Теракт у Парижі: опосередковані підсумки для України

Теракт у Парижі: опосередковані підсумки для України

Україна опинилася поза мейнстрімом світової політики. Чи варто чекати ще більшого зміщення фокусу, а також фінансової допомоги після атак у Франції?

еракти у Франції показали, що конфлікт на Донбасі є абсолютно другорядним у контексті світової політики. На жаль, вчергове стає зрозуміло, що ІДІЛ − це загроза всьому людству. Загроза масштабна, складна, яка переплітається з внутрішньою міграційною кризою ЄС, де до 20% населення − мусульмани, які ненавидять країни, в яких вони проживають. Свідченням тому є, наприклад, той факт, що один із терористів − громадянин Бельгії, власник барів, небідна людина.

Говорячи про теракти в Парижі, мені складно повірити, що можна організувати одночасно дев’ять атак, і при цьому ні поліція, ні спецслужби про це нічого не знали − тоді це злочинна недбалість. При сучасних методах перехоплення радіосигналів, дзвінків, листів, e-mail такого просто не може бути. Це не катастрофа над Синайським півостровом. Можливо, вони просто переграли самі себе, сфокусувавшись на більш складному і масштабному, пропустивши очевидне і поруч, можливо, хотіли взяти злочинців пізніше. Може бути все що завгодно, аж до причетності представників поліції або спецслужб. Я не кажу, що це обов’язково змова, але в будь-якому разі, саме французькі спецслужби несуть повну відповідальність за подію.

Ми повинні визнати: те, що відбувається на Донбасі − це не тероризм. Терор проти населення − частина будь-якої війни

Як би цинічно це не звучало, нічого екстраординарного в цих терактах немає − в тому сенсі, що це не перша така атака, подібне вже не раз траплялося. І це можна було б передбачити і спрогнозувати.

На відміну від терористичних актів 11 вересня в Нью-Йорку, коли це застало всіх зненацька, де постраждалими були не тільки американці, але й багато туристів, це сталося на території Європи, де в суспільство інтегровані терористичні осередки, де величезний потік мігрантів, і рано чи пізно це таки мало трапитися в такому масштабі.

Однак при сучасних методах служб безпеки дії такого розмаху не можуть робитися спонтанно. Хоча, як не парадоксально, але найлегше організувати теракт у тому ж Європарламенті, де запросто можна роздобути бейдж із фотографією чи елементарно купити співробітника − і пронести мало не гранатомет. Причиною тому − тотальна економія на безпеці.

Тому абсолютно неправильно казати, що Росія − це найбільша загроза західній безпеці. Вона, швидше, суперник, але не реальна масштабна загроза. Хоча й існують теорії, що за потенціалом Росія є рівновеликим ризиком. Тоді, у зв’язку з цим, західні лідери не будуть прощати помилок українській владі, тому що в неї розпал конфлікту з Росією.

При цьому якийсь компроміс з боку РФ автоматично знижує геополітичне значення України як інструменту у протистоянні. До України як до держави інтерес буде зберігатися, але інструментальна роль України змінюється. І це, безумовно, добре, що ми не будемо інструментом у гострій холодній війні.

Україну списувати з рахунків і віддавати під вплив Росії ніхто не збирається. Але важливо розуміти, що обсяг, якість та інтенсивність фінансової допомоги буде залежати від критеріїв, не пов’язаних із геополітикою

Те, що між Росією і США не буде стовідсоткового розуміння − це факт, але якась взаємодія все одно залишиться. В рамках цієї взаємодії знижується напруження і змінюється роль України. Під цим я розумію, що не буде жорстко відстоюватися питання Донбасу чи Криму, тому що пріоритети вже інші.

Донбас для Заходу − це другорядна, локальна проблема з Росією. Звісно, про Україну ніхто не забуває, але згладжування наших помилок за допомогою західних політиків уже неможливе. Якщо почнуться наступи, то, звісно, Захід буде нас підтримувати. Україна ж розслабилася і хоче, щоб Захід робив за нас нашу ж роботу.

Україну списувати з рахунків і віддавати під вплив Росії ніхто не збирається. Але важливо розуміти, що обсяг, якість та інтенсивність фінансової допомоги буде залежати від критеріїв, не пов’язаних із геополітикою. Що ж стосується питання фінансової допомоги, то вона визначається якістю і надійністю інвестиційного клімату, а також відсутністю корупції. Ніхто на Заході не збирається займатися благодійністю з політичних міркувань, особливо в Європі.

Зараз в українському суспільстві стали порівнювати події в Парижі з тим, що відбувається на Донбасі. Але це апріорі різні речі.

Безумовно, у таких трагічних смертях немає громадянства та географії, але якщо спробувати міркувати неупереджено, то рівності за авторитетом, впливом на світовій арені і впізнаваністю в нас немає.

Париж − один із символів світової цивілізації, тут хоче побувати кожен. Волноваху ж не кожен українець (і це природно) знайде на карті. Тому трагедія у Волновасі − це швидше особливості війни, а не теракт у класичному розумінні цього слова.

Будемо відверті: сьогодні, виходячи на вулицю, ми не боїмося, що на нас впаде ракета чи розірветься снаряд, як на Донбасі. Страхи, що на Київ підуть війська, залишилися в минулому, в 2014 році. А ось приїхати в Париж і абсолютно випадково опинитися там, де мусульманин візьме автомат і почне стріляти − ситуація, на жаль, реалістична.

Ми повинні визнати: те, що відбувається на Донбасі − це не тероризм. Терор проти населення − це частина будь-якої війни. Скажімо так, «класичного» тероризму, вчиненого умисно, на мирній території, де жертвами стають мирні громадяни, з єдиною метою − максимально залякати і демотивувати суспільство, ось такого тероризму на території України, на щастя, сьогодні немає.

автор: Олег Волошин, джерело: Forbes



загрузка...

Читайте також

Коментарі