Відзначити другу річницю початку масових акцій протесту на Майдані прийшло небагато людей. Здебільшого в їхніх очах сум та розпач, адже надії, які вони пов’язували з Майданом, поки не виправдались.

Температура на вулиці +3 градуси, і увесь день ллє рясний дощ. На двох сценах, встановлених на Майдані біля монументу Незалежності, гучно налаштовують до вечірнього концерту свої гітари музиканти. Поліцейські у дощовиках та з собаками чатують на порушників правопорядку у переході метро, під дощем мокне виставка революційних плакатів із зими 2013-2014 року. Вранці на Майдані та вулиці Інститутській були лише десятки людей, згодом їхня кількість збільшилась приблизно до сотні.

Небо плаче

Невелика група чоловіків у камуфляжі гуртується біля імпровізованого пам’ятника з написом «Герої не вмирають» та фото загиблих. «Це наші побратими з нашої сотні, які загинули. Андрій на Майдані поліг, Петро тоді теж помер від опіків газом легенів, а оці хлопці після Майдану пішли в АТО і загинули поблизу Луганська… Бачите, сьогодні такий дощ, — це сльози за всіма загиблими», — каже колишній заступник командира 8-ї сотні самооборони Майдану Сергій Зілов. Сьогодні, у другу річницю початку Революції гідності, він разом зі своїми товаришами знову прийшов на Майдан, аби згадати, як все тоді було. Два роки тому там, де зараз пам’ятник, стояв їхній намет. «Ми вийшли тоді на Майдан і втратили своїх друзів, аби до влади прийшли чесні і порядні люди, були чесні суди, щоб принципи Європи були втілені в країні тими, хто прийшов до влади завдяки життю наших хлопців. Але, на жаль, зараз наших патріотів саджають у тюрми, а корупціонерів, які крадуть мільярдами, випускають під заставу, а потім шукають у Москві чи на Канарах», — обурюється Сергій Зілов.

Він такий в Україні не один — люди не задоволені діями влади. Зокрема, близько двохсот валютних позичальників з «Фінансового Майдану», як вони себе називають, намагалися під час урочистих заходів на вулиці Інститутській поспілкуватися з президентом України Петром Порошенком. Однак поліція не пропустила до нього людей, відгородившись металевими огорожами та живим щитом. «Ми хотіли спитати у Порошенка та (голови Верховної Ради Володимира — Ред.) Гройсмана, чому вони не підписують закон про реструктуризацію валютних кредитів. У мене вже абсолютно немає з чого платити кредит, хоча я підприємець. Нас вкотре надурили — ми хотіли вигнати (президента у 2010-2014 роках Віктора — Ред.) Януковича, але тепер задумуємося, чим Порошенко кращий?», — емоційно запитує Микола Муравейник.

Він, так само як і інші, обурений діями поліції, яка перекрила людям доступ до меморіалу Небесної сотні. Там президент разом зі своєю дружиною та родинами загиблих саме вшановував пам’ять розстріляних «майданівців».»Та що ж це коїться? Навіть квіти не можна покласти до могил героїв», — кричали жінки, штовхаючи правоохоронців. Доступ до меморіалу людям відкрили лише тоді, коли Петро Порошенко поїхав звідти.

Олена приїхала з Житомира спеціально, аби в цей день прийти на Майдан та вклонитись героям Небесної сотні. В очах у неї сльози. «Я не можу без сліз приходити сюди. Ми вийшли на Майдан, аби відстоювати незалежність країни. Зараз багато розчарування, але ми не в праві осуджувати нікого, бо ж дуже важко — залишилися ті, хто підтримував Януковича і чинять опір змінам, війна. У мене син на сході воює. Він каже: мамо, треба потерпіти років десять, поки ми станемо на ноги, і тоді все буде», — ледь стримуючись, каже жінка, покладаючи квіти біля фотографій активістів, загиблих у лютому 2014 року на Майдані.

Чекай третього Майдану?

З цим згоден і Максим Гайда, який теж приніс квіти та свічку до меморіалу Небесної сотні. Чоловік впевнений, що українцям, нарешті, варто винести уроки з двох Майданів — Помаранчевої революції 2004 року та Революції гідності 2013-2014 років. «Не можна, як у 2004-му, віддати країну політикам і мовчки за всім спостерігати. Ми повинні бути готовими висловити свою незгоду з діями влади, якщо і надалі не буде реальних реформ та боротьби з корупцією», — переконаний чоловік. На його переконання, активісти, які пройшли Майдан та війну на Донбасі, не будуть надто толерантними до небажання влади змінювати країну.

Автор Лілія Гришко, джерело: dw.com



загрузка...

Читайте також

Коментарі