Діти, в яких забрали дитинство. Діти, які пережили стільки болю, що його б не кожен дорослий зміг витримати. Діти, які за мить перестали бути дітьми, бо в їхній дім прийшла страшна і безжальна війна. Вони мусили б думати про навчання, розваги та свій зовнішній вигляд, а натомість розмірковують про патріотизм, свободу і незалежність своєї країни. Це – «діти Майдану».

У серпні 2015 року 53 дитини з України у віці 13-14 років було запрошено до Польщі в межах проекту «Альбом з давніх часів», організованого польським товариством «Покоління» за підтримки громадських організацій «Центр суспільних інновацій» та «Допомога дітям героїв». Учасниками програми стали діти, чиї батьки зараз перебувають у зоні АТО, діти героїв Майдану та діти, в родини яких прийшла війна. Вони приїхали до Польщі, щоб хоч на трохи відсторонитися від подій, свідками яких стали, щоб побачити Європу і те майбутнє, за яке померли їхні батьки та близькі.

Про війну, яка несподівано і безжально увірвалась в їхній дім, про любов до батьківщини та сподівання на те, що Україна вже ніколи зверне з європейського шляху діти з України розповідають у документальній стрічці «Діти Майдану» польського режисера Божидара Пайонка. Цей фільм UA:Перший покаже у суботу, 21 листопада, о 10:15.

А про своє захоплення і повагу до мужності українських дітей, які пережили трагічні події в Україні, про моменти зйомок, які запам’яталися найбільше, і зміни, які варті того, щоб за них померти, Божидар Пайонк розповів в інтерв’ю.

Пане Божидаре, розкажіть, як з’явилась ідея фільму «Діти Майдану»?

Спочатку мене попросили зробити фільм про проект «Альбом з давніх часів», завдяки якому діти героїв Майдану та АТО змогли відвідати Польщу. Я сказав, що не можу зняти стрічку лише про візит. Запитав, чи можна буде розпитати про війну. Але головною метою було допомогти цим дітям забути про події в Україні, тому мої запитання могли б зруйнувати задум організаторів. Ми спробували зробити це так, щоб не завдати болю. Бо саме найбільше хвилювало мене до початку зйомок – чи зможу я поговорити з дітьми і не засмутити їх, змушуючи згадувати травматичні події. Це було дуже важко. Я не знав, як почати з ними розмову. Але коли ми почали говорити, я побачив, що вони дуже сильні та мужні.

Що Вас найбільше вразило в українських дітях? Чим вони відрізняються від однолітків у інших країнах? Ви відчули, що війна змінила їх?

Я був вражений тим, як вони добирають слова. Їм лише по 13-14 років, але вони говорять і мислять як дорослі. Діти цього віку в інших країнах мислять зовсім інакше. Вони не думають про війну – вони думають про ігри, навчання, свій зовнішній вигляд. А діти з України, на жаль, уже знають жорстоку правду про світ. Вони дуже цілеспрямовані і розуміють, що треба боротися за свободу в Україні. Але що мене вразило найбільше – навіть ті діти, які втратили батьків чи когось із близьких під час війни, впевнені, що так було треба. Вони не просто говорять: «Мій тато пішов на війну і мені сумно через це», а розуміють, що це необхідність. Вони знають, як усе пояснити самим собі, розуміють, що таке патріотизм і цінність свободи для своєї країни. Я хотів почути від них, як вони сприймають війну. Бо часто ми стикаємось з тим, що люди, які беруть участь у війні, не знають, за що вони вмирають. А ці діти знають, за що люди помирали на Майдані і гинуть зараз на Сході України. Вони ставлять дуже прості питання і дуже просто говорять про те, що відчувають.

З якими труднощами у ви стикнулися у процесі зйомок?

Я бачив війну лише через екран монітора. Коли я дивився на кадри, де помирали люди, мене переповнювали емоції. На деякі речі мені просто не хотілося дивитися. Але я змушений був знайти кілька кадрів подій на Майдані, війни на Сході України, щоб вставити їх у свій фільм, і це було неймовірно важко для мене. Я людина ззовні, я не маю досвіду участі у військових діях, тож коли робив фільм, мені було важко. Хоча, знаєте, взагалі моя роль у створенні цієї стрічки невелика, хоч я як режисер точно знав, що саме хочу відзняти, спитати і показати у кадрі. Завдячувати тим, що вийшло в результаті треба героям стрічки. Відчуваю велику повагу до цих дітей. Саме вони є справжніми авторами фільму.

Які емоції Вам би хотілося донести до глядачів?

Найважливіше для мене було показати, що діти перестали бути просто дітьми. І це дуже сумно. Тому що діти в інших країнах живуть іншим життям, вони насолоджуються дитячою невинністю. А у цих відібрали дитинство. Вони перестали мріяти і відчули на собі жорстокість життя. Моя мета – протиставити війну, кадри якої жорстокі та відразливі для мене особисто, спокійному, дорослому і виваженому ставленню дітей до цієї війни. Також ця стрічка – свого роду данина тим, хто помер на війні, був поранений або втратив когось зі своєї родини.

Як Ви ставитеся до Революції Гідності? Очікували, що такі події можуть відбутися в Україні?

У Польщі була схожа ситуація у 1989 році. Звісно, це було не так жорстоко, як в Україні, бо все вдалося владнати за допомогою компромісу. У нас були протести, солдати ходили по вулицях і люди також вмирали. Ми вдячні, що у нас не відбулося таких трагічних подій, але, повірте мені, ми теж були готові померти за свою країну, за її свободу. Це нормально для країни, яка будує власну ідентичність. Революція Гідності була дуже важлива для нас, поляків, бо ми були у подібній ситуації й на власному досвіді відчули ці емоції, прагнення до змін у 90-х. Тому ми розуміємо необхідність змін у вашій країні. І знаємо, що це буде важко і потребуватиме багато часу, але тримаємо за вас кулаки і сподіваємося, що ви подолаєте усі складні моменти, які на вас чекають.

Через рік після Майдану українське суспільство розчароване, тому що не вдалося втілити усього того, заради чого люди виходили на вулиці. А Ви спостерігаєте зміни в України?

Неможливо не помітити прагнення українців до незалежності, те, як зросла їхня підтримка європейських цінностей і солідарність із країнами Європейського Союзу. Люди тепер абсолютно точно розуміють, що хочуть жити у незалежній країні і йти європейським шляхом, втілювати західні цінності. Знаєте, коли я думаю про події в Україні, мені хочеться крикнути: «Господи, дай їм сили не розчаруватися». Бо це буде важко. У нас також були складні моменти, і багато часу пішло на те, щоб досягти того, що ми маємо зараз. І ми продовжуємо рухатися вперед. Зміни потребують часу, тому пам’ятайте: буде важко, але воно того варте. Заради вашого майбутнього.



загрузка...

Читайте також

Коментарі