змінити систему.

автор: Галина Третякова, джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі