Дружба проти третьої: що принесе Україні криза російсько-турецьких відносин

Дружба проти третьої: що принесе Україні криза російсько-турецьких відносин

Політичне та економічне протистояння Російської Федерації і Туреччини, спровоковане катастрофою російського військового літака, набирає нових обертів. Зокрема, Москва озвучила список «санкційних» турецьких продуктів, заборонених до ввезення у РФ з 1 січня 2016 року. Крім того, з 1 грудня введено заборону на чартерні авіаперевезення між Росією й Туреччиною, різко скорочено ліміти з видавання дозволів на автомобільні перевезення та тимчасово зупинено роботу російсько-турецької міжурядової комісії з торговельно-економічної співпраці.

Загострення російсько-турецьких відносин відкриє новий етап в українсько-турецькій взаємодії – наприклад, дасть нові можливості українській дипломатії. Яка, до речі, вже почала їх використовувати – про це свідчать, зокрема, переговори президента України Петра Порошенка з його турецьким колегою Реджепом Ердоганом на кліматичному саміті ООН у Парижі. Крім цього, українська влада активно заявляє про готовність «забезпечити продовольчу безпеку Туреччини», тонко натякаючи на можливість у такий спосіб реалізувати нерозтрачений експортний потенціал України. У контексті цих подій цілком доречно говорити про зближення двох країн, причому – насамперед, військово-політичне, вважає експерт-міжнародник Григорій Перепелиця.

Наскільки тісним і детальним буде це зближення надалі, залежить від того, наскільки конфлікт РФ і Туреччини перейде з бойового інциденту в реальну загрозу війни між двома країнами. Наразі ми можемо говорити про військово-політичну кризу, а не загрозу війни. Війна – це наступна стадія ескалації російсько-турецького конфлікту. Безумовно, НАТО робить усе, щоб ця військово-політична криза не перейшла у стадію ескалації, хоча Росія демонструє таку готовність.

Новий формат відносин Туреччини та України матиме спільні заходи у сфері безпеки, насамперед це стосується двосторонніх консультацій, і відповідно сприятиме зближенню позицій у цій галузі. Адже, незважаючи на те що в нас був формат стратегічного партнерства, у цьому питанні наші відносини з турецькою стороною були досить нейтральними. Зараз зближення, по-перше, призведе до координації дій між Україною й Туреччиною в Чорноморському регіоні для зміцнення чорноморської безпеки. І, по-друге, до поглиблення відносин і вироблення спільної позиції щодо анексії Криму.

Донедавна в контексті України Північноатлантичний альянс використовував тільки дипломатичні засоби, які виражалися у слоганах «НАТО висловлює стурбованість», «НАТО висловлює глибоку стурбованість», «НАТО висловлює дуже глибоку стурбованість» і «НАТО засуджує дії Росії». Тепер вони просто змушені реагувати більш радикально й адекватно

До останнього моменту погляди Туреччини були досить стриманими, оскільки президент Ердоган акцентував увагу на правах кримських татар, і водночас дотримувався нейтральної позиції щодо самої анексії Криму Російською Федерацією. Немає сумнівів, що зараз Туреччина буде активнішою в засудженні дій Росії з анексії Криму. І така підтримка для нас є вагомою. Більше того, ми знаємо, що турецькі кораблі, так чи інакше, заходили в порти Криму, хоча вони й говорили, що це комерційні судна. Я вважаю, що тепер дотримання правил поведінки на окупованій території буде під великою увагою турецького уряду.

Безумовно, загострені російсько-турецькі відносини впливатимуть на розв’язання українсько-російського конфлікту, який я навмисно не називаю «українською кризою». Тому що кажучи так, ми розглядаємо цю війну як внутрішній конфлікт у самій країні, коли він таким не є, – це російсько-українська війна, а якщо говорити точніше – це конфлікт у форматі війни, хоча вона й має гібридний характер.

Не будемо забувати, що Туреччина є членом НАТО, й інцидент між двома країнами фактично є початком відкритого конфлікту між Росією й Північноатлантичним альянсом. З цього моменту НАТО вже не зможе обходитися виключно політико-дипломатичною реакцією на російську військову агресію.

Донедавна в контексті України Північноатлантичний альянс використовував тільки дипломатичні засоби, які виражалися у слоганах «НАТО висловлює стурбованість», «НАТО висловлює глибоку стурбованість», «НАТО висловлює дуже глибоку стурбованість» і «НАТО засуджує дії Росії». Тепер вони просто змушені реагувати більш радикально й адекватно. Наприклад, організація може розмістити системи протиповітряної і протиракетної оборони на території Туреччини, сили передового реагування або передового базування, денонсувати основоположний акт між Росією й НАТО. Альянс багато чого може зробити й на багато чого вплинути, щоб показати не тільки свою політико-дипломатичну незгоду, а й реальну відповідь військовою силою.

На жаль, поки що Володимир Путін не бачить тієї червоної лінії з боку НАТО, за яку Росія у своїх агресивних намірах не зможе переступати. І тут питання – до якої міри Альянс буде відступати й обмежуватися тільки словесними наріканнями, маючи вагомий арсенал військового впливу. Хоча в НАТО вже й немає особливого простору для відступу.

Туреччина й Росія, фактично, блискавично припинили взаємовідносини між собою у багатьох напрямах. Й Україні однозначно є чому повчитися в оперативності прийняття таких рішень – Туреччина задіяла свій арсенал проти Росії швидше й ефективніше, ніж свого часу це зробила Україна. Туреччина продемонструвала те, як має діяти кожна країна, котра дбає про свій державний суверенітет і свою безпеку. І це – класичний механізм для держав, що зіткнулися з військовою загрозою. На жаль, Україна демонструвала протилежний алгоритм – порушила будь-які правила та механізми, які необхідно застосовувати в таких випадках.

автор: ГРИГОРІЙ ПЕРЕПЕЛИЦЯ, джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі