Квартирна мафія у Києві, або Як людина наодинці залишається з шахраями

Квартирна мафія у Києві, або Як людина наодинці залишається з шахраями

Олександр Васильович вже два роки як безхатченко. Він отримує пенсію за віком та ночує в Будинку соціального піклування. Кожного дня ходить до бібліотеки, багато читає. У свій час здобув освіту інженера-електромеханіка, закінчивши Київський політехнічний інститут. Працював в Інституті електрозварювання імені Є. Патона. Освічена та інтелігентна людина. З виходом на пенсію сподівався на тихе і спокійне життя. Проте доля підготувала йому несподіваний сюрприз…

Міліціонери виштовхали чоловіка з власної оселі

Два роки тому, у жовтні 2013-го, міліціонери з автоматами вломилися до його київської квартири, що по вулиці Фучика, 7 та силою виштовхали з оселі. Примусили їхати до чергової частини Солом’янського райвідділу міліції. Оскільки ніякого звинувачення не могли висунути, на вечір відпустили, суворо наказавши перебувати за місцем проживання. Проте, наблизившись до свого будинку, Олександр Васильович зрозумів, що його пригоди тільки починаються. Потрапити до своєї квартири він більше не міг — замки були змінені, старі дерев’яні вхідні двері замінені на нові металеві, а на вікнах виблискували новенькі металеві решітки. Куди діли все його хатнє майно, особисті речі та меблі невідомо. Все виглядало так, ніби він ніколи тут і не проживав.

“Міліціонери вмовляли мене не брати з собою паспорт, а залишити дома. Заспокоювали, що, мовляв, ні про що серйозне не йдеться, що моя особа їм відома. Але я, відчуваючи що щось тут не так, все ж взяв з собою документ. Якби не взяв, то ще й б залишився без посвідчення особи, де є сторінка з печаткою прописки за адресою” — розповідає пан Олександр Кучерявенко.

Оговтавшись від пережитого, Олександр Васильович почав шукати допомоги. Декілька тижнів оббивав пороги громадських приймалень політиків, депутатів, президентів. Безрезультатними виявились і звернення до правоохоронних органів. У Солом’янській прокуратурі його ніби слухали, співчуваючи хитали головою, але на цьому все і закінчувалось – заяви про злочин не реєстрували. Всюди розповідь чоловіка сприймали, як фантазії.

Суддя свідомо віддав квартиру шахраям

Олександр Васильович отримав двокімнатну квартиру у спадок від рідної тітки, яка заповіла йому своє майно. Після смерті родички офіційно прийняв спадок, вчасно подавши до нотаріуса відповідну заяву та оригінал заповіту. І жив собі спокійно, не здогадуючись про те, що шахраї вже давно пригледіли його квартиру…

До Солом’янського районного суду Києва через свого представника звернулась Алевтина Бутко. У своєму позові вона просила суд закріпити за нею право власності на ту саму квартиру, де проживав пан Олександр. Така вимога була обґрунтована тим, що жінка ніби була знайома з покійною тіткою Олександра Васильовича та “проживала з нею однією сім’єю”. А отже має право успадкувати київську квартиру покійної. Суд на чолі з суддею Олександром Бобровником задовольнився поясненнями представника і навіть не вважав за потрібне заслухати пані Бутко особисто. Виніс рішення на її користь, а заповіт, оформлений на пана Олександра, визнав недійсним.

Про те, що відбулось судове засідання, Олександр Васильович ні сном ні духом не знав. Та й ніколи раніше не бачив Алевтину Бутко, яка ніби дружила з його покійною тіткою.

У пошуках істини

З 2 листопада 2013 року справою Олександра Васильовича почали опікуватись юристи громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини. Місяці копіткої роботи правозахисників надали чисельні докази того, що в Києві діє організоване злочинне угрупування, у складі якого успішно взаємодіють працівники правоохоронних органів, адвокати з нотаріусами і судді.

Справа зрушила з місця, коли юристи знайшли першу зачіпку, — підроблену нотаріально посвідчену довіреність. Як виявилось, шахраї оформили від імені пана Олександра чимало фальшивих довіреностей, а також встигли звернутися до Дев’ятої київської державної нотаріальної контори і на підставі підробленої довіреності забрати оригінал заповіту.

Лише після того, як пан Олександр приніс копію однієї із цих довіреностей до прокуратури і заявив, що цей документ є фальшивим, Солом’янська прокуратура нарешті порушила кримінальне провадження.

Театр абсурду на теренах столиці

Справа дійшла до Апеляційного суду Києва. Суд не лише скасував рішення Солом’янського районного суду, але й ухвалив нове на підставі вивчення доказів по справі — вважати законним спадкоємцем квартири пана Олександра.

Відповідно до рішення Апеляційного суду пан Олександр вже давно мав би вселитися до своєї оселі. Та цього чомусь так і не трапилось. Шахраї здаватися не захотіли і повторно подали позов до Солом’янського суду з тією самою вимогою — визнати право власності на квартиру за Алевтиною Бутко. Прикметно, що вже два роки тривають судові засідання та жодного разу пані Бутко не з’явилась в залу засідань особисто. Кожного разу її інтереси представляє адвокат або представник. Така собі міфічна особа, яку ніхто ніколи не бачив, але суддя чомусь кожного разу віддає їй квартиру. Також невідомо, куди подівся оригінал заповіту та хто його забрав — Дев’ята київська державна нотаріальна контора на запит юристів громадської приймальні відповіла, що не знає імені людини, якій було видано заповіт, і де він тепер. Тим часом, з паном Олександром сталося кілька неприємних інцидентів — на нього напали невідомі, чоловік чудом уникнув загрозливої для себе ситуації. Через деякий час помітив, що за ним стежать. Про все це повідомляв прокурора — проте правоохоронці знову робили вигляд, що нічого не відбувається. Якимось містичним способом справа знову потрапила на розгляд до того самого судді Бобровника. І суддя знову виніс рішення на користь шахраїв, нехтуючи чинним рішенням Апеляційного суду, який поставив крапку у справі Бутко проти Кучерявенка.

“Згідно з законодавством, суд не має права повторно розглядати справу, якщо у цій справі вже постановлено рішення. Тим паче після того, як це зробив суд апеляційної інстанції. Найбільше в цій ситуації обурює і дивує поведінка судді Бобровника, який розглянувши справу повторно, свідомо пішов на злочин” — коментує дії судді Олег Левицький, керівник громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини.

Таке грубе порушення закону стало підставою для відкриття Генеральною прокуратурою України кримінальної справи проти судді Бобровника. Та попри все це суддя почувається впевнено та працює далі. Відповідно до чинного законодавства, пред’явити підозру судді не так просто, оскільки в Україні діє особливий порядок притягнення до відповідальності суддів. А поки триває слідство, суддя Олександр Бобровник й надалі веде розгляд справи щодо права власності на квартиру. Діло так і не передали іншому судді. Юристи громадської приймальні декілька разів подавали заяву про відвід судді, даючи йому шанс добровільно вийти з гри. Проте Бобровник жодного разу заяву про самовідвід собі не задовольнив. Більше того, на одному з останніх засідань Бобровник виніс рішення провести експертизу заповіту, щоб ніби з’ясувати чи справді підпис належить покійній. Прикметно, що призначена експертиза призведе до повного знищення єдиного оригіналу заповіту, що залишився, і який підтверджує законне право пана Кучерявенка на тітчин спадок. Кінці у воду?!

Що спонукає суддю йти на відвертий злочин? Хто стоїть за організованим злочинним угрупованням? Чому міліція та прокуратура нічого не розслідують та закривають очі на злочини? Ці питання наразі залишаються відкритими…

P.S.

Не дивлячись на надзусилля, які докладають юристи Української Гельсінської Спілки з прав людини, щоб допомогти чоловікові, який опинився на вулиці, жодних зрушень у справі досі немає. Та Олександр Васильович не втрачає надії, в глибині душі сподівається, що справедливість настане — злочинці будуть покарані, а він решту своїх днів доживе у власній оселі.



загрузка...

Читайте також

Коментарі