Декомунізація: хоч і мляво, але процес пішов

Декомунізація: хоч і мляво, але процес пішов

Україна хоч повільно, але позбавляється тоталіртарного минулого. Добровільно перейменувати свої населені пункти з комуністичними назвами погодилися 25 міських та сільських рад.

Замість міста Дзержинськ в Україні тепер буде Торецьк, замість сіл Радянського та Ленінського — Волошкове і Дружнє. Загалом в Україні буде перейменовано 941 населений пункт, назви яких пов’язані з комуністичним тоталітарним минулим. Це — три відсотки від усіх населених пунктів, які є у країні. До весни наступного року всі вони мають позбутись свого радянського минулого у топонімах та географічних назвах відповідно до закону про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки, який Верховна Рада ухвалила у квітні 2015 року.

Перші результати

Нині в країні закінчився перший етап декомунізації. До 21 листопада міські та селещні ради мали провести громадські слухання та на сесіях обрати і затвердити нові назви для своїх населених пунктів. Однак цією можливістю скористалися далеко не всі. До Верховної Ради надійшло лише 25 подань про затвердження змін назв населених пунктів — і з них тільки чотири великих міста.

«Це — міста на Донеччині Артемівськ, який хоче бути Бахмутом, та Дзержинськ, який перейменували у Торецьк. Також ідеться про Кіровоград, який запропонував сім назв, з яких одну мають обрати депутати, та Іллічівськ в Одеській області, який хоче називатись Чорноморськом», — повідомив куратор напрямку декомунізації Інституту національної пам’яті Богдан Короленко. Решта міських та селещних рад уже провели слухання, але остаточно ще не визначились з новою назвою свого населенного пункту чи не встигли передати документи до Верховної Ради.

Вибори як каталізатор

«Процес декомунізації значно пришвидшився після місцевих виборів. Влада на місцях змінилась, і відразу після перших сесій нових місцевих рад збільшилась кількість подань на затвердження нових назв, особливо з Луганської та Донецької областей», — пояснив перший заступник голови Верхвоної Ради Андрій Парубій.

Експерти ж зауважують, що місцеві вибори завадили вчасно закінчити перший етап декомунізації. Адже місцеві політики, спекулюючи на цій темі у своїх передвиборних обіцянках, запевняли, що декомунізацією можна знехтувати, та ігнорували проведення слухань щодо перейменування своїх населених пунктів, каже директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Він пояснює це тим, що колишні місцеві ради, особливо на півдні та сході України, складались переважно з комуністів та представників колишньої Партії регіонів. «У тому ж Іллічівську місцева влада увесь час намагалась залишити теперішню назву міста, пояснюючи, що Іллічівськ — це від святого Іллі. Однак, в законі чітко сказано — не перетлумачення, а перейменування. Тож після виборів Ілічівськ швидко став Чорноморськом», — зауважує В’ятрович.

Регіональні особливості

Утім, процес декомунізації не всюди відбувається рівномірно. Якщо у західних регіонах, де мали перейменувати лише кілька населених пунктів, робота вже майже завершена, то у Запорізькій області — регіоні, де збереглося чи не найбільше топонімів та географічних назв з радянського періоду української історії, — процес перейменування лише починається. І все через апатичне ставлення місцевого населення до цього процесу. «Наприклад, сільська рада села Кірове не хотіла міняти назву взагалі. Ми попередили їх, якщо вони самі не змінять, то за них це зробить Верховна Рада за нашим поданням. А ми наполягатимемо на відновленні історичної назви села — Жеребці. Жеребцями ніхто не хотів бути, тому всі заворушились, і село тільки зараз перейменували у Таврійське», — каже директор департаменту культури, туризму, національностей та релігій Запорізької обласної державної адміністрації Владислав Мороко.

Є в цьому регіоні і свої особливості — позбуваючись комуністичних назв у своїх містах та селах, місцеве населення наполягає на відновленні назв населенних пунктів часів Російської імперії. «У нас село Жовтневе хочуть перейменувати в Олександрівське, запевняючи, що це не на честь імператора, а на честь святого. Але ми тут категоричні — жодних Катеринославських чи Романівських у нас не буде», — запевняє Мороко.

Відповідно до закону, якщо міські та сільські ради до 21 листопада не визначилися з новою назвою свого населенного пункту і не подали до Верховної Ради подань на перейменування, за них це зроблять експерти зі спеціальної комісії Інституту національної пам’яті України, до якої входитимуть історики та лінгвісти Національно академії наук України. До весни наступного року за їхнім поданням Верховна Рада переназве міста та села. «Ми ще даємо місяць, аби місцеві ради таки обговорили та визначили нову назву свого населенного пункту. Саме її ми рекомендуватимемо затвердити парламенту. Якщо ж ні, то це вже точно зробить комісія», — наголошує директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Важливий маркер

За словами В’ятровича, якщо під час першого етапу проведення декомунізації відповідальність місцевих рад за саботування цього процесу встановлена не була, то відтепер, починаючи з 21 листопада, міські та сільські голови, а також голови місцевих рад нестимуть персональну відповідальність за ігнорування вимог закону про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарного режимів та заборону пропаганди їхньої символіки. За це передбаченна як адміністративна, так і кримінальна відповідальність.

«Здавалося б, що таке проста георгафічна назва? Але це символ мислення. Будувати нове можна лише тоді, коли ми чітко розібралися зі своїм минулим. Жодна реформа — антикорупційна чи судова — не буде здійснена повною мірою доти, доки не відбудеться трансформація суспільства. Декомунізація — це перший етап трансформації», — переконаний експерт Реанімаційного пакету реформ Ярослав Юрчишин, який допомагав у розробці пакету законів про декомунізацію в Україні.

автор: Лілія Гришко, джерело: dw.com



загрузка...

Читайте також

Коментарі